Рішення № 30617652, 01.04.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "01" квітня 2013 р. Справа № 21/906/79/13-г

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Бесядовська Я.В. - довіреність №174/03 від 17.05.12р.;

від відповідача: Зайцева М.О. - довіреність від 02.02.13р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (м. Київ)

до 1)Публічного акціонерного товариства "Бердичівське спецпідприємство по матеріально-технічному забезпеченню "Агроспецпостач" сільськогосподарського виробництва" (м.Бердичів)

2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротонпром" (м.Бердичіів)

3)Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Грат" (м. Бердичів)

про стягнення 609349,61 грн.

У відповідності до ч.3 ст. 69 ГПК України, строк розгляду спору було продовжено на 15 днів.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення в солідарному порядку з відповідачів 445855,34грн. основної заборгованості по кредиту, 116679,45грн. неустойки за порушення строків погашення заборгованості за кредитом, 2229,28грн. неустойки нарахованої на підставі п. 7.3. за порушення п. 4.2.6. кредитного договору за не надання Банку фінансової інформації пов'язаної з діяльністю боржника, 22292,77грн. неустойки нарахованої на підставі п. 7.4. за порушення п. 4.2.4. кредитного договору за не переведення обігу грошових коштів на поточні рахунки позивача, 22292,77грн. неустойки, нарахованої на підставі п. 7.4. за порушення п. 4.2.5. кредитного договору щодо інформування позивача про проблеми з погашенням.

15.03.13р. на адресу суду від позивача надійшла заява №205/047 від 14.03.13р. про уточнення позовних вимог, згідно якої останній просить стягнути в солідарному порядку з відповідачів: 241848,31грн. заборгованості по кредиту; 116679,45грн. неустойки за порушення строків погашення заборгованості за кредитом; 2229,28грн. неустойки нарахованої на підставі п.7.3 за порушення п.4.2.6 кредитного договору за не надання Банку фінансової інформації пов'язаної з діяльністю боржника, 22292,77грн. неустойки нарахованої на підставі п. 7.4 за порушення п.4.2.4. кредитного договору за не переведення обігу грошових коштів на поточні рахунки позивача; 22292,77грн. неустойки нарахованої на підставі п. 7.4 за порушення п. 4.2.5 кредитного договору щодо інформування позивача про проблеми з погашенням; 27202,58грн. три відсотки річних (а.с. 140-142, т.2).

Вказану заяву в частині уточнення заявлених згідно позовної заяви вимог, у відповідності до п.3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", судом розцінено як пояснення по справі та прийнято до розгляду, як таку, що не суперечить приписам ГПК України. Щодо додатково заявленої вимоги про стягнення трьох відсотків річних, в цій частині заяву розцінено судом, як зміну предмету позову та залишено без розгляду, оскільки у відповідності до ч.4 ст.22 ГПК України, позивач має право змінити, зокрема предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, а відповідно до абз 2 п.3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18, заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

26.03.13р. на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача №224/047 від 25.03.13р. щодо нарахування відсотків по кредитному договору (а.с. 153-154, т.2) та письмові пояснення відповідача1 від 26.03.13р. щодо пред'явлених позовних вимог про стягнення неустойки, 3% річних та зарахування відсотків (а.с. 157-161, т.2)

Представник позивача позов підтримала у повному обсязі, з урахуванням письмових пояснень №153/047 від 19.02.13р. (а.с. 8-10, т.2), №195/047 від 12.03.13р. (а.с. 72-74, т.2), заяви № 205/047 від 14.03.13р. (а.с. 140-142, т.2), письмових пояснень №224/047 від 25.03.13р. (а.с. 153-154, т.2). Також підтримала заяву про забезпечення позову №131/047 від 04.02.13р. (а.с. 62-63, т.2). Подала письмове клопотання, про долучення до матеріалів справи письмового пояснення № 240/047 від 01.04.13р. та виписки з протоколу № 641 засідання кредиторської комісії Київської філії АТ "Брокбізнесбанк" (а.с. 164-168, т.2).

Представник відповідача1 позовні вимоги заперечила у повному обсязі з підстав, викладених у письмовому відзиві №7 від 19.02.13р. на позовну заяву (а.с. 3-5, т.2), у письмових поясненнях від 12.03.13р. (а.с. 119-121, т.2) та від 26.03.13р. (а.с. 157-161, т.2) . Також заперечила щодо заяви позивача про забезпечення позову, мотивуючи заперечення викладеними у письмових поясненнях від 12.03.13р. (а.с. 122-125, т.2) обставинами. Подала письмове клопотання про долучення до матеріалів справи письмового пояснення від 01.04.13р. та копії постанов ВДВС Бердичівського МУЮ про закінчення виконавчого провадження від 01.03.13р. (а.с. 170-174, т.2).

