Постанова № 30639430, 12.04.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 квітня 2013 р. Справа №820/2729/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В.,

за участю секретаря Кікояна Г.О. та представників

позивача: Рябовола В.В.,

відповідача: Сіренко Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Зол Ізол»

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне підприємство «Зол Ізол», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.03.2013 р. №0000292223 та №0000302223.

В обґрунтовування позову платник податків вказує на те, що відповідачем не було додержано вимог діючого законодавства при проведенні перевірки та не було дотримано, вимог податкового законодавства, а висновки акту перевірки базуються на припущеннях, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, незаконними, протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач під час розгляду даної справи проти позову заперечував, зазначив, що порушення, встановлені у ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на цілком законних підставах та відповідають приписам чинного законодавства, у зв'язку з чим просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, розглянувши та дослідивши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення даного спору по суті в їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Так судом встановлено, що працівниками податкової інспекції була проведена виїзна позапланова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.01.2013 р.

За результатами зазначеної перевірки 07.03.2013 р. контролюючим органом було складено акт №213/22-204/36122586.

Названим актом перевірки зафіксовано порушення позивачем приписів:

- п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. №334/94-ВР, а саме - встановлено завищення витрат за III квартал 2010 р. на суму 112.930,00 грн., у результаті чого донараховано податок на прибуток у сумі 28.233,00 грн., в т.ч. за III квартал 2010 р. у сумі 28.233,00 грн.;

- ст.185, ст.187, ст.188, ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2756-VI, у результаті чого донараховано податок па додану вартість у сумі 308.245,00 грн., в тому числі : за серпень 2012 р. у сумі 22.586,00 грн., за квітень 2011 р. у сумі 26.427,00 грн., за травень 2011 р. у сумі 37.381,00 грн., за червень 2011 р. у сумі 45.002,00 грн., за вересень 2011 у сумі 44.951,00 грн. за жовтень 2011 р. у сумі 15.438,00 грн., за травень 2012 р. у сумі 7.200,00 грн. за серпень 2012 р. у сумі 13.510,00 грн., за вересень 2012 р. у сумі 28.340,00грн. за жовтень 2012 р. у сумі 30.727,00 грн., за листопад 2012 р. у сумі 36.683,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом були прийняті оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення від 22.03.2013 р. №0000292223, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 358.143,75,00 грн. (за основним платежем - 308.245,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 49.859,75 грн.), та №0000302223, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 35.292,25 грн. (за основним платежем - 28.33,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 7.058,25 грн.).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 - п.5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на те, що податковою інспекцією проводились перевірка позивача за 2010 - 2013 роки, при розгляді даної справи підлягають застосуванню нормативні приписи як Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», так і Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.138.1.1 названого пункту, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Положеннями п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз.1 цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХІV (з наступними змінами та доповненнями) визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З правового аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що будь-які документи, (у тому числі договори, накладні рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, господарську операцію визначено, як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене цілком кореспондує нормам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України.

Так, приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України закріплено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно і до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту), відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу), відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, і відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, передбачено, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток був висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Стар Д», ПП «Нокс», ПП «Ельтан», ПФ «Меркурій», ТОВ «Промспецконсалтинг», ПП «Сохо плюс», ПП «Солар транс».

Судом також встановлено, що, відповідно до зазначених договорів, позивач придбавав у названих контрагентів бензин, керосин, тальк, бітум, уайт-спирит, з метою використання у своїй господарській діяльності, а саме - з метою виготовлення покрівельних та гідроізоляційних мастик, склад, технологія виробництва та використання яких регламентовано у ДБН.В.2.6-14-97 та ТУ У В.2.7-24.3-2349815135-001-2005. Зазначені покрівельні та гідроізоляційні мастики застосовуються при здійсненні гідроізоляції підземних споруд та пристроїв, ремонті покрівель, у промисловому та цивільному будівництві, та були у подальшому реалізовані позивачем контрагентам, що підтверджується документами, долученими до матеріалів справи.

Слід зазначити, що реальність спірних операцій була належним чином підтверджена позивачем необхідними первинними документами, а саме - було надано суду договори постачання, договори купівлі-продажу, податкові накладні, довіреності, накладні, платіжні доручення, копії яких також долучено до матеріалів справи.

Натомість, відповідачем не було наведено суду належних доказів, які б підтверджували його доводи відносно невідповідності названих документів вимогам чинного законодавства та фіктивності проведених позивачем спірних господарських операцій.

Представником відповідача лише було зазначено про відсутність товарно-транспортних накладних, які свідчать про переміщення товару. Однак, слід зазначити, що сама собою відсутність окремих документів, як то - товарно-транспортних накладних, а так само певні помилки оформленні первинних документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (зазначена правова позиція відображена в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 р. №1936/11/13-11).

З наведено суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача стосовно відсутності у позивача права відносити до складу валових витрат вартість придбаних у контрагентів товарів (послуг) та безпідставності включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні їх придбання.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної процесуальної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Тобто, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позов Приватного підприємства «Зол Ізол» є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 158 - 163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Зол Ізол» задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 22.03.2013 р. №0000292223 та №0000302223.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.В.Ніколаєва

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12 квітня 2013 року.