Постанова № 30618544, 08.04.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2013 р. Справа № 2/1/5022-4/2011

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Марка Р.І.

суддів Бойко С.М.

Костів Т.С.

при секретарі судового засідання Филистин А.О.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - СПД;

від відповідача: Підставська К.Є.,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко", вих.№502 від 19.12.2012р. (вх. №27 від 15.01.2013р.)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.12.2012 року

у справі №2/1/5022-4/2011, суддя Колубаєва В.О.

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Теребовля Тернопільської області

до Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко", м. Червонозаводське Лохвицького району Полтавської області

про стягнення 28 765 грн. 29 коп.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.12.2012 року у справі №2/1/5022-4/2011 позов задоволено. З Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (вул. Матросова, 10, м. Червонозаводське, Лохвицького р-ну, Полтавської області (ідент. код 30382533) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 (ідент. код НОМЕР_1) стягнуто 21 857 грн. 40 коп. - заборгованості за надані послуги; 1 421 грн. 55 коп. - 3% річних; 5 486 грн. 34 коп. - втрат від інфляції; 287 грн. 65 коп. - в повернення сплаченого державного мита та 236 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ "Райз-Максимко" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.12.2012 року у справі № 2/1/5022-4/2011 та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, покликається на те, що спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав розглядався Господарським судом м. Києва, а тому суд першої інстанції безпідставно виніс рішення у даній справі по суті спору; - за територіальною підсудністю справа не підсудна Господарському суду Тернопільської області; - судом не надано належної правової оцінки акту здачі-прийняття наданих послуг, який зі сторони відповідача підписаний не уповноваженою на те особою; - судом не враховано вимог ст. 315 ГК України щодо застосування строку позовної давності у шість місяців до вимог, які випливають із договору перевезення вантажів.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити без змін рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.12.2012 року у справі № 2/1/5022-4/2011, покликаючись на те, зокрема, що послуги по перевезенню вантажу ним були фактично надані.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 04.02.2013р.

Розпорядженням голови суду від 25.02.2013р. в склад судової колегії внесено зміни, замість судді Костів Т.С. введено суддю Бойко С.М.

Ухвалою суду від 04.02.2013р., з метою витребування додаткових доказів, розгляд справи було відкладено на 25.02.2013р. Зокрема, скаржника зобов'язано подати суду оригінал договору № 731 від 08.09.2008р., книгу реєстрації договорів за 2008р., документально обґрунтовані письмові пояснення з приводу існування договірних відносин з позивачем в період 2008 року. Позивача - подати оригінали документів, на підставі яких заявлено позов у справі, в тому числі: договір № 731 від 08.09.2008р., замовлення відправника (відповідача), на підставі якого було надано послуги по перевезенню товару (п.3.1. Договору), шляхові листи на перевезення товару по товаротранспортних накладних, якими обґрунтовано позов, накладні на отримання товару до перевезення, товаротранспортні накладні на перевезення товару до пункту призначення. Подати суду документально обґрунтовані письмові пояснення з приводу існування договірних відносин з відповідачем в період 2008 року. Сторін зобов'язано подати податкові накладні за вересень-жовтень 2008р.

Ухвалою суду від 25.02.2013р. розгляд справи було відкладено на 11.03.2013р. у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду від 04.02.2013р.

В судових засіданнях 11.03.2013р. та 01.04.2013р., за згодою представників сторін, оголошувались перерви, відповідно, до 01.04.2013р. та до 08.04.2013р.

Зокрема, в судовому засіданні 11.03.2013р. було оглянуто оригінал договору № 731 від 08.09.2008р., наданий позивачем.

5 квітня 2013р. на розгляд суду від відповідача поступив супровідний лист про долучення до матеріалів справи довіреності № 37 від 05.08.2008р., виданої генеральним директором відповідача на ім'я Полянського І.Б. (директора філії відповідача) та копії податкових накладних за вересень-жовтень 2008р.(понад 100 аркушів).