Представник відповідача2 та відповідача3 щодо заявлених до останніх вимог заперечила в повному обсязі з підстав, викладених у їх письмових відзивах №1 та №3 від 29.01.13р. , які 31.01.13р. надійшли на адресу суду (а.с. 92-95, т.1).

Клопотання позивача та відповідача1 про долучення документів до матеріалів справи судом задоволено.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначив позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, згідно умов кредитного договору № 2- Ю/08 від 28.01.08р. та додаткових угод до нього № 1 від 20.02.08р., № 2 від 12.05.08р., № 3 від 30.05.08р., № 4 від 29.10.08р., № 5 від 27.01.11р. (надалі - «Кредитний договір» (а.с. 15-39, т.1), Акціонерний банк "Брокбізнесбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" (далі - позивач, банк) надав Відкритому акціонерному товариству "Бердичівське спецпідприємство по матеріально-технічному забезпеченню "Агроспецпостач" Сільськогосподарського виробництва», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Бердичівське спецпідприємство по матеріально-технічному забезпеченню "Агроспецпостач" сільськогосподарського виробництва" (надалі - відповідач1, позичальник, клієнт) кредит у розмірі 450000,00грн., а позичальник прийняв на себе зобов'язання сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 26% річних та у строк до 27.02.11р. повністю повернути суму кредиту.

Посилаючись на ст. 1054 ЦК України, згідно якої за Кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, позивач вказує, що виконав свої обов'язки за Кредитним договором у повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти, а позичальник отримав та використав зазначені кредитні кошти, на підтвердження чого надано платіжне доручення № 4042 від 28.01.08р. (а.с.40, т.1).

Однак, у встановлений строк - 27.02.11р. відповідач1 свої зобов'язання за Кредитним договором в частині повернення суми кредиту в розмірі 450000,00грн. не виконав.

Вказує, що позичальнику була надіслана вимога про усунення порушень основного зобов'язання за Договором з вимогою виконати зобов'язання по сплаті боргу та попередження, що у разі невиконання даної вимоги Банк буде звертатись до суду з позовною заявою.

Зазначає, що 30.03.12 року, на підставі п. 3.1.4. Кредитного договору скористався правом договірного списання коштів з рахунку відповідача1, списавши 3 651,36 грн., а 07.05.2012р. було списано 493 грн. 30 коп. та направлено зазначені кошти на погашення кредиту.

На час звернення позивача до суду, за даними останнього, залишок заборгованості по кредиту становить 445855,34грн. (450 000 грн. - 3 651,36 грн. - 493,30 грн.)

Посилаючись на п. 6 ст. 232 ГПК України, п. 7.1., 1.1.3 Кредитного Договору, позивач, за період з 28.02.11р. по 28.08.11р. (182 дні) нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 116 679,45 грн.

Крім того, на підставі п. 7.3 Договору, за порушення його п. 4.2.6 - ненадання Банку фінансової інформації пов'язаної з діяльністю боржника, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 2229,28грн. неустойки (445855,34 грн. х 0,5 %); на підставі п. 7.4. за порушення п. 4.2.4. кредитного договору - за не переведення обігу грошових коштів на поточні рахунки позивача, нараховано 22292,77грн. неустойки (445855,34 грн. х 5 % ); на підставі п.7.4. за порушення п. 4.2.5. кредитного договору - за не повідомлення Банку в письмовій формі про загрозу зриву строків повернення кредиту, нараховано 22292,77 грн. неустойки (445855,34 грн. х 5 %).

Як вказує позивач, в забезпечення виконання зобов'язань відповідача1 за Кредитним договором між Банком та Закритим акціонерним товариством АГРОТОНПРОМ», правонаступником прав та обов'язків якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОТОНПРОМ» (надалі - поручитель1, відповідач2) був укладений договір поруки №2-Ю/08/П-1 від 28.01.08р. із додатковою угодою № 1 від 30.05.08р., додатковою угодою №2 від 29.10.08р., додатковою угодою № 3 від 27.01.11р. (далі - договір поруки1).

Також в забезпечення виконання зобов'язань ідовідача1 за Кредитним договором між Банком та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ГрАт», (надалі - поручитель2, Відповідач3) був укладений договір поруки №2-Ю/08/П-2 від 28.01.08р. із додатковою угодою № 1 від 30.05.08 р., додатковою угодою №2 від 29.10.08 р., додатковою угодою № 3 від 27.01.11р. ( далі - Договір поруки2).

Відповідно до п. п. 1.1 Договорів поруки Відповідач2 та Відповідач3 зобов'язались відповідати перед Банком за належне виконання позичальником зобов'язань щодо повернення коштів, наданих позичальнику в межах Кредитного договору та додаткових угод до нього, як існуючими на момент укладання Договору так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому.

Відповідно до умов Договорів поруки, Поручителі несуть солідарну відповідальність з позичальником перед Банком за виконання позичальником умов Кредитного договору усім належним їм майном та грошовими коштами.

Пунктом 1.3 Договорів поруки передбачено, що відповідальність поручителів включає суму коштів, фактично наданих в рахунок кредиту, нараховані проценти, штрафні санкції, неустойку, пеню та інші платежі, передбачені Кредитним договором.

Оскільки п. 8.1. Кредитного договору передбачено, що цей Договір набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим Договором, а п. 4.2 Договорів поруки передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання за Кредитним договором, то позивач стверджує, що на даний час Кредитний договір та Договори поруки продовжують діяти і зобов'язання Позичальника та Поручителів перед Банком не виконані.

Позивач вказує, що поручителям були надіслані вимоги про виконання порушеного зобов'язання: № 1747/007 та № 1748/007 від 13.10.11р. про недодержання відповідачем1 зобов'язань по кредитному договору, в яких було поставлено вимогу поручителям протягом 5 робочих днів з моменту отримання вимоги сплатити суму простроченої заборгованості позичальника на рахунок банку. Вказані повідомлення були отримані поручителями 17.10.11р. (а.с. 46-49, т.1).

Також позичальнику та поручителям була надіслана вимога №694/047 від 04.12.12р. про сплату простроченої заборгованості по Кредитному договору та штрафних санкцій. Вимога була отримана відповідачами 07.12.2012р., але на час звернення з позовом до суду коштів банку не сплачено.

Посилаючись на ст.ст. 525, 526, 530,543, 554 Цивільного кодексу України, позивач стверджує, що відповідно до умов Договорів поруки та Кредитного договору, відповідач1, відповідач2 та відповідач3 є солідарними боржниками по відношенню до позивача з правовідносин, що виникають з цих договорів, тому, згідно зобов'язань, взятих на себе відповідно до умов Кредитного договору та Договорів поруки, зобов'язані солідарно сплатити банку заборгованість за кредитом, яка, згідно заяви позивача №205/047 від 14.03.13р. про уточнення позовних вимог, на дату вирішення спору, за його даними, становить 405342,58грн., оскільки 01.03.13р. 204007,03грн. заборгованості по тілу кредиту було погашено (а.с. 140-142, т.2).

Крім того, згідно заяви про забезпечення позову №131/047 від 04.02.13р., позивач просить: - накласти арешт на агрегат борошномельний вальцевий НО-3545 Харків'янка - 450 Плюс, 2001 року випуску, інвентарний номер 499/172, що розташований за адресою: Житомирська область, місто Бердичів, вулиця Привокзальна, буд. 3, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Грат"; - накласти арешт на кошти Публічного акціонерного товариства "Бердичівське спецпідприємство по матеріально-технічному забезпеченню "Агроспецпостач" сільськогосподарського виробництва в межах суми 609349,61грн.

Згідно відзивів на позовну заяву №1 та №3 від 29.01.13р. (а.с. 78-81, 92-95, т.1) відповідач2 та відповідач3 факт укладення між позивачем та відповідачем1 Кредитного договору № 2-Ю/08 від 28.01.08р. та факт укладення вищевказаних договорів поруки не заперечують. Однак позов не визнають та просять відмовити у його задоволенні повністю за відсутністю у ПАТ «Брокбізнесбанк» права вимагати стягнення боргу з поручителів, що припинилося у зв'язку зі спливом строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Вказують, що жодних повідомлень про неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань по Кредитному договору від 28.01.2008 р. № 2-Ю/08 та виникнення заборгованості в розмірі 450 000,00 грн. в строки, передбачені п. 2.1.1 Договору поруки № 2-Ю/08/П-1 від 28.01.2008 ТОВ "Агротонпром" та ТОВ "Компанія "ГрАт" не отримували. Про порушення позичальником строків погашення заборгованості кредиту їм стало відомо із вимог про виконання порушеного зобов'язання за кредитним договором, датованих 13.10.11р., вх. № 1747/007 та вх. № 1748/007, які було отримано 17.10.11 року.

Посилаючись на п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.12 р. № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", ч.4 ст. 559, ч.ч. 1,2 ст. 251,ч. ч. 1,2 ст.252, ч.4 ст. 559 ЦК України, умови договорів поруки № 2-Ю/08/П-1 та № 2-Ю/08/П-2 від 28.01.08 р. вказують, що у банка виникло право пред'явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, починаючи з 28 лютого 2011 року, протягом наступних шести місяців, тобто до 28 серпня 2011 року. Оскільки таку вимогу до поручителів банк пред'явив лише 17.10.11р., тобто вже після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку, тому банк не має права вимагати від ТОВ «Агротонпром» виконання свого зобов'язання забезпеченого порукою, а договір поруки є припиненим на підставі ч. 4 ст559 ЦК України.

