Постанова № 3064541, 10.12.2008, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-9370/08 Головуючий у І інстанції Євпак В.В. Суддя-доповідач Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2008 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Глущенко Я.Б.,

суддів Зайцева М.П., Дурицької О.М.,

при секретарі Токар М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом Любарського споживчого товариства Любарської райспоживспілки Житомирської області до Державної податкової інспекції у Любарському районі Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, за апеляційною скаргою Любарського споживчого товариства Любарської райспоживспілки Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2007 року, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2007 року Любарське споживче товариство Любарської райспоживспілки Житомирської області звернулася до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ у Любарському районі Житомирської області № 0000382302/0 від 06.08.2007 року про застосування до нього фінансових санкцій у сумі 2152302,20 грн., обґрунтовуючи його тим, що рішення контролюючого органу є протиправним, оскілки прийнято з порушенням вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а також ст. 250 Господарського кодексу України.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2007 року позов залишено без задоволення. Постанова суду мотивована тим, що позивачем не були дотримані вимоги згаданого Закону при здійсненні ним господарської діяльності.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з ухваленням нового рішення у справі з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що штрафні санкції накладені начальником ДПІ в межах його повноважень та відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Колегією суддів встановлено, щоДПІ у Любарському районі Житомирської області була проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання Любарським споживчим товариством Любарської райспоживспілки Житомирської області вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 31.03.2007 року, за результатами якої складено акт №08/-23-01-01750016 від 25.07.2006 року (а.с. 5-29).

Перевіркою було, зокрема, встановлено, що впорушення вимог п.п. 1, 2 ст. 3, ст. 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (надалі Закону України «Про РРО») та п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення реалізації ст. 10 цього Закону» Любарським МСТ не були впроваджені та не застосовувались реєстратори розрахункових операцій при перевищенні граничного річного обсягу розрахункових операцій, а також проводились розрахунки без роздрукування відповідного розрахункового документа на торгівельних об'єктах в с. Горопаї, с. Меленці, с. Филинці, с. В. Деревичі, с. В. Браталів та с. Гринівці на загальну суму 381670,06 грн.

Крім того, в порушення вимог п.п. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про РРО» позивач не застосовував реєстратори розрахункових операцій та проводив розрахунки без роздрукування відповідного розрахункового документа при продажу продукції невласного виробництва на суму 48790,38 грн.

На підставу акту перевірки від 25.07.2007 року відповідачем 06.08.2007 року прийнято рішення № 0000382302/0 про застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 2152302,20 грн.

Судова колегія не може погодитися з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваного рішення, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються статтею 239 цього Кодексу, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

З огляду на викладене, фінансові санкції за порушення вимог Закону України «Про РРО» є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні статей 238, 239 Господарського кодексу України, отже повинні застосовуватись у межах строків, визначених статтею 250 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як зазначалося вище, перевірка позивача була проведена за період з 01.04.2005 року по 31.03.2007 року, тобто за двохрічний період.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що оспорюване рішення прийняте на підставі акту перевірки від 25.07.2007 року, а відтак факт будь-яких порушень з боку позивача був встановлений саме 25 липня 2007 року.

Разом з тим, з наданих відповідачем додатків до акту перевірки, на підставі яких проведено розрахунок штрафних санкцій, вбачається, що при їх нарахуванні були враховані суми, які виникли поза межами передбачених статтею 250 ГК України строків.

При цьому, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення встановлені статтею 250 ГК України строки взагалі не бралися до уваги, що свідчить про невідповідність рішення відповідача вимогам чинного законодавства.

У свою чергу, невідповідність рішення органу державної податкової служби про застосування зазначеного роду штрафних (фінансових) санкцій вимогам статті 250 Господарського кодексу України є підставою для визнання цього рішення протиправним.

Одночасно слід зазначити, що з наявного додатку № 1 (а.с. 63) можна виокремити лише період, за який до суб'єкта господарювання могли б бути застосовані штрафні санкції у межах встановлених законом строків (з 25.07.2006 року).

Однак навіть таке виокремлення не дозволяє встановити, в якій частині штрафні санкції могли б бути нараховані у відповідності до норм чинного законодавства.

