Ухвала суду № 30652236, 04.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-6309/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

04 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Беспалова О.О., Парінова А.Б.,

при секретарі Трауті А.В.

за участю

представника позивача Симбірської Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Салді Сервіс» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень від 06.12.2012 року №0000662301 та №0000672301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

В судове засідання з'явився представник позивача, який проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача до суду до суду не з'явився, хоча він був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутності, відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу ДПІ у Києво-Святошинському районі від 20.11.2012 року № 789, посадовими особами відповідача було проведено документальну планову невиїзну перевірку ТОВ «Салді Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Ідея Рісьорч» за липень 2012 року, за результатами якої було складено Акт від 21.11.2012 року № 444/22-2/33415524.

Вказаною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Салді Сервіс» положень ч. 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, п. 138.4, 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 52652,00 грн., п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, абз. 1,2,3 п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 45515,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення від 06.12.2012 року № 0000672301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 56893,75 грн., з яких: за основним платежем - 45515,00 грн., штрафні санкції - 11378,75 грн., та податкове повідомлення-рішення від 06.12.2012 року № 0000662301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 65815,00 грн., з яких: за основним платежем - 52652,00 грн., штрафні санкції - 13163,00 грн.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати вказані рішення нечинними та скасувати їх.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Ідея Рісьорч» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у вказаного підприємства, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій та безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Салді Сервіс» є юридичною особою, що зареєстрована Києво-Святошинською районною державною адміністрацією 26.02.2005 року.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку від 16.03.2005 року № 13850698, ТОВ «Салді Сервіс» є платником податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача згідно КВЕД є: будівництво житлових і нежитлових будівель, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, діяльність у сфері архітектури, діяльність у сфері інжинірингу та геодезії.

Разом з тим, податковим органом було встановлено, що заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентом ТОВ «Ідея Рісьорч» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, оскільки встановлено що ТОВ «Ідея Рісьорч» за податковою адресою не знаходиться. Згідно установчих документів засновником товариства є ОСОБА_4, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Директором товариства, згідно наявної податкової звітності є ОСОБА_5, який на території м. Києва чи Київської області не значиться, адреса реєстрації невідома.

Враховуючи вищевикладене, податковий орган прийшов до висновку, що громадянин ОСОБА_4 не міг призначити на посаду директора ОСОБА_5, а відтак, діяльність товариства є сумнівною, а суб'єкт господарювання - фіктивним, створеним з метою прикриття незаконної діяльності.

Колегія суддів не може погодитись із такими твердженнями податкового органу, та звертає увагу на те, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 травня 2011 року між позивачем та ТОВ «Ідея Рісьорч» було укладено Договір поставки товарів № 14/05/12ДП.

Згідно з вказаним договором ТОВ «Ідея Рісьорч» (постачальник) брало на себе зобов'язання поставити товари (тканини), а позивач (покупець) зобов'язувався прийняти та оплатити товар.

Факт поставки товарів підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними від 16.07.2012 № 168, від 31.07.2012 року № 334 та видатковими накладними 18.07.2012 року № 427, від 31.07.2012 року № 511.

Позивач здійснив оплату за вказаними договорами у розмірі 300866,10 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 16.07.2012 № 2964, від 31.07.2012 року № 3011.

За здійсненими господарськими операціями, позивачем сформовано податковий кредит на підставі виписаних ТОВ «Ідея Рісьорч» податкових накладних у розмірі 50144,35 грн.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України, який вступив в силу з 01 січня 2011 року.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що видаткові та податкові накладні які містяться в матеріалах справи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст. 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст. 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як зазначено у п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, право на формування податкового кредиту та включення до складу валових витрат певних сум виникає у платника податків у зв'язку із здійсненням ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до умов договору № 14/05/12ДП від 14.05.2012 року, а саме п.п. 3 п. 5, покупець для отримання товару зобов'язаний надати постачальнику доручення про право на отримання товарно-матеріальних цінностей.

В матеріалах справи наявні: копія журналу видачі доручення ОСОБА_6, та копія самого доручення, що на думку суду, є ще одним підтвердженням виконання умов договору сторонами, та як наслідок, додатково спростовує твердження апелянта щодо нікчемності договору поставки.

Крім того, в матеріалах справи наявні докази того, що ТОВ «Салді Сервіс» використало отримані від ТОВ «Ідея Рісьорч» товари у своїй господарській діяльності. На підтвердження вказаного позивачем надано копії контрактів від 27.09.2012 року № 27/09/ВОК/12 та від 01.11.2012 року № 01/11/ВОК/1 (про передачу у власність відповідно ТОВ «Интекс-Юг» та ТОВ «НПІП ІСУ» збірних будівельних конструкцій з тканин) та копії платіжних доручень, митних декларацій.

Враховуючи те, що постачання позивачу товарів підтверджено дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Враховуючи наведене та дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до висновку, що поставка товарів ТОВ «Ідея Рісьорч» та оплата їх вартості позивачем підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями тощо.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Салді Сервіс» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Губська О.А.

Суддя Беспалов О.О.

Суддя Парінов А.Б.

Повний текст ухвали виготовлено 8 квітня 2013 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.