Відповідач1, згідно відзиву на позовну заяву №7 від 19.02.13р. (а.с. 3-5, т.2) та письмового поясненя від 01.04.13р. (а.с. 170-172, т.2), не погоджується з визначеним позивачем розміром заборгованості по тілу кредиту, вказуючи, що протягом квітня-червня 2011 року, тобто після закінчення терміну користування кредитом, позичальник помилково продовжував сплачувати проценти, передбачені п.1.1.3 Кредитного договору, перерахувавши таким чином позивачу 29490,42грн., які, на його думку, мають бути зараховані в погашення заборгованості по тілу кредиту. Щодо нарахованих позивачем сум неустойки, відповідач1 заперечує в повному обсязі, заявивши в цій частині про застосування строку позовної давності, оскільки вважає, що строк, в межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про стягнення неустойки за порушення умов Кредитного договору, повинен обчислюватися з 28.02.11р., протягом наступного одного року, тобто до 28.02.12р. Крім того, заперечення відповідача1 щодо нарахування неустойки викладені в письмових поясненнях від 26.03.13р. (а.с. 157-161, т.2), у яких, зокрема відповідач1 звертає увагу, що позивачем не доведено належним чином порушення відповідачем1 п.п. 4.2.4, 4.2.6 Кредитного договору щодо ненадання банку фінансової інформації та щодо не переведення обігу грошових коштів на поточні рахунки позивача. Зауваживши, що з січня по червень 2011 року між банком та позичальником проводилися переговори з питання реструктуризації заборгованості по кредиту, вважає твердження банку про ненадання фінансової інформації та про не інформування про проблеми з погашенням недоречними.

Стосовно вищезазначених заперечень відповідачів, позивач в письмових поясненнях №153/047 від 19.02.13р. та №195/047 від 12.03.13р. (а.с. 8-10, 72-74, т.2), посилаючись на п.п.1.3, 4.2 Договорів поруки, п.8.1 Кредитного договору, ст.252 ЦК України, стверджує, що до моменту виконання зобов'язань по Кредитному договору поручителі несуть солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником зобов'язань по цьому Договору. Також, посилаючись на п. 8.1 Кредитного договору, позивач вважає, що оскільки строк дії Кредитного договору після 28.02.11р. не закінчився, то сплата відповідачем1 відсотків за користування кредитом, після вказаної дати, відповідає приписам ст.1048 ЦК України, обґрунтував порядок їх нарахування у письмових поясненнях №224/047 від 25.03.13р. (а.с. 153-154, т.2). Зауважує, що оскільки згідно п.8.1 Кредитного договору останній є діючим, а неустойку нараховано за порушення, які тривають на дату судового засідання, тому строк позовної давності щодо останніх не може бути застосовано. Додатково обґрунтував свою позицію щодо правомірності нарахування сум неустойки в письмових поясненнях №240/047 від 01.04.13р. (164-165, т.2).

На зазначені обґрунтування позивачем своєї позиції щодо зарахування коштів, сплачених позичальником після закінчення терміну дії кредитного договору, відповідач1 у письмових поясненнях від 12.03.13р. (а.с.119-121, т.2) вказав, що в наведеному обґрунтуванні щодо зарахування 29 490,42 грн. прослідковується неузгодженість, розбіжність та суперечність поглядів банку на одне й те саме питання, оскільки в своїх поясненнях банк вказав, що: - сплачені відсотки відповідно до ст. 536 ЦК України є платою за користування кредитними коштами; - відсотки сплачені в добровільному порядку під час ведення переговорів щодо реструктуризації заборгованості; - відсотки сплачені в добровільному порядку згідно ст. 1048 ЦК України; - після закінчення терміну дії кредитного договору відсотки не нараховувались відповідно до п. 2.5 Кредитного договору, при цьому одразу ж вказано, що відсотки за користування кредитом згідно п. 2.6 Кредитного договору нараховуються до дня погашення кредиту, відсотки за користування кредитом припинили нараховувати відповідно до рішення банку.

При цьому відповідач1 зауважує, що сплата відсотків після 28.02.11р. умовами кредитного договору не передбачена, а намагання банка підвести сплачену позичальником суму в розмірі 29490,42 грн. під норми ст. 1048 ЦК України є абсурдними та необґрунтованими, оскільки: - дана стаття регулює відносини договору позики, і такої його характеристики як оплатність; - порядок та розмір процентів за користування кредитними коштами встановлений статтею 2 Кредитного договору, які сплачуються до закінчення терміну його дії; - позика і кредитний договір - самостійні інститути і положення про позику не застосовуються у кредитних правовідносинах.