Так, статтею 10 Закону України «Про РРО» встановлено, що перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов'язковим, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» затверджено перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій.

Пунктом 2 зазначеної Постанови встановлено граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), у разі перевищення якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов'язковим для форм та умов проведення діяльності, визначених у пунктах 4 і 7 переліку 75 тис. гривень на один структурний (відокремлений) підрозділ.

Відповідно до п. 4 Переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій, з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, дозволена роздрібна торгівля та громадське харчування на території села, що здійснюється підприємствами споживчої кооперації.

Любарське споживче товариство Любарської райспоживспілки обрало вид діяльності за кодом 71240 роздрібна торгівля споживчої кооперації, а тому має право не застосовувати реєстратор розрахункових операцій при неперевищенні 75-тисячного річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг).

При проведенні перевірки в 75-тисячний річний обсяг розрахункових операцій були включені суми, отримані позивачем при продажу електроенергії та основних засобів, тобто продукції невласного виробництва, що підтверджується додатком № 2 до акту перевірки.

Судова колегія погоджується з доводами апелянта, що такі дії податкової інспекції суперечать вимогам Закону України «Про РРО».

Так, відповідно до ст. 2 цього Закону розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Стосовно продажу протягом перевіряємого періоду основних засобів (фондів) без реєстрації розрахункових операцій через РРО, то в даному випадку споживче товариство діяло в повній відповідності до вимог закону та у відповідності до оприлюдненого ДПА України з цього приводу офіційного роз'яснення.

Так, згідно роз'яснення Державної податкової адміністрації України від 18.11.2004 року (лист № 10413/6/23-2119) «Про застосування РРО при продажу основних фондів», яке діяло протягом перевіряємого періоду та було відкликано 06.08.2008 року, платникам податків дано роз'яснення, що основні фонди (засоби) підприємства не є продуктом праці, а також продукцією власного виробництва, що виробляється та/або реалізується суб'єктами підприємницької діяльності через оптову та роздрібну торгівлю, тобто не є товаром, призначеним для торгівлі, а тому дія Закону України від 01.06.2000 року № 1776 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» на операції з продажу основних фондів (як придатних для подальшого використання, так і непридатних), що належать підприємству і використовуються для виробництва товарів, виконання робіт, послуг (незалежно від групи, на які вони розподіляються), не поширюється.

Крім того, продані основні засоби оплачувались покупцем в одному місці, а передавались йому в іншому місці, в інший час та день. Тобто, між моментом оплати та моментом отримання майна, місцем оплати та місцем отримання майна є значний розрив як у часі, так і в місці. В даному випадку у розумінні ст.2 Закону України «Про РРО»ці операції не є розрахунковими, а тому не підлягаютьпроведенню через РРО.

Стосовно оплати орендарями споживчому товариству використаної ними протягом місяця електроенергії, то судова колегія вважає, що ці операції також не є розрахунковими в розумінні даного закону. Так, електроенергія споживається щодня, а оплата здійснюється раз в місяць; споживається електроенергія в одному місці (за місцем розташуванняобєкта оренди), а оплата здійснюється в іншому місці - за місцем розташування споживчого товариства. Крім того, між часом фактичного відпуску товару та часом його проплати є значний розрив у часі, а тому сфера дії ЗаконуУкраїни «Про РРО» на ці операції не поширюється.

Відтак, отримані позивачем суми по цим операціям не могли бути враховані при визначенні 75-тисячного річного обсягу розрахункових операцій.

А з врахуванням того, що отримана позивачем оплата за електроенергію та основні засоби не розподілена окремо по торгівельних об'єктах, розташованих в с. В.Деревичі, с. В. Браталів та с. Гринівці, де податковою інспекцією було виявлено перевищення річного обсягу розрахункових операцій, судова колегія вважає неправомірним нарахування штрафних санкцій на підставі даних, визначених податковою інспекцією.

При цьому, згідно викладених обставин взагалі неможливо встановити, в яких періодах та по яким торгівельним обєктам позивача було допущено перевищення річного обсягу розрахункових операцій, а тому неможливо встановити, в якій частині рішення податкової інспекції могло б бути законним.

