Ухвала суду № 30642068, 11.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/673/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Тихоненко О.М. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

11 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача № 0000661720 від 23 січня 2013 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року вимоги адміністративного позову задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову суду з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та постановити нову, якою відмовити в задоволені вимог адміністративного позову.

В апеляційній скарзі, в обґрунтування своїх вимог та на спростування доводів позивача про незаконність податкового повідомлення - рішення, апелянт посилається на те, що контрагент позивача: ТОВ «Євро-Трейд ЛТД» відсутній за юридичною та фактичною адресами, та що згідно комп'ютерної автоматизованої системи АІС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України» у ТОВ «Євро-Трейд ЛТД» відсутні трудові ресурси та основні засоби для здійснення основного виду діяльності. А також, на той факт, що підписи від імені директора ТОВ «Євро-Трейд ЛТД»» виконані різними невстановленими особами.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у м. Чернігові Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за травень 2011 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Євро-Трейд ЛТД», про що складено Акт № 2888/17/НОМЕР_2 від 26 грудня 2012 року.

Вказаним актом встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п.200.1, ст. 200 Податкового кодексу України, з урахуванням того, що укладення правочину не спрямовано на реальне настання правових наслідків, в результаті чого було занижено податок на додану вартість на суму 442 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000661720 від 23 січня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 442 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.

Вважаючи прийняте податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було доведено суду допустимими доказами товарність (фактичність здійснення) операції із контрагентом, зокрема фактична поставка товару за договором та сплата його вартості, на виконання чого були оформлені відповідні податкові накладні. А відтак оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято відповідачем протиправно, без достатніх для того підстав.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість та порядок формування податкового кредиту в спірних правовідносинах, які виникли у квітні 2011 року, регулюють норми Податкового кодексу України, який набув чинності з 01 січня 2011 року.

Згідно з підпунктом 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Євро-Трейд ЛТД» було укладено договір поставки, згідно якого ТОВ «Євро-Трейд ЛТД» (постачальник) зобов'язується поставити товар (піддони та комплектуючі), а позивач (покупець) зобов'язується своєчасно оплатити вказані товари.

Загальна вартість придбаного у ТОВ «Євро-Трейд ЛТД» товарів у травні 2011 року становить 2 654, 56 грн. (в т.ч. ПДВ 442, 42 грн.), оплата яких підтверджується копією виписки з банку ФОП ОСОБА_2

Суму ПДВ за вказаним договором включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних за травень 2011 року, які відповідають даним додатку 5 податкової декларації з ПДВ та даним декларації з ПДВ за травень 2011 року.

З аналізу зазначених вище правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням з врахуванням рівня звичайних цін.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для визначення податкового кредиту позивачем є податкові накладні, видані йому постачальником придбаних товарів (платником ПДВ), що оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім цього, оплата придбаних товарів підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Оскільки податкові накладні на користь позивача були виписані у травні 2011 року, поставка товару відбулося у тому ж податковому періоді, то в силу приписів п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України право ФОП ОСОБА_2 на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникло у травні 2011 року.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Євро-Трейд ЛТД», останній не був визнаний банкрутом, знаходився в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на момент укладення договору, установчі документи ТОВ «Євро-Трейд ЛТД» були визнані недійсними, чи було анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість. Крім того, не було порушено кримінальної справи, не було вироку суду щодо посадових осіб ТОВ «Євро-Трейд ЛТД».

Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Посилання відповідача на відсутність ТОВ «Євро-Трейд ЛТД» за його місцезнаходженням не приймається до уваги, з огляду на те, що на переконання судової колегії суду апеляційної інстанції, дана обставина може мати значення для вирішення питання про анулювання реєстрації суб'єкта господарювання платником ПДВ чи для припинення юридичної особи, однак вона не стосується належного виконання господарських зобов'язань постачальником товарів (виконавцем робіт) за укладеними договорами. Крім того, суду не надано доказів того, що даний факт встановлено саме на час здійснення господарських операцій (на момент проведення перевірки ТОВ «Євро-Трейд ЛТД» направлено запит на встановлення місцезнаходження).

В обґрунтування правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення апелянт також посилається на ту обставину, що договір з поставки товарів не мав реального характеру, оскільки укладений без мети настання реальних наслідків.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно підпункту 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, до основних видів господарської діяльності позивача, крім іншого, належать: роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.59), роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.78).

Товари, які отримані позивачем від Євро-Трейд ЛТД» (піддони та комплектуючі), придбавалися для подальшого продажу кінцевим споживачам, зокрема, Корпорації «Укратрансбуд», з яким позивач мав договірні відносини.

Виконання вказаних операцій підтверджується накладною ЧН-019 від 23 травня 2011 року, податковою накладною № 0022 від 23 травня 2011 року та копіями платіжних доручень, наявними у матеріалах справи.

Колегією суддів не приймається до уваги посилання апелянта на висновок спеціаліста науково-дослідного експертно криміналістичного центру при УМВС України на ППЗ № 345 від 20 вересня 2011 року щодо достовірності підписів громадянина ОСОБА_3 (який значиться директором ТОВ «Евро-Трейд ЛТД»), в якому зазначено, що використані в якості зразків підписи виконані різними невстановленими особами, з огляду на те, на момент здійснення правовідносин між позивачем та контрагентом, не було вироку суду щодо посадових осіб Евро-Трейд ЛТД» та не було такого вироку суду і на час розгляду даної адміністративної справи.

Крім того, судова колегія звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Аналогічна правова позиція також відображена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року.

Що стосується посилання апелянта на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Евро-Трейд ЛТД», колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що зміст зазначеного правочину не суперечить актам цивільного законодавства; апелянт не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Як вказано у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 «відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року, у справі «Інтерсплав проти України»).

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів апелянтом не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу ст. 203 у новій редакції та доповнено ст. 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним, в установленому порядку, вищевказаного договору та порушення законодавства України в момент складення податкових накладних.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарська операція є реальною та підтверджується необхідними документами, а товар придбавався позивачем у спірний період з метою використання та був використаний у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаної операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано необхідних доказів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та їх прийняття в межах повноважень, що передбачені законами України

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про те, що податкове повідомлення-рішення № 0000661720 від 23 січня 2013 року прийнято без достатніх підстав та з порушенням норм чинного законодавства, а тому скасоване обґрунтовано.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 254 КАС України) та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді І.О. Грибан

О.А.Губська

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.