Вказує, що банк акцентує увагу суду на пункті 2.6 Кредитного договору, у якому, на думку банку, зазначено, що проценти за користування кредитом нараховуються до дня погашення кредиту, натомість в ч. 2 п. 2.6 Кредитного договору йдеться про строки нарахування відсотків за користування кредитом, а в п. 2.5 Кредитного договору вказаний період (межі) їх нарахування.

Додає, що начебто добровільний порядок сплати відсотків за користування кредитом в сумі 29490,42 грн., згідно ст. 1048 ЦК України, мав би бути врегульований відповідно до п.п. 9.1, 9.2 Кредитного договору шляхом оформлення додаткової угоди, яка є його невід'ємною частиною і має бути викладена в письмовій формі, підписана належним чином уповноваженими на те представниками сторін, скріплена печатками. Однак, додаткова угода щодо даного спірного питання між сторонами не укладалася, а внесення змін в односторонньому порядку умовами кредитного договору не передбачено. Враховуючи викладене, відповідач1 вважає, що у банка відсутні підстави для відмови в зарахуванні сплачених позичальником відсотків після закінчення терміну дії кредитного договору в сумі 29490,42 грн., в рахунок погашення заборгованості по кредиту.

Стосовно заяви позивача про забезпечення позову відповідач1 у письмових поясненнях від 12.03.13р. (а.с. 122-125, т.2) зазначив, що виданий банком кредит є матеріально забезпеченим у повному обсязі Іпотечним договором та договором застави. При цьому, щодо предмету іпотеки ВДВС Бердичівського МРУЮ було проведено реалізацію предмету іпотеки, а щодо заставного майна спору з боку заставодавця не існує. Вважає, що з урахуванням вартості предмета іпотеки, з вартості предмета застави в повному обсязі буде відшкодовано заявлену до стягнення суму позову, тому підстави для накладення арешту на рахунки позичальника відсутні. Посилаючись на ч.1 п.1 та п.7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", а також враховуючи, що позичальник не заперечує щодо стягнення основної суми боргу (з врахуванням заперечень проти позову, викладених у відзиві від 19.02.13р.), вважає подану позивачем заяву про забезпечення позову невмотивованою, необґрунтованою та такою що не відповідає вимогам ст.33 ГПК України та приписам наведеної Постанови №16.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно положень статей 11, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають, зокрема з договору.

Відповідно до ч.1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За ст.ст.627, 629 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, згідно позовної заяви, підставою звернення позивача до суду останній вказує невиконання відповідачами умов Кредитного договору № 2- Ю/08 від 28.01.08р. та додаткових угод до нього (а.с. 15-39, т.1), факт укладення яких та отримання кредиту у визначеному Договором розмірі - 450000,00грн. не заперечується сторонами по справі та підтверджено платіжним дорученням № 4042 від 28.01.08р. (а.с.40, т.1).

У відповідності до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.2 вказаної статті, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Оскільки Кредитним договором інше не передбачено, правомірним є застосування до спірних правовідносин приписів ст.1048 ЦК України, що спростовує заперечення відповідача1 в цій частині.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Наведене кореспондується з приписами ст. 536 ЦК України, якою передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Так, у пункті 2.5 Кредитного договору сторони обумовили, що проценти нараховуються в межах терміну користування кредитом, що визначений п. 1.1.2 Договору, на суму фактичного залишку заборгованості... При цьому п.1.2 Кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 27.01.11р.) визначено термін користування кредитом до 27.02.11р., а п. 2.8 Договору обумовлено, що моментом (днем) повернення кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки суми кредиту, процентів, комісій, неустойки, визначених цим Договором, що є закономірним, оскільки сторони домовилися про дату повернення кредиту, однак не могли передбачити дату фактичного виконання позичальником вказаного зобов'язання.

Враховуючи наведене, а також визначені ч.1 ст. 1054 ЦК України принципи надання кредиту, зокрема, принцип оплатності, суд вважає обґрунтованою позицію позивача щодо правомірності нарахування відсотків за користування кредитом після визначеної сторонами дати погашення останнього - 27.02.11р.

Так, згідно наданих до справи виписок руху коштів вбачається, що на час звернення позивача до суду сума заборгованості по тілу кредиту рахується у розмірі 445855,34грн. (а.с.75-76, т.2), заборгованість по нарахованим процентам за користування кредитом відсутня (а.с. 78-109, т.2).

При цьому, наданою до справи випискою по особовому рахунку за 01.03.13р., меморіальним ордером №41/ЖРВ від 01.03.13р., платіжним дорученням № U272900 від 04.02.13р. підтверджено факт погашення частини заборгованості по тілу кредиту за Договором в сумі 204007,03грн. шляхом перерахування коштів від реалізації заставного майна (а.с.110-112, т.2), в результаті чого залишок вказаної заборгованості на дату вирішення спору визначено у розмірі 241848,31грн. (а.с.113, 140-142, т.2).

