Ухвала суду № 30639687, 09.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" квітня 2013 р. м. Київ К-28230/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Кременчуцький завод технічного вуглецю»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2010 року

у справі № 2а-48359/09/1670

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Кременчуцький завод технічного вуглецю»

до Головного управління Державного казначейства України у Полтавській області,

Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області,

за участю Прокуратури Полтавської області

про стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 березня 2010 року адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Кременчуцький завод технічного вуглецю» (позивач) до Головного управління Державного казначейства України у Полтавській області (відповідач-1) та Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (відповідач-2) задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю» суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2006 року в розмірі 309 467,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю» витрати із сплати судового збору в розмірі 1 700,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачі оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2010 року апеляційні скарги Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області та ГУДК України у Полтавській області задоволено. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 березня 2010 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права ставиться питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2010 року та залишення в силі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 24 березня 2010 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач-2 просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем подано до податкового органу декларацію з податку на додану вартість за грудень 2006 року, в якій визначено до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість в рахунок зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів в розмірі 309 467,00 грн.

В свою чергу, відповідачем-2 проведено виїзну позапланову перевірку ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку, в рахунок майбутніх платежів з цього податку за період: листопад, грудень 2006 року, за результатами якої складено довідку № 136/23-309/00152299 від 02 березня 2007 року.

Вказаною перевіркою підтверджено заявлену позивачем до відшкодування суму податку на додану вартість в розмірі 309 467,00 грн., проте зазначено про надання остаточного висновку щодо формування вказаної суми бюджетного відшкодування за грудень 2006 року після дослідження ланцюга постачання.

В подальшому, позивач звернувся до Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області із заявою № 01-17/413 від 06 березня 2009 року про повернення суми податку на додану вартість в розмірі 309 467,00 грн. на поточний рахунок підприємства.

Листом № 8766/10 від 06 квітня 2009 року податковий орган відмовив позивачу у поверненні вказаної суми на поточний рахунок з підстав відсутності у платника податку законодавчо встановленого права на зміну напряму бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зміна волевиявлення платника податку щодо обрання шляху відшкодування сплачених сум податку на додану вартість не передбачена чинним на час виникнення спірних правовідносин податковим законодавством.

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції неправомірним у зв'язку з наступним.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7. статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7. статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Отже, вказаний припис Закону № 168/97-ВР містить заборону щодо врахування платником суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, спрямованої в рахунок зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів, при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів, проте не забороняє платнику змінювати напрям бюджетного відшкодування такої суми.

При цьому, підпунктом 8.2 пункту 8 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України та Головного управління Державного казначейства України від 02 липня 1997 року № 209/72 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок), передбачено, що якщо в платника протягом трьох звітних періодів після дати відшкодування суми податку на додану вартість у рахунок платежів з цього податку відшкодовані суми повністю або частково не були використані платником в погашення податкових зобов'язань за їх відсутністю, то він має право звернутися до податкового органу із заявою про повернення таких сум на поточний рахунок чи зарахування їх у рахунок інших платежів, які надходять до Державного бюджету України. Податковим органом на підставі заяви платника висновок формується в режимі «зміна напряму відшкодування за сумами податку на додану вартість, не використаними платником на погашення податкових зобов'язань» із зазначенням реквізитів декларації, за якою проведено відшкодування і в загальному порядку подається до органів державного казначейства.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Кременчуцький завод технічного вуглецю» задовольнити.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2010 року, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 березня 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Шипуліна Т.М.