Не заслуговують на увагу і доводи відповідача про те, що вчинене позивачем правопорушення є триваючим. З врахуванням змісту та переліку порушень, визначених ст. 17 Закону України «Про РРО», за вчинення яких у даному випадку могла б бути застосована відповідальність, взагалі не можна вести мову про наявність триваючого характеру таких порушень, оскільки специфікою порядку проведення розрахунків через РРО обумовлена його обмеженість у часі моментом здійснення розрахункової операції. Таким чином, закінчення кожного окремого правопорушення збігається у часі з моментом непроведення розрахункової операції через РРО.

Відтак, у відповідача відсутні підстави стверджувати, що строки, передбачені ст. 250 ГК України, не поширюються на спірні правовідносини.

Судова колегія також вважає, що відповідачем неналежним чином оформлено акт проведеної перевірки.

Так, відповідно до п. 13 Наказу ДПА України № 110 від 17.03.2001 «Про затвердження Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 березня 2001 року за № 268/5459, факти порушень податкового та іншого законодавства посадова особа органу державної податкової служби оформляє актом перевірки, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів та вказуються конкретні їх пункти і статті. Такий акт підписується посадовими особами контролюючого органу та підприємства.

Положеннями Наказу ДПА України від 16.09.2002 року № 429 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2002 року за № 1023/7311, встановлено, що при проведенні комплексної документальної перевірки складається один зведений акт комплексної перевірки, а в разі відсутності порушень - довідка.

Пунктом 1.5 зазначеного Наказу також передбачено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадових осіб податкових органів, які проводили перевірку.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства (пункт 1.6).

Згідно п. 1.7 цього Наказу факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача пояснив, що розрахунок фінансових санкцій був здійснений на підставі узагальнених даних місячних звітів про суму розрахунків за звітний місяць. Таким чином, розрахунок був здійснений не на підставі первинних облікових документів щодо проведених розрахункових операцій. З наявного в матеріалах звіту вбачається, що в ньому не зазначена сума саме розрахункових операцій за звітний період і відсутня поденна їх розшифровка. В ньому відображена лише загальна сума всіх розрахунків, а не розрахункових операцій торгівельного обєкта. За таких обставин, судова колегія, як власне і відповідач, позбавлені можливості встановити, чи є всі здійсненні розрахунки розрахунковими операціями у розумінні ст. 2 Закону України «про РРО», а тому відповідно не має змоги визначити, з якого саме числа, з якої саме розрахункової операції та за продаж якого товару настає перевищення граничного розміру розрахункових операцій.

Відтак, складений відповідачем акт за результатами перевірки позивача не відповідає вищевикладеним вимогам законодавства. До того ж, судовою колегією встановлено розбіжності у даті складання акту за результатами перевірки та даті акту, на підставі якого було прийнято оскаржуване рішення.

Судова колегія вважає також за необхідне звернути увагу відповідача на приписи ст. 17 Закону України «Про РРО», які передбачають перелік порушень, на підставі яких позивач може бути притягнутий до майнової відповідальності. Стаття 17 Закону України «Про РРО» не передбачає відповідальності субєкта господарювання за «незастосування» реєстратора розрахункових операцій. Висновок контролюючого органу про виявлені порушення має бути зроблений у чіткій відповідності до нормподаткового законодавства, чого однак відповідачем не враховано.

Отже, з огляду на викладені положення законодавства та встановлені фактичні обставини справи, судова колегія вважає, що рішення відповідача № 0000382302/0 від 06.08.2007 року підлягає скасуванню, оскільки встановлені судом порушення не дають змоги встановити обґрунтованість, правомірність та правильність здійсненого податковою інспекцією нарахування фінансових санкцій.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Любарського споживчого товариства Любарської райспоживспілки Житомирської області задовольнити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2007 року скасувати.

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати рішення Державної податкової інспекції у Любарському районі Житомирської області № 0000382302/0 від 06.08.2007 року про застосування до Любарського споживчого товариства Любарської райспоживспілки Житомирської області фінансових санкцій у сумі 2152302,20 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Любарського споживчого товариства Любарської райспоживспілки Житомирської області 5,10 грн. судових витрат за подання адміністративного позову та апеляційної скарги.

Повний текст постанови виготовлений 15 грудня 2008 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі, тобто з 16 грудня 2008 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді: