Ухвала суду № 3064667, 25.06.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                               К/С  № К-20568/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                       УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             

25.06.2008 р.                                                                                                  м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів                       Ланченко Л.В.

                                  Бившевої Л.І.      

                                Сергейчука О.А.

                               Степашка О.І.    

при секретарі       Меньшиковій О.Я.    

за участю представника

відповідача: Догана В.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Кіровоградагромаш»

на постанову Господарського суду Кіровоградської області від 01.12.2005 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.03.2006 р.

у справі № 3/253

за позовом Закритого акціонерного товариства «Кіровоградагромаш»

до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції (правонаступником якої є Кіровоградська міжрайонна державна податкова інспекція)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

                                       ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 01.12.2005 р. позов задоволено частково. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000412600/0 від 17.02.2005 р., № 0000412600/1 від 25.04.2005 р. Кіровоградської ОДПІ  в частині визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 16452,74 грн., в тому числі 15961,83 грн. основного платежу та 7655,26 грн. штрафних санкцій. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Присуджено ВАТ «Кіровоградагромаш» документально підтверджені судові витрати зі сплати 1,70 грн. судового збору з Державного бюджету. 

ЗАТ «Кіровоградагромаш» подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову Господарського суду Кіровоградської області від 01.12.2005 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування податку на додану вартість в розмірі 48053,89 грн. та 24024,01 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.03.2006р. та постановити нове рішення, яким визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ № 0000412600/0 від 17.02.2005 р. та № 0000412600/1 від 25.04.2005 р. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права у цій частині. Наголошує на тому, що акт перевірки складений з порушенням вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами», затвердженого наказом ДПА України № 429 від 16.06.2002 р., що, на його думку, є підставою для визнання недійсними спірних податкових повідомлень-рішень. 

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що Кіровоградською ОДПІ  на підставі акту перевірки № 26-20/25/23683295 від 17.02.2005 р. прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.02.2005 р. № 0000412600/0 про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 95694,99 грн., в тому числі 64015,72 грн. основного платежу та 31679,27 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За наслідками адміністративного оскарження прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000412600/0 від 25.04.2005 р.

        В акті перевірки податкова інспекція дійшла висновку, що позивачем до складу валових доходів не включена кредиторська заборгованість з простроченим терміном позовної давності у розмірі  95769,05 грн., зокрема у 1 кварталі 2004 року – 85970,55 грн. (в т.ч. 14328,71 грн. податку на додану вартість) та у 4 кварталі 2004 року у розмірі 9798,50 грн. (в т.ч. 1633,12 грн. податку на додану вартість), відповідно, у податкових деклараціях з податку на додану вартість не відображено податкове зобов’язання у розмірі 14328,71 грн. та 1633,12 грн., що стало підставою для визначення спірними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 15961,83 грн. та штрафних санкцій у розмірі 7655,26 грн.

Суд касаційної інстанції визнає правильною позицію судів попередніх інстанцій щодо неправомірності визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 15961,83 грн. та штрафних санкцій у розмірі 7655,26 грн., оскільки у позивача не виникло обов’язку включати до складу валового доходу заборгованості перед ТОВ «Енерготрейд», як такої, за якою минув строк позовної давності.

Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, зобов’язання  позивача щодо сплати коштів ТОВ «Енерготрейд» за договором інвестиції від 28.05.1999 року у сумі 95769,05 грн. мало бути виконано до 30.09.2002 р., про що сторони договору домовились шляхом обміну листами, що не суперечило цивільному законодавству, і, відповідно, строк позовної давності у три роки станом на 01.01.2005 року не минув.

Актом перевірки також зафіксовано порушення позивачем вимог п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», що зумовило визначення позивачеві податкового зобов’язання у розмірі 22200,04 грн. та штрафних санкцій у розмірі 11100,01 грн.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію суду апеляційної інстанції стосовно правомірності визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість у зазначеному вище розмірі, оскільки податковим органом зафіксовано та встановлено судом апеляційної інстанції, що позивачем у декларації про прибуток підприємств за березень 2003 року відображено дохід від списання кредиторської заборгованості у розмірі 53397,60 грн. (ПДВ – 8899,78 грн.) та за квітень 2003 року – 79800,00 грн. (ПДВ-13300,26 грн.). За І квартал 2003 року позивач самостійно збільшив валові доходи на суму сумнівної (безнадійної) заборгованості у розмірі 53,5 тис. грн. за угодою з ЗАТ «Ексім-Агро», що відобразив у декларації з прибутку підприємств, а у ІІ кварталі 2003 року – збільшив валовий дохід у розмірі 79,8 тис.грн. у зв’язку із закінченням терміну позовної давності за угодою з агрофірмою «Левада». Однак, у деклараціях з податку на додану вартість податкові зобов’язання у березні 2003 року у розмірі 8899,78 грн. та у квітні 2003 року у розмірі 13300,26 грн. у порушення вимог п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» не відобразив.

