Ухвала суду № 30642305, 04.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-4188/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

04 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.07.2012 року №0013872210, № 0013882210,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2012 року позивач Державне підприємство обслуговування повітряного руху України звернулися в суд з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.07.2012 року №0013872210, № 0013882210.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що з 29.05.2012 року по 19.06.2012 року Бориспільською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Державного підприємства обслуговування повітряного руху України за результатами якої складено акт від 26.06.2012 року №235/22-1/19477064.

Перевіркою встановлено порушення п. 198.6 ст. 198 п. 199.4 ст. 199 Податкового кодексу України та п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року, в зв'язку з чим занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р. 25 Декларації з ПДВ) на суму 104846,00 грн., та порушення абз. 3 п.п. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим занижено податок на прибуток на загальну суму 160868,00 грн..

На підставі зазначеного акта перевірки податковим органом прийнятті спірні податкові повідомлення-рішення.

Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача - Будівельно-виробничого підприємства «Строитель-Плюс», Фірми «Капітель-Плюс», Колективного підприємства «Альянс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй», Приватного підприємства «Пан Буд», Приватного підприємста «Сіті Буд» здійснювалась ними поза межами правового поля, що, в свою чергу, свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, у зв'язку з чим всі правочини (договори), укладені між позивачем та зазначеними контрагентами, є нікчемними, отже не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а виписані зазначеними контрагентами, первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги. Крім того, в ході досудового слідства порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), а саме: Будівельно-виробничого підприємства «Строитель-Плюс», Фірми «Капітель-Плюс», Колективного підприємства «Альянс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй», Приватного підприємства «Пан Буд», Приватного підприємста «Сіті Буд» з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками складу злочину, передбаченого ст.ст. 28 ч. 2, 205 ч. 2 КК України, а також постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31.08.2012 року у справі №3/1005/3644/2012 генерального директора позивача ОСОБА_4 визнано винним у правопорушенні, передбаченому ч.1 ст.163-1 КУпАП.

Вирішуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював господарську діяльність з Будівельно-виробничим підприємством «Строитель-Плюс», Фірма «Капітель-Плюс», Колективним підприємством «Альянс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй», Приватним підприємством «Пан Буд», Приватним підприємством «Сіті Буд».

Взаємовідносини позивача з контрагентами ґрунтувалися на цивільно-правих угодах.

Судом першої інстанції досліджено дійсність укладених договорів на підставі норм Конституції України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України та з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність твердження апелянта про недійсність договорів між позивачем та його контрагентами, оскільки в матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання договорів недійсними у зв'язку з порушенням приписів ст. 203 ЦК (ч. 1 ст. 215 ЦК) або недійсними у зв'язку з їх фіктивністю (ст. 234 ЦК), або визнання договорів недійсними у зв'язку з порушенням інтересів держави та моральних засад суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК), або визнання недійсними господарських зобов'язань (ст. 207 ГК).

В рішенні суду першої інстанції надано обґрунтовану правову оцінку виконанню умов договорів, що підтверджується первинними документами.

Посилання відповідача в обґрунтування свої позиції на матеріали кримінальної справи, колегією судді не приймаються до уваги, оскільки такі документи не віднесені п. 83.1ст. 83 Податкового кодексу України до підстав для висновків під час перевірки, оскільки обвинувальний вирок суду по кримінальній справі відсутній.

Факт порушення кримінальної справи, сам по собі не свідчить про спрямованість правочину на знищення майна держави чи відсутність господарських операцій і не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями первинні документи.

За перевіряємий період встановлено заниження позивачем податку на прибуток на суму 160 868,00 грн. та нарахованню штрафних (фінансових) санкції у розмірі 27 380,00 грн., а також заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, на суму 104 846,00 грн., та нарахуванню штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 52 423,00 грн..

Підпункт 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, на підставі якого відповідачем визначено суму податкового зобов'язання, передбачає такий обов'язок контролюючого органу у разі, коли дані перевірок результатів діяльності платника податків серед іншого свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують заниження позивачем своїх податкових зобов'язань з податку на прибуток, податку на додану вартість по господарським операціям позивача з Будівельно-виробничим підприємством «Строитель-Плюс», Фірма «Капітель-Плюс», Колективним підприємством «Альянс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй», Приватним підприємством «Пан Буд», Приватним підприємством «Сіті Буд» у період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 п. 199.4 ст. 199 Податкового кодексу України та п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, абз. 3 п.п. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України, у зв'язку з неправомірністю фомування валових витрат, податкового кредиту з підстав нікчемності правочинів між позивачем та Будівельно-виробничим підприємством «Строитель-Плюс», Фірма «Капітель-Плюс», Колективним підприємством «Альянс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй», Приватним підприємством «Пан Буд», Приватним підприємством «Сіті Буд».

На думку податкового органу правочини між позивачем та контраагентами укладені без мети настання реальних наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок та є нікчемними.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, колегією суддів до уваги не приймаються.

Податковим законодавством не передбачено право органу податкової служби самостійно визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Судом першої інстанції під час розгляду справи досліджено обставини реальності здійснення господарських операцій позивача з Будівельно-виробничим підприємством «Строитель-Плюс», Фірма «Капітель-Плюс», Колективним підприємством «Альянс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй», Приватним підприємством «Пан Буд», Приватним підприємством «Сіті Буд» на підставі яких позивачем були сформовані дані податкового обліку.

Доводи апелянта про наявність умислу на укладення угоди, спрямованого на ухилення від сплати податків є необґрунтованими.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Згідно п.1.7. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 вищевказаного Закону України, п.198.1, п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими документами. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Наявні в матеріалах справи договори, рахунки-фактури, видаткові накладні, прибуткові ордери, податкові накладні, платіжні доручення, акти приймання робіт/послуг, підтверджують правомірність включення витрат на придбання товарів, робіт, послуг згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України до складу валових витрат відповідного періоду, та правомірність формування податкового кредиту відповідно до п.198.6 ст.198, п.199.4 ст.199 Податкового кодексу України та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому висновок відповідача про порушення п. 198.6 ст. 198 п. 199.4 ст. 199 Податкового кодексу України та п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», абз. 3 п.п. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України є помилковим.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення від 11.07.2012 року №0013872210, № 0013882210 є протиправними та підлягають скасуванню.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційної скарги ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 11.04.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.