Ухвала суду № 30639629, 19.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2013 р. м. Київ К-35809/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Приходько І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 серпня 2009 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року

у справі № 2а-1780/09/2670

за позовом Відкритого акціонерного товариства «БТА Банк»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «БТА Банк»(позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0001214320/0 від 01 вересня 2008 року, № 0001214320/1 від 13 листопада 2008 року, № 0001214320/3 від 17 лютого 2009 року, а також рішення Державної податкової адміністрації у м. Києві № 212/10/25-114 від 21 січня 2009 року та рішення Державної податкової адміністрації України № 996/6/25-0215 від 07 лютого 2009 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 серпня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року, позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001214320/0 від 01 вересня 2008 року, № 0001214320/1 від 13 листопада 2008 року, № 0001214320/3 від 17 лютого 2009 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нового -про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 серпня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року -без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ВАТ «БТА Банк»з питання своєчасності сплати податку на додану вартість за грудень 2007 року, за результатами якої складено акт № 468/43-20/14359845 від 18 серпня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001214320/0 від 01 вересня 2008 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 4 385,16 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001214320/1 від 13 листопада 2008 року та № 0001214320/3 від 17 лютого 2009 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 2181-III) у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Крім того, судами встановлено, що позивачем подано до податкового органу декларацію з податку на додану вартість за грудень 2007 року, в якій визначено до сплати суму податкового зобов'язання в розмірі 555 695,00 грн.

Платіжним дорученням № 3389 від 25 січня 2008 року, яке містить реквізит «Призначення платежу», позивачем перераховано узгоджену суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2007 року в повному обсязі.

Проте, відповідачем сплачену позивачем суму частково спрямовано на погашення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, визначеного податковим повідомленням-рішенням № 0000634320/3 від 09 січня 2008 року.

Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону № 2181-III податкове зобов'язання -це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

При цьому, пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III визначено рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) -у рівних пропорціях.

Разом з тим, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як передбачено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум в рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані платником в реквізиті «Призначення платежу»платіжного доручення під час перерахування поточних податкових зобов'язань до бюджету, є неправомірним.

Що стосується позовних вимог ВАТ «БТА Банк»про визнання недійсними рішень про результати розгляду скарг, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Разом з тим, рішення про результати розгляду скарг не породжують для платника податків жодних правових наслідків, у зв'язку з чим вони не можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції слід скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішення ДПА у м. Києві № 212/10/25-114 від 21 січня 2009 року та рішення ДПА України № 996/6/25-0215 від 07 лютого 2009 року із закриттям провадження у справі, а в решті -залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 серпня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішення Державної податкової адміністрації у м. Києві № 212/10/25-114 від 21 січня 2009 року та рішення Державної податкової адміністрації України № 996/6/25-0215 від 07 лютого 2009 року скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Приходько І.В.