Враховуючи вищенаведене, оскільки заборгованість по тілу кредиту за Договором в сумі 204007,03грн. було погашено після звернення позивача до суду, в цій частині провадження у справі слід припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Щодо залишку заборгованості по тілу кредиту, то суд вважає обґрунтовано заявленою до стягнення визначену позивачем його суму у розмірі 241848,31грн., а твердження відповідача1 щодо безпідставності нарахування процентів після 28.02.11р. та щодо необхідності їх зарахування в погашення боргу за тілом кредиту, такими, що не відповідають приписам законодавства, яке регулює спірні відносини, зокрема ст.ст. 1054, 1048, 536 ЦК України та умовам Договору.

До того ж суд вважає за необхідне звернути увагу, що перераховуючи кошти після 28.02.11р., відповідач1 при здійсненні кожного з платежів по червнь 2011р. включно зазначав призначення платежу: "Сплата відсотків згідно кредитного договору №2-Ю/08 від 28.01.08р." (а.с.13-23, т.2), що також вказує на правомірність здійсненого позивачем зарахування зазначених платежів, виходячи з фактичного волевиявлення відповідача1 та приписів п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004р. №22, і роз'яснень Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України у листі № 06-10/10-1215 від 29.10.2004 року.

Водночас суд вважає за доцільне зазначити, що позивачем в процесі розгляду справи було надано обґрунтований розрахунок погашення відсотків за період з 27.02.11р. по 31.05.11р. (а.с.114, т.2), розрахунок нарахованих та сплачених відсотків за весь період їх нарахування наведено в акті звірки розрахунків (а.с.116-117, т.2). При дослідженні вказаних розрахунків під час розгляду справи представник відповідачів в усному порядку вказав, що не має жодних зауважень до порядку нарахування процентів та їх сум, лише вважає, що перераховані після 28.02.11р. кошти в розмірі 29490,42грн. підлягають зарахуванню в погашення боргу по тілу кредиту.

За ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ст.611 ЦК України).

Враховуючи, що позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідачів суми неустойки, а відповідачем1 заявлено щодо останніх про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 2 статті 258 ЦК України визначено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня , коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, п.п. 7.1., 1.1.3 Кредитного договору встановлено, що за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісій банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі подвійної процентної ставки, що визначена п.1.1.3 цього Договору, від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення. При розрахунку заборгованості приймаються: рік - 365 днів, місяць - рівний календарній кількості днів.

Пунктом 7.3 Кредитного договору передбачено, що банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі 0,5% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання або неналежного виконання позичальником п. 4.2.6., 4.2.7. Кредитного договору за кожний факт порушення. Пунктом 4.2.6. Кредитного договору позичальник зобов'язався надавати банку всі необхідні документи для здійснення аналізу фінансового стану позичальника, зокрема, щоквартально до 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надавати банку фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному кварталі (в тому числі баланс (форму№1), звіт про фінансові результати (форму №2), щорічно до 20 лютого наступного за звітним роком надавати банку фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному році ( в т.ч. баланс (форму №1), звіт про фінансові результати (форму № 2), а також в строк до 7 числа поточного місяця подавати банку довідки з інших банків, в яких у позичальника відкриті поточні рахунки та/або існує кредитна заборгованість, про фактичні обороти і стан заборгованості (по сумі кредитів, відсотків та штрафних санкцій) за попередній місяць, а також інші документи на вимогу банку.

Пунктом 7.4 Кредитного договору передбачено, що банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі 5% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п. п. 4.2.4., 4.2.5, 4.2.8-4.2.10 цього Договору за кожний факт порушення. Згідно п. 4.2.4. Кредитного договору позичальник зобов'язався відкрити в Банку поточні рахунки та перевести на них обіг грошових коштів з інших банків в обсязі 60%».

Пунктом 4.2.5. кредитного договору передбачено, що у випадку загрози зриву строків повернення кредиту та процентів за його використання, позичальник зобов'язаний інформувати банк в письмовій формі не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати погашення кредиту та процентів».

Судом перевірено надані позивачем розрахунки неустойки та встановлено, що останні здійснено у відповідності до вищенаведених положень Договору та на вірно визначену суму фактичного залишку заборгованості за кредитом.

Однак, дослідивши правову природу неустойки, обумовленої п. 7.1 Договору, суд дійшов висновку, що остання є пенею за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, тому має нараховуватися, у відповідності до приписів ст. ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р.

Так, згідно ст.1 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону).

З огляду на викладене, розмір заявленої до стягнення пені слід визначати, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, за вказаний позивачем період, врезультаті чого її сума становить 34779,45грн. Тобто 81900,00грн. пені нараховано всупереч вищенаведним нормам.

При цьому, суд дійшов висновку, що нараховані згідно п.7.1 Договору пеня в розмірі 34779,45грн. та 22292,77 грн. неустойки за порушення п.4.2.5 Договору є обґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджено факт несвоєчасного повернення кредиту позичальником та не спростовано доводи позивача щодо ненадання позичальником інформації стосовно загрози зриву строків повернення кредиту. Однак, враховуючи, що порушення п.7.1 Договору мало місце з 28.02.11р., а порушення п.4.2.5 Договору - з 21.02.11р., про що позивач був обізнаний на вказані дати, то до останніх підлягає застосуванню строк позовної давності, у зв'язку з пропуском якого в стягненні 34779,45грн. пені та 22292,77 грн. неустойки за не повідомлення банку в письмовій формі про загрозу зриву строків повернення кредиту (порушення п. 4.2.5. Кредитного договору), слід відмовити. У стягнення 81900,00грн. пені суд відмовляє за безпідставністю її нарахування.

Що ж стосується 22292,77грн. неустойки, нарахованої на підставі п. 7.4. за порушення п. 4.2.4. Кредитного договору - за не переведення обігу грошових коштів на поточні рахунки позивача, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача в цій частині, оскільки Кредитним договором не визначено строк виконання зазначеного обов'язку позичальником.

Так, у відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на викладене та враховуючи, що Кредитний договір, згідно його п.8.1, не припинив свою дію і на час вирішення спору, виконання зазначеного зобов'язання відповідачем1 та, відповідно, і порушення останнього є можливим лише на перспективу, у випадку встановлення строку його виконання, у стягненні 22292,77грн. неустойки, нарахованої на підставі п. 7.4. за порушення п. 4.2.4. Кредитного договору слід відмовити за безпідставністю її нарахування. Позовна давність по зазначеній вимозі не може бути застосована, оскільки зі змісту ст. 256, ч. 1 ст. 261 ЦК України вбачається, що право, яке не порушено, позовною давністю не захищається.

Неустойку в розмірі 2229,28грн., заявлену до стягнення на підставі п. 7.3 Кредитного договору, за порушення його п. 4.2.6 - ненадання банку фінансової інформації пов'язаної з діяльністю боржника, враховуючи приписи п. 8.1 Договору, на думку суду є обґрунтованою та заявленою правомірно, оскільки таке порушення не пов'язане з іншими юридичними фактами, зокрема з визначеним сторонами терміном користування кредитом, та обмежене лише строком дії Договору. Доводи позивача в цій частині не спростовані відповідачами у відповідності до ст.33 ГПК України, оскільки доказів виконання зазначеного зобов'язання за останні звітні періоди, визначені п. 4.2.6 Договору, матеріали справи не містять. Вказана вимога заявлена в межах строку позовної давності.

При цьому, враховуючи, що позовні вимоги заявлені до позичальника та поручителів, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі порукою.

Частиною 1 статті 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч.1,2 ст. 554 ЦК України).

При цьому ч.ч.1-3 ст. 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

У відповідності до ч.4 вказаної статті порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Так, враховуючи вищенаведене та заперечення, викладені у відзивах відповідача2 та відповідача3, судом встановлено, що про неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань по Кредитному договору від 28.01.2008 р. № 2-Ю/08 поручителям стало відомо із вимог про виконання порушеного зобов'язання за кредитним договором, датованих 13.10.11р., які були отримані ними 17.10.11р. (а.с.45-48, т.1), що підтверджено відповідачем2 та відповідачем3 у їх письмових відзивах.

В зазначених вимогах банк повідомляв, що заборгованість позичальника перед банком станом на 12.10.11р. становить 450000,00 грн., і поручителі мають негайно виконати порушене зобов'язання (погасити всю суму заборгованості пері банком) протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання даних вимог.

Так, у п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", вказано, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в договорі поруки № 2-Ю/08/П-1 від 28.01.2008 р. не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2) про припинення його дії з припиненням забезпеченого порукою зобов'язання за Кредитним договором відповідає приписам ч.1 ст. 559 ЦК України, якою визначено одне із обов'язкових правил щодо припинення поруки, оскільки з припиненням забезпеченого нею зобов'язання порука втрачає своє значення, як забезпечення цього зобов'язання. Вказану умову не можна розцінювати також як встановлений сторонами строком припинення дії поруки, оскільки таке тлумачення умов Договору суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України. Отже, в даному випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Оскільки кінцевою датою повернення кредиту з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою від 27.01.2011 р. до договору поруки № 2-Ю/08/П-1 від 28.01.08 р., є 27.02.11р., у банка виникло право пред'явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, починаючи з 28.02.11р., протягом наступних шести місяців, тобто до 28.08.11р.

