Рішення № 30651773, 12.04.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1003/16113/12 Головуючий у І інстанції Шовкопляс О.П.Провадження № 22-ц/780/2117/13 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я.С.Категорія 4 12.04.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

11 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

за участю секретаря Баліна П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину квартири, що є у спільній власності, вселення та встановлення порядку користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на ? частину квартири, що є у спільній власності, вселення та встановлення порядку користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог позову вказував, що він є співвласником спірної квартири, що підтверджується свідоцтвом про право власності, однак відповідачка, на його думку, перешкоджає йому в цьому, не надає ключів від квартири та виганяє його звідти.

Враховуючи вищезазначені обставини, позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири, що є у спільній власності за адресою: АДРЕСА_1; вселити його до вищезазначеної квартири; встановити певний порядок користування спірною квартирою, та зобов'язати відповідача не порушувати правила користування жилим приміщенням та не перешкоджати позивачу в користуванні квартирою.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2012 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину спірної квартири, вселено позивача у зазначену квартиру; встановлений певний порядок її користування між співвласниками; зобов'язано ОСОБА_2 не порушувати правила користування жилим приміщенням та не перешкоджати позивачу в користуванні квартирою.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його в частині визнання за позивачем права власності, вселення його в спірну квартиру, зобов'язання відповідача не порушувати правила користування жилим приміщенням та не перешкоджати позивачу в користуванні квартирою скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаних позовних вимог, посилаючись на його необґрунтованість та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, 14.05.1998 року позивачу та ОСОБА_2 шляхом безкоштовної приватизації виконкомом Білоцерківської міської ради на праві спільної власності була надана квартира АДРЕСА_1 , про що свідчить свідоцтво на право власності на житло (а.с. 3).

Відповідно до ст.319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 358 ЦК України - право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 370 Цивільного Кодексу України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 15, ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом наведених норм права потреба в такому способі захисту пра ва власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на спірне майно, задоволенню не підлягають, оскільки це право позивача ніким не оспорюється та підтверджується свідоцтвом про право власності від 14.05.1998 року №23094.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, вважав встановленим той факт, що ОСОБА_2 не дозволяє позивачу користуватися квартирою, виганяє його звідти та не надає ключів від житла.

Однак за такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитись на може.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія судів вважає, що позивачем не надано суду доказів того, що відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні квартирою, та що вона маючи ключі від цього житла не надає йому їх, а також, що він звертався до відповідачки з вимогою надати йому ключі від квартири та дозволити йому там жити, і в цьому йому було відмовлено чи чинилися перешкоди.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення вимог в частині зобов'язання відповідачки не порушувати правила користування жилим приміщенням та усунення позивачу перешкод в користуванні ним.

Отже, враховуючи все вищезазначене, визнати законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції колегія суддів не може та вважає, що воно в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частину квартири, що є у спільній власності, вселення та зобов'язання відповідача не порушувати правила користування жилим приміщенням та не перешкоджати позивачу в користуванні квартирою повинно бути скасоване з ухваленням нового рішення, про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2012 року в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, зобов'язання ОСОБА_2 не порушувати правила користування жилими приміщеннями та не перешкоджати ОСОБА_3 у користуванні цією квартирою, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову з задоволенні вказаних позовних вимог.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий:

Судді: