Ухвала суду № 30636925, 12.04.2013, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Василевича В.С.;

секретар судового засідання Коробчук А.М.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 18 січня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк „Укргазбанк" до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

6 липня 2012 року ПАТ „Укргазбанк" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Рівненського міського суду від 18 січня 2013 року позов задоволено. З обох відповідачів у справі на користь позивача солідарно стягнено допущену за кредитним договором № 56/08/К-Ф від 10 квітня 2008 року кредитну заборгованість у сумі 142830,19 доларів США та 35717,58 грн. Крім того, з відповідачки ОСОБА_2 на користь банку стягнено 54320 грн. штрафу за невиконання умов договору іпотеки.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі представник відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - ОСОБА_3 посилався на те, що 10 квітня 2008 року між ВАТ АБ „Укргазбанк" і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 56/08/К-Ф у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії з лімітом кредитування 150000 дол. США. Надання кредитних коштів було передбачено здійснювати окремими частинами на підставі письмової заяви позичальника шляхом перерахування на поточний рахунок в іноземній валюті і видачу готівкових коштів через касу. Проте саме по собі укладення кредитного договору не свідчить про факт видачі грошей. На підтвердження своїх позовних вимог банк надав суду лише виписку про рух коштів за кредитним договором сторін, а відповідних письмових банківських та інших документів, які б підтверджували факт отримання відповідачкою кредитних коштів, суду не представив.

Суд першої інстанції не задовольнив клопотання відповідачів про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, щоб з'ясувати, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 у документах про отримання кредитних коштів нею особисто чи якоюсь іншою особою.

Стягуючи з позичальника штраф у сумі 54320 грн., місцевий суд не зважив на встановлену законом спеціальну позовну давність до вимог про стягнення неустойки, яка передбачена ст. 258 ЦК України.

Незважаючи на те, що відповідачі отримують доходи у гривнях, суд не врахував цієї обставини, а також роз'яснень п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі", і постановив стягувати кредитну заборгованість з відповідачів у доларах США, не перевівши іноземну валюту в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

В порушення правил ст. ст. 551 і 616 ЦК України суд не зменшив розмір неустойки, яка підлягає стягненню на користь банку, незважаючи на те, що відповідачка ОСОБА_2 не має постійної роботи, має на утриманні двох дітей, а дочка ОСОБА_4, 2005 року народження, є дитиною-інвалідом, допомога на неї становить лише 481 грн. на місяць.

Згідно з пунктами 3.3.11. та 4.1. кредитного договору № 56/08/К-Ф від 10 квітня 2008 року направлення банком ОСОБА_2 і ОСОБА_1 претензій про повернення всієї кредитної заборгованості в сумі 150000 доларів США від 21 вересня 2011 року свідчить про реалізацію банком свого права на дострокове припинення в односторонньому порядку терміну дії договору впродовж семи днів з дати направлення цих вимог. Відповідно до п. 3.1.9. кредитного договору 56/08/К-Ф останнім днем нарахування відсотків є дата розірвання кредитного договору, тому нарахування відсотків після 29 вересня 2011 року є неправомірним.

Крім того, відсоткову ставку за кредитним договором кредитор збільшив з 13,3 до 15,48 % річних без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу відповідальності останнього, і відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою для припинення договору поруки.

Помимо цього, пунктом 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. При цьому в разі пред'явлення до поручителя вимоги кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Проте позивач звернувся в суд із даним позовом до відповідачів лише у червні 2012 року, тобто вже після спливу встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України 6-місячного строку для звернення кредитора з відповідною вимогою до поручителя за укладеним договором поруки, що закінчився 29 березня 2012 року.

Покликаючись на ці обставини, представник відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким: відмовити ПАТ „Укргазбанк" у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 пені за прострочення сплати кредиту та відсотків, а також штрафу за порушення умов договору іпотеки; у разі надання банком належних і допустимих доказів задовольнити позовні вимоги кредитора про стягнення 7500 доларів США простроченої заборгованості за кредитом, 10580 доларів США простроченої заборгованості за відсотками та 118750 доларів США залишку тіла кредиту.

В запереченні на апеляційну скаргу позивач рішення місцевого суду вважав законним та обґрунтованим і просив апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом установлено, що 10 квітня 2008 року між ВАТ АБ „Укргазбанк", правонаступником якого є ПАТ АБ „Укргазбанк", і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 56/08/К-Ф у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії з лімітом кредитування 150000 дол. США під 13,3 % річних строком до 7 квітня 2028 року або по день, визначений у. п.3.3.11. кредитного договору. Для видачі кредиту банк зобов'язався відкрити позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_2 у доларах США. Надання кредитних коштів було передбачено здійснювати з позичкового рахунку позичальника шляхом перерахування коштів на його поточний рахунок № НОМЕР_1, відкритий у Рівненській філії ВАТ АБ „Укргазбанк" (а. с. 6-10).

10 квітня 2008 року між ВАТ АБ „Укргазбанк" і ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 56/08/І-Ф, відповідно до якого ОСОБА_2 передала банку в іпотеку належні їй житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0501 га за цією ж адресою (а. с. 13-16).

В цей же день для забезпечення виконання кредитних зобов'язань між банком і ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 56/08/П-Ф, відповідно до якого поручитель взяв на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність із позичальником перед банком. З договору поруки вбачається, що він діє до припинення забезпеченого ним зобов'язання позичальника за кредитним договором (а. с. 11-12).

Оскільки позичальник узяті на себе зобов'язання перед банком за укладеним кредитним договором порушив, позивач ПАТ АБ „Укргазбанк" подав даний позов до суду і просив стягнути солідарно з відповідачів як з позичальника та поручителя допущену станом на 14 червня 2012 року кредитну заборгованість у повному обсязі, а саме: 118750 доларів США тіла кредиту; 7500 доларів США простроченої заборгованості за кредитом; 16580,19 доларів США простроченої заборгованості за відсотками; 11405,8 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту; та 24311,78 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків - всього 142830,19 доларів США та 35717,58 грн. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь банку 54320 грн. штрафу за невиконання нею умов договору іпотеки щодо страхування предмета іпотеки.

Доказів, які б спростовували правильність зробленого банком розрахунку кредитної заборгованості чи спростовували взагалі наявність кредитної заборгованості, у справі немає. Сам кредитний договір сторонами в судовому порядку не оспорений, у зв'язку з чим він відповідно до правил ст. 204 ЦК України є правомірним.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або декілька осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Доводи представника апелянтів про те, що відсоткова ставка за кредитним договором № 56/08/К-Ф кредитором була збільшена з 13,3 до 15,48 % річних без згоди поручителя, і це призвело до збільшення обсягу його відповідальності та відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою для припинення договору поруки, не заслуговують на увагу, оскільки такі дії банку були передбачені кредитним договором № 56/08/К-Ф від 10 квітня 2008 року, за виконання якого поручився ОСОБА_1 (пункти 3.1.11., 4.1., 5.3. договору тощо).

Як убачається з матеріалів справи, 21 вересня 2011 року позивач надіслав боржнику і поручителю претензії, з яких видно, що банк вимагав від відповідачів погасити лише прострочену заборгованість, і не вимагав достроково виконати зобов'язання за кредитним договором № 56/08/К-Ф від 10 квітня 2008 року у повному обсязі, а також не розривав і не припиняв дію цього договору в односторонньому порядку, хоч мав таке право відповідно до пунктів 3.1.11., 4.1. та 5.3. договору кредиту (а. с. 31-34). Згідно зі ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею основного зобов'язання. Однак строк виконання основного (кредитного) зобов'язання його сторонами був визначений 7 квітня 2028 року.

Через це доводи апеляційної скарги про припинення договору поруки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України, є безпідставними.

Із вимогами про дострокове повернення всього кредиту позивач звернувся до відповідачів, лише пред'явивши 6 липня 2012 року даний позов у суд (а. с. 2-5).

Відповідно до пункту 4.2. договору іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання пунктів 3.3.1.-3.3.13. цього договору іпотекодавець сплачує на користь іпотекодержателя штраф у розмірі 5 % від заставної вартості предмета іпотеки. Оскільки ОСОБА_2 після закінчення річного строку дії договору добровільного страхування заставного майна від 21 березня 2008 року, предмет іпотеки не застрахувала до цього часу, то на неї цілком підставно був накладений штраф у сумі 54320 грн. Посилання апелянта на ст. 258 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки порушення з боку відповідачки носить триваючий характер, а штраф на неї, як стверджує позивач, був накладений та стягується банком за 2012 рік.

Зважаючи на те, що згідно з бажанням позичальника кредит правомірно був наданий в іноземній валюті, суд в оскаржуваному рішенні цілком обґрунтовано зазначив про стягнення кредитної заборгованості також в іноземній валюті.

Судом не був зменшений розмір неустойки, яка підлягає стягненню на користь банку, оскільки він не перевищує розміру збитків (ст. 551 ЦК України). Відповідно до закону зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду, і можливе лише за заявою відповідачів.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Однак таких позовних вимог відповідачами у даній справі до позивача не пред'явлено.

Пунктом 3.1.2. кредитного договору № 56/08/К-Ф від 10 квітня 2008 року його сторонами було визначено, що надання кредитних коштів у межах кредитної лінії здійснюється окремими частинами (траншами). Підставою для видачі кожного окремого траншу є письмова заява позичальника. Строк розгляду банком заяви не може перевищувати двох робочих днів (а. с. 6).

