Ухвала суду № 30639284, 19.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2013 р. м. Київ К-21106/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Приходько І.В.

за участю секретаря судового засідання: Лисенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01 липня 2009 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року

у справі № 2а-4973/09/1/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколого-туристичний центр в Парковом»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколого-туристичний центр в Парковом» (позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003262301/0 від 24 березня 2009 року. Стягнуто на користь ТОВ «Еколого-туристичний центр в Парковом»з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, СДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01 липня 2009 року, ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Еколого-туристичний центр в Парковом»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів за січень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт № 2852/23-4/35003031 від 19 березня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003262301/0 від 24 березня 2009 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 3 643 488,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних послуг з проектування та будівництва об'єкта еколого-туристичного центру за адресою: смт. Паркове, з огляду на здійснення замовлення з проектування та будівництва без отримання в порушення вимог частини 14 статті 24 Закону України від 20 квітня 2000 року № 1699-III «Про планування і забудову територій»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 1699-III) відповідних дозвільних документів, а також сум податку на додану вартість, сплачених в ціні представницьких витрат, які не пов'язані з господарською діяльністю ТОВ «Еколого-туристичний центр в Парковом».

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, пунктом 1.15 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, у частині, що не суперечить цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як встановлено судами, в охоплений перевіркою період позивач на підставі дозволу, наданого рішенням Сімеїзської селищної ради № 390 від 30 вересня 2007 року, здійснював закупівлю робіт з будівництва еколого-туристичного центру на земельній ділянці загальною площею 19,47 га.

Більш того, судами попередніх інстанцій встановлено, що будівельні роботи виконувались за наявності виданих Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим дозволів на виконання будівельних робіт у відповідності з приписами статей 24, 29 Закону № 1699-III.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про обґрунтованість віднесенням позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних послуг з проектування та будівництва об'єкта еколого-туристичного центру, як таких, що придбавались з метою їх подальшого використання в межах власної господарської діяльності ТОВ «Еколого-туристичний центр в Парковом».

За приписами пункту 1 Норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання, затверджених наказом Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 12 листопада 1993 року № 88 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), представницькі витрати -це витрати міністерств, відомств, підприємств, установ на прийом і обслуговування іноземних представників і делегацій та представників інших підприємств, які прибули за запрошеннями для проведення переговорів з метою здійснення міжнародних зв'язків, установлення та підтримання взаємовигідного співробітництва та вирішення питань, пов'язаних з комерційною діяльністю.

До представницьких витрат відносяться витрати, пов'язані з проведенням офіційного прийому (сніданку, обіду, вечері) представників, їх транспортним забезпеченням, заходами культурної програми, буфетним обслуговуванням під час переговорів, оплатою послуг перекладача, який не перебуває у штаті підприємства, установи, оплатою номерів у готелях.

Отже, виходячи з поняття господарської діяльності та тлумачення представницьких витрат підприємства, зазначені витрати позивача безпосередньо пов'язані із здійсненням господарської діяльності, а тому суми податку на додану вартість, сплачені в їх ціні, включаються до складу податкового кредиту у відповідності з положеннями підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01 липня 2009 року та ухвали Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01 липня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Приходько І.В.