Відповідно до п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі коли після поставки товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за поставку товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари продавцю, а також у зв’язку з визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у зв’язку з такою поставкою, перераховується відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового зобов’язання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобов'язання на таку ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю. У зворотному порядку відбувається перегляд сум податкових зобов’язань при збільшенні суми компенсації продавцю.

Таким чином, в силу вимог наведеної норми Закону позивач мав суми податку на додану вартість із суми безнадійної кредиторської заборгованості включити до складу податкових зобов’язань відповідних звітних періодів, що ним зроблено не було.

Суд касаційної інстанції відхиляє доводи ЗАТ «Кіровоградагромаш» про неправильність рішення суду апеляційної інстанції у наведеній частині, які обґрунтовуються тим, що суд апеляційної інстанції дослідив зафіксоване актом перевірки порушення підприємством вимог п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» та встановив його суть незважаючи на те, що податкова інспекція не довела у супереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України належними доказами правомірність нарахування податку на додану вартість за березень 2003 р. та квітень 2003 року, натомість надала акт перевірки, який складений з порушенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами», затвердженого наказом ДПА України № 429 від 16.06.2002 р.

При цьому суд касаційної інстанції виходить із приписів ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених главою 1 «Апеляційне провадження».

Виходячи із приписів п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.                    

Отже, здійснюючи апеляційний розгляд справи суд апеляційної інстанції зобов’язаний був повно перевірити правильність усіх встановлених судом першої інстанції обставин, повно і всебічно дослідити обставини у справі та надати їм правову оцінку, зокрема встановити, в чому ж полягало зафіксоване актом перевірки порушення, чи дійсно воно мало місце та чи були у податкового органу підстави для визначення податкових зобов’язань.

Допущені податковим органом процедурні порушення при складанні акту перевірки не можуть бути єдиною та достатньою підставою для визнання недійсними прийнятих на підставі такого акту податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне судові рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання неправомірним визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 15961,83 грн. та штрафних санкцій у розмірі 7655,26 грн., та в частині визнання правомірним визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 22200,04 грн. та штрафних санкцій у розмірі 11100,01 грн. залишити без змін.

Разом з тим, суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 25853,85 грн. основного платежу та 12926,93 грн. штрафних санкцій, оскільки вони ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, на підставі неповного з’ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з акту перевірки та встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для визначення позивачеві вищевказаного податкового зобов’язання стало віднесення позивачем до складу податкового кредиту протягом 2002 – 2004 років сум податку на додану вартість за податковими накладними, оформленими неналежним чином (відсутня печатка продавця, невідповідність номерів свідоцтва, місця знаходження).

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За приписами п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми ПДВ, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Згідно із п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж закону  не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат. І тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними до платника податку могла бути застосована відповідальність у вигляді фінансовий санкцій.  

Відповідно до вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Суди попередніх інстанцій, встановивши факт відсутності у податкових накладних, на підставі яких формувався податковий кредит, певних недоліків, не надали оцінки тому, чи є такий недолік суттєвим, який би позбавив податкову накладну ознак звітного та розрахункового документа, який підтверджує факти придбання товарів (робіт, послуг). При цьому, суди мали надати оцінку зазначеному у сукупності з іншими обставинами справи, встановивши, чи мало місце здійснення господарських операцій за якими сформований спірний податковий кредит, зокрема придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат, чи здійснена сплата (нарахування) податку у звітному періоді у зв’язку з таким придбанням.

За наявності таких недоліків ухвалені судові рішення у цій частині не можуть залишатися в силі  і підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

        При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

        Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                 УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Кіровоградагромаш» задовольнити частково.

        Постанову Господарського суду Кіровоградської області від 01.12.2005 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.03.2006р. в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000412600/0 від 17.02.2005 р. та № 0000412600/1 від 25.04.2005 р. Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 25853,85грн. основного платежу та 12926,93 грн. штрафних санкцій скасувати, а справу в цій частині направити до Кіровоградського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

         В решті постанову Господарського суду Кіровоградської області від 01.12.2005 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.03.2006 р. залишити без змін.

         Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                              Н.Г. Пилипчук

судді                                                   Л.В. Ланченко     

                    Л.І.   Бившева

О.А. Сергейчук

О.І. Степашко