З оглянутих апеляційним судом документів, наданих банком на вимогу колегії суддів, копії яких приєднані до справи, вбачається наступне.

З довіреності від 23 лютого 2007 року, посвідченої уповноваженою особою банку, видно, що позичальник ОСОБА_2 довірила своєму поручителю ОСОБА_1 розпоряджатися належними їй валютними цінностями, що містилися на її поточному рахунку № НОМЕР_1, який був відкритий у Рівненській філії ВАТ АБ „Укргазбанк", з наданням довіреній особі права отримувати ці кошти з рахунку, переказувати кошти з рахунку, підписувати від її імені заяви, угоди та виконувати інші дії, пов'язані з розпорядженням коштами, що містяться на поточному рахунку, і т. і. Строк дії цієї довіреності був визначений до 23 лютого 2017 року.

Із трьох заяв позичальника ОСОБА_2 від 10 і 21 квітня 2008 року та 12 червня 2008 року слідує, що вона просила банк перерахувати кредитні кошти за кредитним договором № 56/08/К-Ф від 10.04.2008 року з позичкового рахунку № НОМЕР_2 на її власний поточний рахунок № НОМЕР_1 відповідно трьома траншами - 89780, 48048 та 12000 доларів США, а всього на суму 149828 доларів США.

З платіжного доручення в іноземній валюті № 32 від 10 квітня 2008 року видно, що ОСОБА_2 (від імені якої на підставі довіреності від 23 лютого 2007 року міг виступати також і ОСОБА_1) 67615 доларів США зі свого поточного рахунку № НОМЕР_1 перерахувала на погашення своєї заборгованості за попереднім кредитним договором № 18/07/К-Ф від 23 лютого 2007 року; а з платіжних доручень в іноземній валюті № 33 від 10 квітня 2008 року, № 34 від 21 квітня 2008 року та № 39 від 12 червня 2008 року вбачається, що цими дорученнями ОСОБА_2 відповідно 20000, 50000 і 12000 доларів США зі свого поточного рахунку № НОМЕР_1 переказала для поповнення карткового рахунку ОСОБА_5, заступника директора філії ВАТ АБ „Укргазбанк" - разом всього 149615 доларів США.

Таким чином, позивач свої зобов'язання за кредитним договором № 56/08/К-Ф від 10.04.2008 року перед ОСОБА_2 виконав і перерахував кредитні кошти з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, з якого ОСОБА_2 та її довіритель ОСОБА_1 використали їх на власний розсуд.

Як пояснив представник банку в судовому засіданні апеляційного суду, перерахування відповідачами частини кредитних коштів у валюті на картковий рахунок відповідального працівника банку було здійснено з метою уникнення відповідачами сплати банкові комісійних при отриманні готівкових коштів, оскільки відповідач ОСОБА_1 був знайомий із заступником директора філії ВАТ АБ „Укргазбанк" ОСОБА_5, з яким співпрацював як начальник служби охорони та мав відповідні ділові стосунки .

Представник відповідачів у справі пояснив, що йому невідомо чи передав ОСОБА_5 кошти його довірителям, проте останні до правоохоронних органів та в суд до ОСОБА_5 з цього приводу не зверталися.

Вказані вище заяви позичальника та письмові банківські документи, на переконання колегії суддів, беззаперечно підтверджують факт отримання відповідачкою кредитних коштів та спростовують доводи апеляційної скарги з цього приводу.

Апеляційний суд відхилив клопотання представника відповідачів про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи для з'ясування того, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 у документах про отримання кредитних коштів нею особисто чи якоюсь іншою особою, оскільки, як установлено судом, кредитні кошти з позичкового на поточний рахунок позичальника були перераховані банком на підставі її трьох особистих заяв, а правом розпоряджатися коштами з поточного рахунку мала не лише ОСОБА_2, а й її довіритель та на той час чоловік ОСОБА_1 на підставі довіреності від 23 лютого 2007 року. Неявки обох відповідачів у судові засіданні місцевого та апеляційного судів також унеможливили задоволення клопотання їхнього представника про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, оскільки позбавили суди можливості відібрати в них експериментальні зразки підписів. Пояснення представника відповідачів з приводу підписання ОСОБА_2 банківських документів про отримання кредитних коштів носили непослідовний та суперечливий характер: з одного боку представник відповідачів в апеляційній скарзі та в суді апеляційної інстанції ці обставини заперечував, а з другого боку, погодився на відшкодування відповідачами кредитної заборгованості у сумі 136830 доларів США (а. с. 118).

Тому зважаючи на все викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 18 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: