Ухвала суду № 30613608, 12.03.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2013 р.Справа № 2а-5214/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Рєзнікової С.С. , Курило Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2012р. по справі № 2а-5214/12/2070

за позовом Наково-виробничого підприємства "Люкс-Х" Товариство з обмеженою відповідальністю

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 р. позов Науково-виробничого підприємства "Люкс-Х" (Товариство з обмеженою відповідальністю) задоволено.

Скасовано податкові повідомлення рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000162212 від 23.04.2012 . та № 0000152212 від 23.04.2012 р.

Західна міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі Відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою в позові відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.п.138.8.1, п.138.8.8 ст.138, п.139.1.9 п.139.1 ст.139 , п.198.3, 198.6 си.198,п.201.1, п.201.6, п.201.7,201.10 ст.201 Податкового кодексу України, не врахування доводів податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та ТОВ « Укрсварка».

В судове засідання сторони не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, поважних причин неявки до суду, не встановлено, в зв'язку з чим справа розглядається в письмовому провадженні відповідно до ст.197 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України постанова переглядається в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку НВП "Люкс-Х" (ТОВ) з питання підтвердження взаємовідносин з TOB "ТД "Укрсварка" по періоду з 01.05.2011 р. по 31.10.2011 р, за результатами якої складено акт №231/221/31635720 від 10.04.2012 р. (т.1, а.с.17-35).

Відповідно до висновків вказаного акту перевірки зазначено про порушення позивачем :

-п. 138.1, п. 138.2., п. 138.4, п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п 139.1, ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення валових витрат які не підтверджено відповідними розрахунковими документами та заниження податку на прибуток по взаємовідносинам з TOB "ТД "Укрсварка";

- п. 198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України та положення "Порядку заповнення податкової накладної", затвердженого Наказом ДПА України №969 від 21.12.2010 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 №1401/18696, у зв'язку із безпідставним віднесенням до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам з TOB "ТД "Укрсварка", внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 790 628грн.

23.04.2012 р. відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

-№0000162212, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 790 628,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 395 314,00 грн. (т.1, а.с.37);

-№0000152212 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 909 222,00 грн. (т.1, а.с.38).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з висновку, що доводи податкового органу про порушення позивачем вимог податкового закону та фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентом не підтвердженні належними доказами, а тому спірні податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 13.05.2011 р. між позивачем (покупець) та ТОВ "ТД "Укрсварка" (продавець) укладено договір №13/05 за умовами якого позивач придбав клей, казеїн. (т.1, а. 63-65).

В підтвердження виконання умов договору, позивачем як до податкової перевірки так і до суду надано копії договору, специфікації, видаткові накладні та податкові накладні, сертифікати відповідності та аналізу (т.1, а.с. 226-244), (т.1, а.с. 66-82, 84, 87, 90, 93, 96, 99, 102,105, 108, 111,226-244).

Фактичне переміщення товару підтверджується товарно-транспортними накладними (т.1, а.с. 85, 88,91, 94, 97, 100, 103, 106, 109, 112).

Отриманий товар позивачем оплачено в повному обсязі, що підтверджується виписками по банківським рахункам позивача (т.1, а.с.114-137 ).

Зазначений товар , виробником якого є компанія Beardow& Adams (Adhesives) Limited, (Англія), ввезено на територію України ТОВ "ТД Укрсварка", що підтверджується вантажно - митними деклараціями з відмітками Харківської митниці (т.2, а.с. 9-24, 64-149).

Отримані від ТОВ "ТД "Укрсварка" ТМЦ у наступному реалізовано господарюючим суб'єктам на підставі господарських правочинів, здійснення яких позивачем так само підтверджено наданими бухгалтерськими документами (т.1, а.с. 138-222; т. 3, а.с. 1-81).

За наслідками проведених операцій за угодою від 13.05.2011 р. контрагентом позивача виписано податкові накладні на суму поставлених ТМЦ із врахуванням ПДВ, закладеного до вартості поставок (т.1, а.с. 83, 86, 89, 92, 95, 98, 101, 104, 107, 110, 113).

На момент укладення та виконання угод позивач та його контрагенти були наділені необхідним обсягом правосуб'єктності, були зареєстровані як юридичні особи, мали статус платника податку на додану вартість, що підтверджується довідками та витягами Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на викладені положення, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог (ст. 201 ПК України).

Витрати платника податку згідно з пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України це сума будь-яких витрат у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

В розумінні пп. 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу є господарською діяльністю, витрати на яку може бути включено до валових витрат підприємства.

Згідно з пп.139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат та не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених ст. 157 ПК України), у т.ч. витрати на фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених ст. 142 і ст. 143 ПК України та в інших випадках, передбачених нормами розділу ІІІ ПК України.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Дохід віл реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар (п. 137.1 ст. 137 ПКУ).

Надані позивачем первинні бухгалтерські документи не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності згідно ст. 44 Податкового кодексу України. Зауважень до первинних документів не зазначено і в акті перевірки податкового органу.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо законності віднесення позивачем сум ПДВ до податкового кредиту відповідного періоду та суми витрат, понесених ним на оплату поставок по господарським операціям з ТОВ "ТД "Укрсварка" до сукупної величини валових витрат підприємства.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильної оцінку судом першої інстанції фактичних обставин даної справи, що покладені відповідачем в основу спірних податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованими.

З акту перевірки відповідача вбачається, що єдиною підставою для висновків податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є дані акту ДПІ у Київському районі м. Харкова про неможливість проведення зустрічної звірки по ТОВ „ДТ „Укрсварка" № 905/23-5/35245578 від 22.11.2011 р. щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період січень-жовтень 2011 р., в яких міститься припущення про нікчемність (нереальність, фіктивність) угод, укладених вказаним підприємством з контрагентами з посиланням на ст. 215, 216, 228 ЦК України у зв'язку із неперебуванням господарюючого суб'єкта за юридичною адресою, відсутністю основних, виробничих фондів, трудових ресурсів (т.2, а.с. 31-39).

Колегія суддів вважає оцінку суду першої інстанції фактичних обставини правильною, а доводи апеляційної скарги необґрунтованими, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2012 р., що набрала законної сили по справі № 2а-2218/12/2070 дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова щодо проведення зустрічної звірки ТОВ "Торговий дім "Укрсварка" (код за СДРПОУ 35245578) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період січень - жовтень 2011р., результати якої оформлені актом №905/235/35245578 від 23.11.2011 р. визнано неправомірними.

Відповідно до ч. 3 ст. 70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

З огляду на зазначене акт про проведення зустрічної звірки від 23.11.2011р. не є належним доказом в підтвердження фіктивності угоди.

Доказів в підтвердження відсутності господарської мети у сторін правочину відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст. 204 ЦК України згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідачем не надано до суду першої інстанції та апеляційної інстанції рішення суду про визнання договору, укладеного між позивачем та ПП « Унус» фіктивним, або недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Жодним законом не передбачено права органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати фіктивними правочини.

В акті перевірки позивача відсутні посилання на будь-які інші докази в обґрунтування висновків відповідача, крім як на акт ДПІ у Київському районі м. Харкова про неможливість проведення зустрічної звірки по ТОВ „ДТ „Укрсварка" № 905/23-5/35245578 від 22.11.2011р.

Вказаний документ не є допустимим доказом по даній справі, з огляду на те, що його отримано з порушенням закону, у зв'язку із чим суд першої інстанції обґрунтовано не взяв його до уваги при вирішенні даної справи.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, висновки відповідача про наявність порушень податкового та іншого законодавства з боку позивача не підтверджені належними й допустимими доказами.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 р. відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2012р. по справі № 2а-5214/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б.Судді(підпис) (підпис) Рєзнікова С.С. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б.