Ухвала суду № 30639910, 14.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" березня 2013 р. м. Київ К/9991/45930/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі: Сачко Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області Державної податкової служби

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2012 року

по справі №2а-0770/3161/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дастор Ужгород» (надалі - ТОВ «Дастор Ужгород»)

до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді (надалі - ДПІ у м. Ужгороді)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м.Ужгороді №0001952341 1798/23-1/34325992/6477 та №0001962341 1799/23- 1/34325992/6478 від 08.08.2011р.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.11.2011р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012р. позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, ДПІ у м.Ужгороді звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін та Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Дастор Ужгород» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011р., про що складено акт №1716/23-1/10/34325992 від 22.07.2011р.

В згаданому акті, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем вимог п.1.32 ст.1, п.5.1 п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п.3 ст.5 та п.1 ст.7 Господарського Кодексу України.

На підставі названого акту перевірки ДПІ у м.Ужгороді прийнято податкові повідомлення-рішення №0001952341 від 08.08.2011р., яким визначено зобов'язання з податку на прибуток та №0001962341 від 08.08.2011р., яким визначено зобов'язання з податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Так, судами встановлено, що ТОВ «Дастор Ужгород» було укладено договір постачання від 03.01.2011р. №030111 ПП «Елвіко» та Додаткову угоду про зміну Договору постачання №030111, договір про надання маркетингових досліджень від 01.02.2011р. №35 та від 01.12.2010р. б/н з ПП «Олми», договір постачання №030111 від 03.01.2011р. з ПП «Новако».

Крім того ТОВ «Дастор Ужгород» було укладено з АКІБ «Укрсиббанк» кредитний договір №11375864000 від 24.07.2008р., відповідно до умов якого банк надає кредит у формі поновлювальної кредитної лінії, для поповнення обігових коштів.

Також позивач уклав з АКІБ «УкрСиббанк» Договір овердрафту №36/07 КБ-09 від 11.12.2009р. згідно з умовами якого банк встановлює ліміт овердрафта на ведення поточної господарської діяльності.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачається, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судами, відповідність укладених позивачем договорів з контрагентами та їх виконання підтверджується первинними документами, які відповідають вищевказаним вимогам (актами здачі приймання робіт, платіжними дорученнями, фіскальними чеками, податковими та видатковими накладними договорами та виписками, кредитними документами за рахунками, як містяться в матеріалах справи. Також було надано подорожні листи вантажного автомобіля, які підтверджують факт транспортування з м. Києва власним транспортом продукції, отриманої від ПП «Новако».

При проведенні перевірки посадовим особам податкового органу були надані всі первинні документи, які підтверджують придбання товарів, оплату їх вартості, оприбуткування, подальше використання у власній господарській діяльності, а також інші первинні документи, що стверджують реальність укладених договорів.

Крім того, під час розгляду справи позивачем було надано суду копії звітів маркетингових досліджень ПП «Олми» та ПП «Новако», які є матеріальним результатом маркетингових досліджень проведених на підставі договору щодо надання маркетингових досліджень, згідно яких вбачалося, в якому обсязі були виконані зазначені послуги, у чому вони полягали, їх направлення на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому, що відповідає сутності господарської діяльності.

Факт використання кредитних коштів, отриманих позивачем відповідно до кредитного договору та договору овердрафту у господарській підтверджується банківськими виписками та платіжними документами, наявними в матеріалах справи, які визначають цільове призначення використання таких коштів.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлено, що під терміном «валові витрати» розуміється сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податків для їх подальшого використання в своїй господарській діяльності. Згідно з п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 вищезазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, оплачених (нарахованих) на протязі звітного періоду в зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Разом з тим, згідно з положеннями п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включаються до складу валових витрат, зокрема, будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У відповідності до п.198.6.Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Враховуючи викладені норми права та правильно встановлені обставини справи, суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано дійшли висновку про реальність операції за угодами, укладеними між позивачем та його контрагентами.

На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача, були зареєстровані у встановленому порядку, не були виключені з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебували на обліку в органах державної податкової служби та були зареєстровані як платники податку на додану вартість, здійснювали свою діяльність відповідно із законодавством.

Крім цього, судом доречно відзначено, що ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані будь-яким іншим закон, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від додержання податкової дисципліни іншими особами.

Слід також зазначити, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, і не є підставою для позбавлення платника податку права на включення суми податку на додану вартість у податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови.

Стосовно тверджень податкового органу про те, що фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Дастор Ужгород» та його контрагентів носять характер нікчемного правочину, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Податковим органом не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

За таких обставин, оцінюючи зібрані у справі докази судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності у справі належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ Н.Г. Пилипчук