Постанова № 30649417, 08.04.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

08 квітня 2013 року Справа № 814/1044/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомФГ "Сатурн", вул. Одеська, 34, с. Зелені Кошари, Первомайський район, Миколаївська область, 55276

доПервомайської ОДПІ Миколаївської області ДПС, вул. Дзержинського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213 проскасування податкового повідомлення-рішення від 05.03.2013 р. № 0000032204, В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось фермерське господарство "Сатурн" (далі - позивач) до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ОДПІ).

В адміністративному позові позивач просить суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 5 березня 2013 року № 0000032204, оскільки вважає, що цим рішенням йому безпідставно визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ), адже податкове законодавство не пов'язує можливість перебування платника податку на спеціальному режимі оподаткування ПДВ із наявністю зареєстрованих договорів оренди земельних ділянок. Визначальним чинником, на його думку, є виробництво сільгосппродукції.

Відповідач позов не визнав, подав заперечення, в яких вказав на відсутність державної реєстрації договорів оренди землі, що виключає перебування позивача на спеціальному режимі оподаткування ПДВ у 2011-2012 роках.

В судове засідання прибув представник позивача, відповідач у судове засідання не прибув, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ст. 128 ч. 6 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи те, що в судове засідання прибув тільки представник позивача, а відповідач належним чином повідомлений про дату і час судового засідання, суд вважає, що маються підстави для розгляду справи у письмовому провадженні.

Дослідивши подані сторонами письмові докази, заслухавши представників сторін, суд встановив наступні обставини, яким він надає таку правову оцінку.

Позивач як юридична особа зареєстрований Первомаською районною державною адміністрацією Миколаївської області 4 лютого 1994 року та з 1 січня 2009 року перебуває на спеціальному режимі оподаткування ПДВ як сільськогосподарське підприємство (а. с. 9, 51).

ОДПІ у січні-лютому 2013 року проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2010 року до 31 грудня 2012 року. Результати перевірки оформлені актом від 25 лютого 2013 року № 1386/23/22436979 (далі - акт перевірки) (а. с. 13-50).

Серед іншого, ОДПІ встановлено порушення п. 187.1 ст. 187, п. 198.2 ст. 198, п. 209.6, 209.7, п.п. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено ПДВ на загальну суму 81985,00 грн.

На підставі акту перевірки, 5 березня 2013 року відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0000032204, яким визначив позивачу податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 81985,00 грн. і застосував штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 75145,00 грн. (а. с. 10-11).

Як слідує зі змісту акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, стало виробництво позивачем продукції на землі, використання якої не ґрунтується на правових підставах, внаслідок відсутності державної реєстрації договорів оренди землі, а тому питома вага продукції, виготовленої на оформлених належним чином землях менше 75%, що виключає можливість використання позивачем спеціального режиму оподаткування ПДВ.

Суд вважає, що відповідач надав невірну правову оцінку фактичним обставинам справи та неправомірно прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 301.1 ст. 301 ПК України платниками фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених п. 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Згідно з п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком згідно з п. 302.1 ст. 302 ПК України є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходу суб'єкта господарювання. Водночас законодавчо не встановлено вимоги про мінімальну кількість земельних ділянок, які належать на праві власності чи знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку.

Згідно з п.п. 14.1.233 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.

Відповідно, сільськогосподарські угіддя знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення.

Згідно з п.п. 14.1.77 п. 14.1 ст. 14 ПК України землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

За змістом наведених норм ПК України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника. Водночас ПК України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, як випливає зі змісту п. 308.4 ст. 308 ПК України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Відповідач вірно зазначив, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться в користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм ПК України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку.

Таким чином, перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, встановлений ст. 301 ПК України. Цей критерій дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок.

Аналогічна правова позиція висловлена в листі Вищого адміністративного суду України від 28 грудня 2012 року № 2614/12/13-12.

У 2011 році позивач користувався земельною ділянкою площею 2110,02 га на підставі 428 договорів оренди земельних паїв. Серед них: 268 договорів зареєстрованих і 160 не зареєстрованих, що складає 38,6%.

У 2012 році позивач користувався земельною ділянкою площею 2110,02 га на підставі 425 договорів оренди земельних паїв. Серед них: 334 договори зареєстровані і 91 не зареєстрований, що складає 22,9%.

Щодо частки сільськогосподарського товаровиробництва, відповідач визнав право позивача перебувати платником фіксованого сільськогосподарського податку, так як питома вага вартості сільськогосподарських товарів становила 100% вартості всіх товарів, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних періодів сукупно, про що зазначено в п. 3.2.3 акту перевірки (а. с. 23). Зазначене підтверджується також розрахунками частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2011-2012 роки, наданими позивачем ОДПІ (а. с. 55-56).

Враховуючи те, що позивачем виконана обов'язкова вимога (мінімальний розмір частки сільськогосподарського товаровиробництва) для перебування на обліку платника фіксованого сільськогосподарського податку, а не проведення державної реєстрації договорів оренди не є підставою для позбавлення позивача такого статусу, відповідач неправомірно зробив висновок про заниження ПДВ та застосував штрафні (фінансові) санкції до позивача.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені обставини справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивач надав платіжне доручення про сплату судового збору в сумі 1024,81 грн. (а. с. 3), що й підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0000032204, прийняте Первомайською ОДПІ Миколаївської області Державної податкової служби 5 березня 2013 року, визнати протиправним і скасувати.

3. Відшкодувати фермерському господарству "Сатурн" судовий збір у сумі 1024,81 грн. з Державного бюджету України, шляхом його безспірного списання з рахунку Первомайської ОДПІ Миколаївської області Державної податкової служби.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз