Ухвала суду № 30628677, 28.03.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/322/13 28.03.2013 28.03.2013 28.03.2013

Провадження № 22-ц784/642/13 Головуючий у першій інстанції - Губницький Д.Г.

Категорія 55 Доповідач апеляційного суду - Шаманська Н.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Данилової О.О.,

суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі судового засідання - Белевері В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без участі сторін, цивільну справу за апеляційною скаргою

представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2012 р., ухваленого за позовом

ОСОБА_3

до

ОСОБА_5,

ОСОБА_6

про визнання договору позики дійсним та стягнення боргу,

в с т а н о в и л а:

У червні 2012 р. ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання договору позики дійсним та стягнення боргу.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що у серпні 2006 р. між ним та ОСОБА_5 була досягнута домовленість про надання останньому позики строком на один рік під 9% річних. На виконання цієї домовленості у лютому 2007 р. у безготівковій формі через банк на картковий рахунок дружини ОСОБА_5 - ОСОБА_6 були перераховані 10000 доларів США.

Посилаючись на те, що відповідачі ухиляються від повернення коштів за договором позики, позивач просив визнати договір позики дійсним, стягнути з відповідачів у солідарному порядку 79600 грн. боргу за договором позики та 22725 грн. процентів за користування грошовими коштами.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2012 р. у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та невірне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на підставі наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того ж роду та такої є якості.

Частинами 2,3 ст. 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми.

Звертаючись з позовом, позивач зазначав, що у серпні 2006 р. між ним та ОСОБА_5 була досягнута домовленість про надання останньому позики під 9% річних. На виконання цієї домовленості у лютому 2007 р. у безготівковій формі через банк на картковий рахунок дружини ОСОБА_5 - ОСОБА_6 були перераховані 10000 доларів США.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 у безготівковій формі 16 лютого 2007 р. зі свого рахунку НОМЕР_1 у банку JP MORGAN CHASE NA 4 METROTECH CENTER, 8TH FLOOR BROOKLYN, N.Y/11245 перерахував на мультівалютний рахунок НОМЕР_2, який належить ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 10000 доларів США, які були зараховані на рахунок ОСОБА_6 19 лютого 2007 р. Призначення цього платежу зазначено транслітерацією «Матеріальна допомога» ( а.с. 113).

Відповідно до ч. 2 ст. 59, ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Проте, з переказу грошової суми від ОСОБА_3 до ОСОБА_6 вбачається, що сума перерахована відповідачці є матеріальною допомогою.

Достатніх доказів про те, що між сторонами був укладений договір позики, як це передбачено ст. 1046 ЦК України, матеріали справи не містять, а переказ матеріальної допомоги боргу не утворює.

За такого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не доведено факту укладання між сторонами договору позики та передачі грошових коштів у позику, а тому вірно відмовив у задоволенні позову з цих підстав.

Доводи апелянта про те, що суд не дав належної оцінки заяві ОСОБА_7 від 18 липня 2012 р., який нібито був присутнім у серпні 2006 р. при погодженні ОСОБА_3 можливості на майбутнє надання позики ОСОБА_5 під проценти, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки цю заяву не можна вважати належним доказом укладення договору позики у розумінні ч. 2 ст. 59, ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України.

Посилання представника позивача на те, що суд не з'ясував чи було задекларовано відповідачкою ОСОБА_6 дохід в сумі 10000 доларів США і чи сплачено відповідний податок, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ці обставини не мають правового значення для вирішення спору.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити, а заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2012 р. залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: