Ухвала суду № 30639549, 28.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" березня 2013 р. м. Київ К-35115/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря Бовкуна В.В.

представника позивача Щербатова П.М., Суслікова Ю.А.

представника відповідача Харка Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ревю» та Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.08.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2010

у справі № 2а-9032/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ревю»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ревю» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Ревю») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) визнання визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 16.07.2009 №0005582302/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.08.2010, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2010, позов задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 16.07.2009 №0005582302/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 444700,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 27000,00 грн., штрафні (фінансові) санкції в сумі 417700,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2008, за результатами якої складено акт перевірки від 03.07.2009 №392/23-2/24585258.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: віднесено до валових витрат суму орендної плати за орендовану квартиру та не віднесено до валових витрат суму кредиторської заборгованості по якій сплинув строк позовної давності.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 16.07.2009 №0005582302/0, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1512200,00 грн., у тому числі 789500,00 грн. - основного платежу, 722700,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи частково позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відносив до складу валових витрат сплачені суми за оренду житлового приміщення площею 44,8 м., яке орендувало у СПД-ФО ОСОБА_5 Згідно із договором оренди б/н від 26.11.2001 і проводило оплату послуг з оренди з 01.01.2006 по 31.12.2008 щомісячно в розмірі 3000,00 грн. на загальну суму 108000,00 грн.

У відповідності до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається зі змісту договору оренди б/н від 26.11.2001, вказана квартира використовувалась позивачем у якості офісу.

Колегія суддів зазначає, що суди дійшли вірного висновку, що використання жилої квартири для нежитлових потреб не виключає понесення позивачем таких витрат та правомірності їх віднесення до валових витрат.

Крім того, колегія суддів відзначає вірність висновків судів попередніх інстанцій щодо пропущення строку давності згідно ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181 (далі по тексту - Закон №2181).

У відповідності до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно з підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 вказаного Закону, у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що відповідачем не було доведено правомірності нарахування штрафних санкцій за вказаною нормою та того, що хтось із службових осіб позивача був засуджений за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що податкове повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 444700,00 грн. (у тому числі 27000,00 грн. - основного платежу, 417700,00 грн. - штрафних (фінансових санкцій) (2250,00 грн. * 12 періодів = 27000,00 грн., 22950,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 №2181, 394750,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181) є неправомірним.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів у частині правомірності вказаного рішення в частині заниження розміру валових доходів.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Ремонтник» та позивачем був укладений договір №43 на закупівлю сільськогосподарської продукції від 16.09.2005.

На виконання вказаного договору, згідно накладної №189 від 16.09.2005 ТОВ «Ремонтник» було поставлено позивачу пшеницю 5000,00 т на загальну суму 3050000,00 грн. Судами встановлено, що позивачем не було здійснено оплату вказаної продукції.

У відповідності до пункту 1.22.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безповоротна фінансова допомога це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Згідно з підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 вказаного Закону, до валових доходів відноситься суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Отже, як вірно зазначено судами строк позовної давності сплинув 16.09.2008, то позивач мав віднести вказану суму до валових доходів.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ревю» та Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.08.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий О.І. Степашко Судді С.Е. Острович М.О. Федоров