Натомість, такі вимоги до відповідача2 та відповідача3 було пред'явлено лише 17.10.11р., тобто вже після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку.

За вказаних обставин, на дату звернення позивача до суду Договір поруки є припиненим на підставі ч. 4 ст.559 ЦК України, а вимоги, до відповідача2 та до відповідача3 заявлені безпідставно.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Стаття 32 ГПК України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких, господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.

Згідно з ст.34 вищевказаного Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, позов обґрунтований, підтверджений належними доказами, та підлягає частковому задоволенню, а саме в частині вимог щодо стягнення з відповідача1 244077,59 грн., з яких 241848,31грн. основної заборгованості по кредиту, 2229,28грн. неустойки, нарахованої на підставі п.7.3 за порушення п. 4.2.6 кредитного договору щодо ненадання банку фінансової інформації пов'язаної з діяльністю боржника.

В частині стягнення 204007,03грн. основної заборгованості по кредиту провадження у справі суд припиняє на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

В частині стягнення 116679,45грн. неустойки за порушення строків погашення заборгованості за кредитом; 22292,77грн. неустойки нарахованої на підставі п. 7.4 за порушення п.4.2.4. кредитного договору за не переведення обігу грошових коштів на поточні рахунки позивача; 22292,77грн. неустойки нарахованої на підставі п. 7.4 за порушення п. 4.2.5 кредитного договору щодо інформування позивача про проблеми з погашенням, суд відмовляє.

Судові витрати покладаються на позивача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Щодо заяви про забезпечення позову №131/047 від 04.02.13р., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Перелік заходів до забезпечення позову визначений ст.67 ГПК України.

Зокрема, до заходів забезпечення позову, що застосовуються господарськими судами, відносяться накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві, заборона відповідачеві вчиняти певні дії, заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору, зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Арешт накладається у розмірі ціни позову.

У відповідності до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").

Відповідно до п.1.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. №01-8/2776 "Про деякі питання практики забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд виходить з: -розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При застосуванні заходів до забезпечення позову основним елементом є наявність доказів на підтвердження обставин, на які посилається позивач, заявляючи клопотання про вжиття таких заходів. При цьому слід враховувати, що для достатнього обґрунтування припущення щодо наявності реальної небезпеки зникнення або погіршення майна, що призведе до неможливості виконання рішення господарського суду в майбутньому, серед іншого, можуть бути подані докази вчинення відповідачем з цим майном певних дій як в процесі розгляду справи, так і до початку її розгляду.

Проте, звернувшись до суду з заявою про застосування таких заходів до забезпечення позову як: накладення арешту на агрегат борошномельний вальцевий НО-3545 Харків'янка - 450 Плюс, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Грат"; - накладення арешту на кошти Публічного акціонерного товариства "Бердичівське спецпідприємство по матеріально-технічному забезпеченню "Агроспецпостач" сільськогосподарського виробництва в межах суми 609349,61грн., позивачем не наведено обставин, які свідчать, що в подальшому виконати рішення суду буде неможливо, зокрема, відсутні посилання на вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, не надано доказів щодо наявності реальної небезпеки зникнення, зменшення за кількістю або погіршення майна, що призведе до неможливості виконання рішення господарського суду.

Крім того, проаналізувавши в сукупності вищевказане та вимоги позивача, викладені у заяві про забезпечення позову і в позовній заяві, суд встановив, що позовні вимоги по справі стосуються стягнення коштів, а один із заявлених заходів до забезпечення позову - спрямований на накладення арешту на рухоме майно відповідача - ТОВ "Компанія "Грат", як заставодавця, що вказує на відсутність зв'язку між обраним позивачем видом забезпечення позову в цій частині і предметом позовних вимог.

Оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника стосовно забезпечення позову, наявності зв'язку між заявленими заходами до забезпечення позову і предметом позовних вимог, зважаючи на забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку, що на даній стадії судового процесу відсутні достатні підстави для задоволення вищевказаної заяви.

Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 66, 67, п.1-1 ч.1 ст. 80, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Бердичівське спецпідприємство по матеріально-технічному забезпеченню "Агроспецпостач" сільськогосподарського виробництва" (13300, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Привокзальна, буд.3, код 00913373)

на користь Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (03057, м. Київ, Солом'янський р-н., проспект Перемоги, буд.41, код 19357489)

- 241848,31грн. основної заборгованості по кредиту;

- 2229,28грн. неустойки, нарахованої на підставі п.7.3 за порушення п. 4.2.6 кредитного договору;

- 8961,69грн. судового збору.

3. В частині стягнення 204007,03грн. основної заборгованості по кредиту провадження у справі припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. У задоволенні заяви про забезпечення позову від 04.02.13р. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 08.04.13

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати:

1- до справи

2,3 - сторонам (рек. з пов.)