Постанова № 30618542, 09.04.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

09.04.2013 р. справа №905/55/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Азарової З.П.суддівГези Т.Д., Мартюхіної Н.О. При секретарі судового засіданні: Максименко Г.П. За участю представників сторін: від позивача:Полякова М.А. - представник за дов. від відповідача:не з'явився Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України "м.Київна рішення господарського суду Донецької області від04 лютого 2013р. у справі№ 905/55/13-г (суддя Демідова П.В.)за позовом:Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України "м.Київдо відповідача: Публічного акціонерного товариства "Донбаскабель" м.Донецькпростягнення заборгованості за кредитним договором № 5111К6 від 22.12.2011р. в розмірі 44 055 639,48 грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 04.02.2013р. по справі № 905/55/13-г (суддя Демідова П.В.) частково задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" м.Київ до Публічного акціонерного товариства "Донбаскабель" м.Донецьк про стягнення заборгованості за кредитним договором № 5111К6 від 22.12.2011р. в розмірі 44 055 639, 48 грн.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Донбаскабель" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" заборгованість за основною сумою боргу за Кредитним договором - 37 642 612,26 гривень, заборгованість за процентами 3 903 576,44 гривень, заборгованість за комісіями - 353 912,00 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 1 001368,57 грн., пеню за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 166 963,07 грн., пеню за несвоєчасну сплату комісії в сумі 12 257,98грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що позовні вимоги в задоволеній частині є законними та обґрунтованими.

Відповідач, Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України "м.Київ, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог заявник скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також неповне дослідження фактичних обставин справи. Він вважає, що господарський суд, розглядаючи справу, не звернув уваги на той факт, що позивачем у розрахунку позовної заяви зазначені підстави збільшення розміру комісії за управління кредитом. Апелянт зазначає, що у суду не виникало сумнівів у правильності нарахування збільшеного розміру комісії і додаткові докази суд не витребував. Крім того, скаржник не погоджується з тим, що вимоги за нарахованими процентами та комісією за період з 01.12.2012 по 24.12.2012р. є передчасними, оскільки у позовній заяві він просив стягнути заборгованість за поточною, а не простроченою заборгованістю по вказаним платежам. Він вважає, що пеня за прострочку сплати заборгованості за комісією повинна бути стягнута також в повному обсязі.

В апеляційній скарзі банк зазначає, що судом помилково стягнуто на користь банку зменшену суму судового збору, тоді як за подачу позову позивач сплатив максимальний розмір судового збору.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу у якому зазначив, що вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а тому таким, що не підлягає скасуванню. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду - без змін. Крім того відповідач просив розглядати справи без участі свого уповноваженого представника.

Розглянувши вказане клопотання відповідача колегія суддів дійшла висновку про його задоволення та можливість розглядати справу за відсутності представників відповідача, оскільки наявних матеріалів достатньо для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи та прийняття обґрунтованого рішення.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, доводи заявника скарги, вислухавши представника позивача, який прибув в засідання суду, перевіривши обставини справи, судова колегія встановила.

Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Донбаскабель", м. Донецьк про стягнення заборгованості за кредитним договором №5111К6 від 22.12.2011р. в розмірі 44 055 639,48 грн.

В обґрунтування своїх вимог банк посилався на те, що відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства України не виконав свої зобов'язання по сплаті заборгованості за кредитом, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість.

При розгляді справи господарським судом було встановлено, що 22 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Публічним акціонерним товариством "Донбаскабель" був укладений кредитний договір № 5111К6 відповідно до умов якого Позивач відкрив Відповідачу невідновлювану кредитну лінію з лімітом заборгованості 53 300 000,00 (п'ятдесят три мільйони триста тисяч гривень 00 копійок) грн. з погашенням заборгованості за встановленим графіком та кінцевим терміном погашення кредиту не пізніше 31 грудня 2014 року.

26.06.2012р. сторонами до вказаного договору укладено додаткову угоду №1 від 26.06.2012р., якою було відстрочено сплату відсотків за квітень-травень 2012р. згідно графіку.

Пунктом 3.3.1 кредитного договору встановлено, що банк надав позичальнику кредит на умовах кредитного договору, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісії, плати та інші платежі, встановлені Кредитним договором.

Відповідно до п 3.2.5 вказаного договору відповідач взяв на себе зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитними коштами у розмірі 17% річних.

За несвоєчасне виконання зобов'язань з погашення основного боргу, процентів та інших платежів, передбачених пунктами 3.4.1, 3.5.1, 4.1. Кредитного договору, відповідач у відповідності до п.7.2. договору сплачує позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення(п.3.2.7. Кредитного договору).

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Банк свої зобов'язання по договору виконав, надав позичальнику кредитні кошти що підтверджується меморіальними ордерами №2 від 06.01.2012р., №4 від 10.01.2012р., №5 від 11.01.2012р., заявками на переказ кредитних коштів №5 від 11.01.2012р., №4 від 10.01.2012р., №2 від 06.01.2012р. та не заперечується відповідачем.

Відповідач зобов'язання за кредитним договором виконував неналежним чином, у зв'язку з чим позивачем було направлено вимогу, відповідно до п.п.3.6.2., 6.2. Кредитного договору, про дострокове погашення заборгованості (вих.№051-11/5456) від 03.10.2012р., а також претензія (вих.№051-11/6387) від 20.11.2012р., які отримані відповідачем.

На зазначену вимогу відповідач направив лист від 19.10.2012р., в якому пояснив, що у зв'язку з очікуванням перепродажу акцій, а також з відсутністю навантаження виробництва він не має можливості погасити кредит, тому просив надати додаткову можливість для реструктуризації кредиту та заборгованості.

Оскільки, позичальником не було здійснено дій, направлених на погашення заборгованості, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 44 055 639,48 грн., в тому числі:

- прострочена заборгованість за основною сумою боргу за Кредитним договором - 37 642 612,26 гривень;

- прострочена заборгованості за процентами за Кредитним договором - 3 903 576,44 гривень,

- прострочена заборгованість за комісіями за Кредитним договором - 774 982,00 гривень,

- прострочена заборгованість за поточними процентами за Кредитним договором - 426 616,27 гривень,

- прострочена заборгованість за поточними комісіями за Кредитним договором - 112 652,13 гривень,

- пеня за прострочку повернення кредиту - 1 001 368,57 гр.,

- пеня за прострочку сплати відсотків - 166 963,07 грн.,

- пеня за прострочку сплати заборгованості за комісією - 26 868,74грн.

Вказаний позов задоволений судом частково в сумі 42 079 321, 75 грн.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду у справі відповідає вимогам норм чинного законодавства та не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Згідно до абзацу 2 п.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Укладений договір № 5111К6 від 22.12.2011р. є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України (статтями 202, 509 Цивільного кодексу України) і відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За своєю правовою природою договір № 5111К6 від 22.12.2011р., є кредитним договором, згідно якого банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України). Відсотки за користування кредитом за своїм характером є платою і підлягають стягненню за весь час користування кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що сторони у кредитному договорі домовились про нарахування процентів за користування кредитом відповідно до пунктів 3.2.5 та 3.5.1. кредитного договору.

За змістом зазначених пунктів відповідач зобов'язався сплачувати 17% річних за користування кредитними коштами. Такі проценти за користування кредитом нараховуються щомісяця, в останній банківський день місяця, на суму фактичної заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів за користування кредитом на основі банківського року у валюті кредиту і підлягають сплаті з 1 по 15 число кожного місяця на рахунок, зазначений у п.3.8. цієї угоди. Протягом цього періоду сплачуються проценти за користування кредитом за попередній місяць.

Крім того, відповідач зобов'язався виплачувати комісійну винагороду за управління кредитом, виходячи із встановленої відсоткової ставки та пункту 4.1. договору, згідно до умов якого така комісія нараховується у національній валюті України в останній банківський день місяця і підлягає сплаті щомісяця з 1 по 15 число місяця, наступного за розрахунковим, на рахунок, зазначений в п. 3.8. цього договору.

Як вбачається з кредитного договору зобов'язання по сплаті комісії за управління кредитом передбачені пунктом 3.2.6.1., яким встановлено, що позичальник сплачує її в розмірі 0,083%. У позовній заяві позивач вказував, що саме у вказаному розмірі пред'явив позов, але в розрахунку позову комісія визначена у такому розмірі за квітень-червень 2012р., а з липня нарахована комісія в розмірі 0,233% за невиконання 5.1.4.7 кредитного договору. За змісту зазначеного пункту договору відповідач зобов'язався спрямовувати грошові надходження на власні рахунки , відкриті в Банку таким чином, щоб частка загальних грошових потоків за місяць, що аналізується була не менше 30 % загальних грошових потоків по всіх його рахунках в Банківських установах.

Пунктом 4.1.1. договору передбачено, що в разі невиконання умов зазначеного пункту розмір комісії збільшується на 0,15%, тобто таке збільшення є відповідальністю за порушення зобов'язань позичальником. Проте, позивачем не було надано господарському суду будь-яких підтверджень в обґрунтування нарахування комісії у період, в який стягується її підвищений розмір. Не підтверджено обсягу всіх грошових потоків, які були спрямовані на поточні рахунки, відкриті в банку, що є порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України. Тому, судова колегія погоджується з позицією місцевого суду про недоведеність правових підстав для нарахування підвищеного розміру комісії (0,233%), отже вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за комісіями в сумі 774 982,00 грн. правомірно задоволені судом частково виходячи з розрахунку за ставкою 0,083% у період з 01.04.2012р. по 30.11.2012р. та складають в сумі 353 912,00 грн.

При цьому, не приймаються до уваги посилання скаржника на те, що він вказав у розрахунку заборгованості підстави збільшення розміру комісії і господарський суд не витребував будь-які докази в обґрунтування вказаних підстав.

З вказаною позицією скаржника судова колегія апеляційного суду не погоджується, оскільки позивач при пред'явленні позову зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог. Докази надаються стороною судового процесу (ст. 33 ГПК України). Підстави для звільнення від доказування передбачені ст. 35 вказаного кодексу, а відповідно до ст. 38 цього ж кодексу, господарський суд витребує докази в разі неможливості самостійно їх надати стороною або прокурором за їх клопотанням.

Як вбачається з матеріалів справи позивач в обґрунтування своїх вимог про стягнення збільшеної комісії за порушення договірних зобов'язань відповідачем до позовної заяви не додав відповідних доказів, в ході розгляду справи він не заявляв будь-які клопотання і тільки до апеляційної скарги він додав додаткові документи.

Проте, відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Отже, за загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що зібрані місцевим господарським судом і покладені в основу рішення цього суду. Водночас, суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Втім подання сторонами нових доказів апеляційному суду обмежено. Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.

Позивачем не доведено суду апеляційної інстанції неможливість подання суду першої документів на підтвердження нарахування підвищеної ставки комісії за управління. Не наведено об'єктивних підстав їх ненадання з причин, що не залежали від нього.

Як на підставу ненадання відповідних документів апелянт, посилався на те, що сума пред'явленої до стягнення комісії не викликала сумніву у суду першої інстанції і підстави нарахування підвищеного розміру комісійної винагороду були зазначені у розрахунку.

Проте, судова колегія апеляційної інстанції встановила, що у позовній заяві позивачем зазначено про обов'язок відповідача сплачувати комісію у розмірі 0,083%, тоді як у розрахунку зазначено про нарахування комісії у розмірі 0,233% та 0,273%. Однак, розрахунки, складені працівниками банку, не є первинними документами, які фіксують наявність грошового зобов'язання, а є лише одностороннім арифметичним розрахунком стягувача, який не відображає фактичні і правові підстави для стягнення відповідних сум, не підтверджує безспірність розміру грошових вимог і підлягає перевірці. Розрахунки заборгованості не можуть вважатись доказом або підставою для нарахування відсотків, комісій або штрафних санкцій у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог за процентами в сумі 26 616,27 грн. та комісією в сумі - 112 652,13грн. нарахованими за 01.12.2012 по 24.12.2012р. передчасними, оскільки у відповідності до договору вони підлягають сплаті з 1 по 15 число кожного місяця, відтак заявлені вимоги щодо сплати заборгованості за процентами в сумі 26 616,27грн., та заборгованість за комісіями в сумі 112 652,13грн., підлягають сплаті до 15 січня 2013р. в той час як вимоги про їх стягнення заявлені відповідачем 03 січня 2013р., тобто зобов'язання по їх сплаті ще не наступили.

При цьому не приймаються до уваги посилання позивача, що вказані вимоги є поточною, а не простроченою заборгованістю і тому правомірно заявлені до стягнення, оскільки дійсно, нараховані банком грошові кошти за період з 01.12.2012р. по 24.12.2012р. є поточною заборгованістю, отже такою, що виникла в ході нормального операційного циклу користування кредитними коштами і її погашення відповідачем можливо у строк до 15 числа наступного місяця. Таким чином, правильним є висновок суду про передчасність стягнення цих грошових коштів, тому правомірно відмовлено в їх задоволенні.

Щодо вимог банку про стягнення пені за прострочку повернення кредиту - 1 001 368,57 гр., пені за прострочку сплати відсотків - 166 963,07 грн., пені за прострочку сплати заборгованості за комісією - 26 868,74грн., то судова колегія зазначає, що з врахуванням часткового задоволення вимог по стягненню комісії розмір пені за прострочення її повинна складати 12 257,98грн.

Виходячи з викладеного та враховуючи, що позичальник свої зобов'язання щодо повернення кредиту виконував не належним чином, факт наявності заборгованості відповідача підтверджений матеріалами справи, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 37 642 612,26 грн., заборгованості за процентами - 3 903 576,44 грн., заборгованості за комісіями - 353 912,00 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 1 001 368,57 грн., пеню за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 166 963,07 грн., пеню за несвоєчасну сплату комісії в сумі 12 257,98грн.

Стосовно посилань апелянта на помилкове стягнення на користь банку зменшеної суми судового збору, то вони не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на те, що розподіл судових витрат здійснюється пропорційно задоволених вимог у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. З врахуванням часткового задоволення позовних вимог господарський суд правомірно стягнув з відповідача пропорційну суму судового збору.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду по даній справі прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких надана апеляційна скарга не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст.33,43,49,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України "м.Київ, на рішення господарського суду Донецької області від 04.02.2013р. у справі №905/55/13-г - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 04.02.2013р. у справі №905/55/13-г - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у встановленому законодавством порядку протягом 20 днів через Донецький апеляційний господарський суд.

Головуючий З.П.Азарова

Судді Т.Д.Геза

Н.О.Мартюхіна

надр. 7 прим:

1 прим. - у справу; 2 прим. - позивачу; 1 прим. - відповідачу;

2 прим. - ДАГС; 1 прим. - ГСДО;