З приводу поданих відповідачем податкових накладних за вересень-жовтень 2008р. судова колегія зазначає, що вони, здебільшого, не стосуються періоду вересень-жовтень 2008р. Крім того, практично всі накладні стосуються закупівлі відповідачем автозапчастин та оплати комунальних послуг.

Розпорядженням голови суду від 08.04.2013р. в склад судової колегії замість судді Бонк Т.Б., яка перебуває у відпустці, введено суддю Костів Т.С.

В даному судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї та висловили міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.12.2012 року у справі № 2/1/5022-4/2011 залишити без змін, виходячи з наступного.

8 вересня 2008 року 2008 року між позивачем та ЗАТ «НВП «Райз-Агро» (ПАТ "Райз-Максимко") в особі директора Нагірнянської філії Полянського І.Б., що діє на підставі довіреності, було укладено договір № 731/Н перевезення вантажів (зернових культур), відповідно до п. 1.1. якого перевізник зобов'язувався доставити вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має права на одержання, а відправник - сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Пунктами 2.3, 2.4 договору встановлено, що оплата послуг перевізника здійснюється відправником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника на підставі підписаного повноважними представниками сторін акта здачі-прийняття наданих послуг й товарно-транспортних накладних.

Акт здачі-прийняття виконаних робіт складається перевізником й передається відправникові, який зобов'язаний у 5 денний строк його підписати й поставити печатки, після чого повернути перевізникові. У разі неповернення у вказаний строк чи повернення без протоколу розбіжностей, зазначений акт вважається прийнятим і підлягає виконанню.

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернувся з позовом про стягнення богу за вказаним договором перевезення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, зокрема, що ним на виконання умов договору було здійснено перевезення вантажу, про що свідчить акт приймання-передачі виконаних робіт від 22.10.2008 року. Проте, відповідач з ним за даним договором не розрахувався і заборгував йому з урахуванням штрафних санкцій 28 765, 29 грн.

Місцевий господарський суд, з врахуванням фактичних обставин справи, погодився з доводами позивача та дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

В заперечення позовних вимог та в обґрунтування доводів апеляційної скарги ПАТ "Райз-Максимко" покликається на те, зокрема, що спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав розглядався Господарським судом м. Києва, а тому суд першої інстанції безпідставно виніс рішення у даній справі по суті спору; - за територіальною підсудністю справа не підсудна Господарському суду Тернопільської області; - судом не надано належної правової оцінки акту здачі-прийняття наданих послуг, який зі сторони відповідача підписаний не уповноваженою на те особою; - судом не враховано вимог ст. 315 ГК України щодо застосування строку позовної давності у шість місяців до вимог, які випливають із договору перевезення вантажів.

Однак, судова колегія не погоджується з даними твердженнями скаржника, з огляду на наступне.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2009 року у справі № 17/16 позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 були задоволені повністю. Стягнуто з відповідача 24108,83 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та 348,32 грн. - 3% річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2009р. рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2009 року у справі № 17/16 скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у справі № 17/16 суд апеляційної інстанції вказав, що позивачем не були надані копії товарно-транспортних накладних на перевезення зерна пшениці, на виконання умов договору від 04.06.2008 року. Натомість, суду були надані накладні відповідачем (тобто, ПАТ "Райз-Максимко"), а саме накладні № 016 від 28.09.2008 року, № 154 від 13.10.2008 року, № 53 від 15.10.2008 року та № 098 від 09.10.2008 року, зі змісту яких вбачається, що перевезення здійснювалися дійсно СПД ОСОБА_2, але перевозилась кукурудза гібридна, в той час як за спірним договором мало перевозитись зерно пшениці. Крім того, дані накладні датовані вереснем-жовтнем 2008 року, в той час як договір діяв до 30.08.2008 року (а.с. 44, т. І).

Відтак, оскільки як на підставу для звернення до суду з позовом у справі № 17/16 позивач покликався на договір перевезення б/н від 04.06.2008р., твердження скаржника про наявність правових підстав для припинення провадження у справі,є безпідставними.

Щодо тверджень скаржника про порушення місцевим господарським судом територіальної підсудності, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. ч. 2 та 4 ст. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Отже, згідно з вимогами зазначеної статті юридичну особу в господарських відносинах може представляти її відокремлений підрозділ. Якщо позов до юридичної особи виник із питань діяльності її відокремленого підрозділу, розташованого поза місцезнаходженням юридичної особи, такий позов може бути пред'явлений до господарського суду за місцезнаходженням її відокремленого підрозділу.

Відповідно до ч. 4 ст. 28 ГПК України повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог статті 15 ГПК України за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи.

Відтак, оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.

У разі ж відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/або коли спір не пов'язаний з діяльністю цього підрозділу позовні матеріали або справа надсилається за підсудністю до господарського суду за місцем знаходження юридичної особи (Постанова Пленуму ВГСУ № 10 від 24.10.2011р.).

Як було зазначено вище, 8 вересня 2008 року 2008 року між позивачем та ЗАТ «НВП «Райз-Агро» (ПАТ "Райз-Максимко") в особі директора Нагірнянської філії Полянського І.Б., що діє на підставі довіреності, було укладено договір № 731/Н перевезення вантажів (зернових культур).

Відповідно до ст. 3 Положення про Нагірянську філію відповідача (в редакції станом на момент укладення договору від 08.09.2008р.) директор філії, для досягнення мети діяльності, на підставі довіреності, має право від імені підприємства укладати угоди… (а.с. 32. т ІІ).

На вимогу суду апеляційної інстанції, 5 квітня 2013р. відповідачем подано довіреність № 37 від 05.08.2008р., видану генеральним директором на ім'я Полянського І.Б. - директора філії відповідача.

Відповідно до вказаної довіреності Полянський І.Б. уповноважений, зокрема, на укладення від імені товариства договорів (сума яких не перевищує 50000 грн.) та вчинення дій, необхідних для організації діяльності філії.

Відтак, враховуючи те, що договір № 731/Н перевезення вантажів (зернових культур) від 08.09.2008р. (оригінал якого оглянуто судом) підписаний директором філії відповідача в межах наданих йому повноважень як Положенням, так і довіреністю і скріплений мокрою печаткою філії, то з врахуванням висновків ВГСУ, викладених в Постанові Пленуму № 10 від 24.10.2011р., спір підсудний саме Господарському суду Тернопільської області, як такий, що виник з діяльності філії товариства, яке, відповідно до Положення про Нагірянську філію, відповідає за зобов'язаннями останньої.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що сам факт укладення договору № 731/Н від 08.09.2008р. відповідач не заперечує, а лише стверджує про сумнівність укладення даного правочину ( а.с. 8, т. ІІ, а.с. 58, т. І, а.с. 151 т. І).

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, на підставі ухвали суду від 31.03.2011р. матеріали справи було скеровано в Чортківський РВ УМВСУ в Тернопільській області з метою встановлення фактичних обставин щодо підписання договору № 731/Н перевезення вантажів (зернових культур) від 08.09.2008р.

Постановою СДСБЕЗ Чортківського РВ УМВСУ в Тернопільській області від 06.05.2011р. в порушенні кримінальної справи по факту підробки договору відмовлено. Водночас, в процесі прокурорської перевірки встановлено наступні факти: - підписання договору № 731/Н перевезення вантажів (зернових культур) від 08.09.2008р. обома сторонами; - складання договору у двох оригінальних примірниках; - надання ОСОБА_2 відповідачу послуг по перевезенню вантажу (гібридної кукурудзи) в рамках договору № 731/Н перевезення вантажів (зернових культур) від 08.09.2008р.

Постановою Чортківського районного суду Тернопільської області від 15.08.2011р. постанову СДСБЕЗ Чортківського РВ УМВСУ в Тернопільській області від 06.05.2011р. про відмову в порушенні кримінальної справи по факту підробки договору скасовано. Матеріали справи повернуто для додаткової перевірки (а.с. 37, т ІІ).

Не заперечуючи висновків Чортківського районного суду Тернопільської області про наявність підстав для проведення додаткової перевірки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Постанова Чортківського районного суду Тернопільської області від 15.08.2011р. прийнята на підставі ст. ст. 236-1, 236-2 КПК України.

Відповідно до ст. 236-2 КПК України постанова про відмову в порушенні кримінальної справи скасовується суддею у разі, коли витребувані матеріали свідчать про достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Достатніми є такі дані, які свідчать про наявність певних кримінально караних дій чи бездіяльності. Така постанова і зібрані матеріали повертаються прокурору для додаткової перевірки. Постанова судді за результатами перевірки законності і обґрунтованості рішень органу дізнання, слідчого, прокурора має бути вмотивованою. Суддя зобов'язаний указати в постанові, які саме факти чи обставини покладені в основу прийнятого за скаргою рішення.

Зі змісту вказаної постанови Чортківського районного суду Тернопільської області не вбачається, які саме факти чи обставини покладені в основу прийнятого за скаргою рішення. Зокрема, не зазначено, які саме факти, встановлені Чортківським РВ УМВСУ в Тернопільській області, за результатами проведеної перевірки, є суперечливими.

Скаржник же не зміг пояснити та довести до відома суд, на якій стадії станом на сьогодні знаходяться матеріали прокурорської перевірки, скеровані Чортківським районним судом Тернопільської області для проведення додаткової перевірки.

В силу ж вимог ч. 3 ст. 35 ГПК України лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили , є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

В той час, як було зазначено вище, сам факт укладення вказаного договору відповідач не заперечує, а лише стверджує про сумнівність укладення такого.

Однак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідач, у встановленому законом порядку, звертався з вимогою про визнання недійсним (неукладеним) такого договору, судова колегія вважає безпідставними твердження скаржника про сумнівність його укладення.

Щодо тверджень скаржника про те, що судом не надано належної правової оцінки акту здачі-прийняття наданих послуг від 22.10.2008р., з покликанням при цьому на вимоги Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", судова колегія зазначає наступне.

Пунктами 2.3, 2.4 договору встановлено, що оплата послуг перевізника здійснюється відправником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника на підставі підписаного повноважними представниками сторін акта здачі-прийняття наданих послуг й товарно-транспортних накладних.

Акт здачі-прийняття виконаних робіт складається перевізником й передається відправникові, який зобов'язаний у 5 денний строк його підписати й поставити печатки, після чого повернути перевізникові. У разі неповернення у вказаний строк чи повернення без протоколу розбіжностей, зазначений акт вважається прийнятим і підлягає виконанню.

Відповідач не заперечує сам факт підписання вказаного акта (оригінал оглянуто в судовому засіданні) його працівником - головним економістом ОСОБА_5, однак, вказує на те, що остання не була уповноважена на підписання такого документа.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач, на виконання умов укладеного з відповідачем договору, надав останньому послуги по перевезенню вантажу (гібридної кукурудзи). При цьому, відповідно до умов договору, позивач взяв на себе зобов'язання доставити ввірений йому відповідачем вантаж до пункту призначення.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не являється запереченням факту передачі товарів.

В силу ж частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відтак, обставини щодо підписання вказаного акта працівником відповідача (головним економістом ОСОБА_5) без відповідних на це повноважень розцінюються судом як порушення правил ведення бухгалтерського обліку саме відповідачем і не звільняють його від обов'язку оплатити фактично надані позивачем послуги.

Щодо тверджень скаржника про неврахування судом першої інстанції вимог ст. 315 ГК України (застосування строку позовної давності у шість місяців до вимог, які випливають із договору перевезення вантажів), судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно до вимог ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. ст. 4-7 ГПК України, судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків викладених у судовому акті дійсним обставинам справи, реалізується також положеннями ст. 43 ГПК України, згідно якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності та обговоривши усі обставини справи, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для поновлення строку позовної давності.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. В силу частини 2 статті 22 ГПК України сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частина 2 статті 43 ГПК України), якими в силу статті 32 даного Кодексу є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 193 Господарського кодексу України, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Львівської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.12.2012 року у справі №2/1/5022-4/2011 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 11 квітня 2013р.

Головуючий суддя Марко Р.І.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Костів Т.С.