Постанова № 30613335, 08.04.2013, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 квітня 2013 року Справа № 812/2111/13-а

Головуючого-судді: Широка К.Ю.,

при секретарі судового засіданні: Бондар Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним Приватного підприємця ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Сєверодонецьку Луганської області як органу державної влади, Управління пенсійного фонду України в м. Сєверодонецьку Луганської області як виконавця функцій виконавчої дирекції Пенсійного Фонду України, Управління пенсійного фонду України в м. Сєверодонецьку Луганської області як органу, уповноваженого вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування про зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язання утриматися від вчинення певних дій та визнання незаконним рішення № 1477 від 24.10.2012 на суму 170,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

26 лютого 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємця ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Сєверодонецьку Луганської області як органу державної влади, Управління пенсійного фонду України в м. Сєверодонецьку Луганської області як виконавця функцій виконавчої дирекції Пенсійного Фонду України, Управління пенсійного фонду України в м. Сєверодонецьку Луганської області як органу, уповноваженого вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування про зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язання утриматися від вчинення певних дій та визнання незаконним рішення № 1477 від 24.10.2012 на суму 170,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він є приватним підприємцем та платником єдиного податку відповідно до Свідоцтва про сплату єдиного податку на 2011 рік Серія НОМЕР_1 від 01.01.2011. Як платник єдиного податку, позивач є платником збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування та зареєстрований органами Пенсійного фонду України. Відповідно до ч. 2 статті 3 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове пенсійне страхування"та повноважень, наданих п.п 1 п. 2.1 Положенням "Про управління Пенсійного фонду України"від 30.04.2002 (Положення № 442), позивачем було подано заяву до Управління Пенсійного фонду України у м. Первомайську про реєстрацію платником збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, але документу про реєстрацію платником збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування видано не було.

Крім того, позивачем зазначено, що Положенням № 442 визначено, що до основного завдання Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську входить проведення обліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування як виконавцю функцій виконавчої дирекції Пенсійного Фонду, який здійснює керівництво та управління солідарною системою відповідно до п. 1 статті 58 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове пенсійне страхування". На думку позивача Пенсійний фонд України як орган відповідно до ч. 1 статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", функції виконавчої дирекції якого виконує відповідач немає статуту, розрахункового рахунку юридичної особи і як наслідок не має на обліку застрахованої особи ОСОБА_1

Також позивач вважає, що оскільки у Пенсійного фонду не має статусу юридичної особи та статуту, тому позивач не є платником податків, який перебуває на обліку в Пенсійному фонді.

Позивач вказав, що оскільки він не був взятий на облік та не набув статусу платника страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тому не може вважатися платником єдиного внеску до п. 3 Розділу 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а тому позивач вважає рішення № 1477 від 24.10.2012 року про застосування фінансових санкцій незаконним.

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надіслав до канцелярії суду заперечення на позовну заяву в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та провести розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69 - 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24 жовтня 2012 року управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєверодонецьку Луганської області було винесене рішення № 1477 від 24.10.2012 про застосування штрафних санкцій у відношенні ОСОБА_1, яке було надіслане позивачеві.

Позивач не погодившись з заначеним рішення відповідача 09.11.2012 року оскаржив його до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (а.с.15-26).

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області було розглянуто скаргу позивача від 09.11.2012 року про що винесено рішення про результати розгляду скарги від 30 листопада 2012 року за вихідним номером 9812/09-10 у якому рішення, яке оскаржується залишено без змін, а скаргу без задоволення (а.с.27).

Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про результати розгляду скарги від 30 листопада 2012 року за вихідним номером 9812/09-10 позивач 24 грудня 2012 року оскаржив рішення № 1477 від 24.10.2012 року до Пенсійного фонду України (а.с.30-41).

Відповідно до рішення про результати розгляду скарги від 24.12.2012 року Пенсійного фонду України рішення управління Пенсійного фонду України в м. Сєверодонецьку Луганської області про застосування фінансових санкцій № 1477 від 24.10.2012 - залишено без змін, а скаргу - без задоволення

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

01.01.2011 року вступив в дію Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-\/І..

Відповідно до загальних положень Закону - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 4 Закону ( у редакції, яка діяла на час не подання звітності ) платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Перереєстрацію платників у зв'язку із прийняттям Закону № 2464 - VІ не передбачено.

Згідно п.4 ч.2 ст.6 Закону платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.

Відповідно до п.3.1 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 08.10.2010 р. N 22-2 страхувальники, крім зазначених у пунктах 3.3-3.4 цього розділу, а також страхувальники, зазначені в пункті 3.2, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у частині подання звіту за таких осіб зобов'язані формувати та подавати до органів Пенсійного фонду звіт не пізніше 20 числа місяця, підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та є платниками внесків до Пенсійного фонду. До того ж, у п. 8 Прикінцевих положень Закону (розділ XV) сплата таких внесків відбувається в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.

Тривалий час фіксований розмір страхових внесків не було визначено. Одночасно з Законом № 1058 продовжувалась і дія Указа № 727, п.З якого передбачає перерахування 42% від суми сплаченого єдиного податку у Пенсійний фонд України. Для уникнення подвійного оподаткування, Пенсійний фонд у листі від 19.03.2004 г. № 2645/04 дозволив частку сплаченого єдиного податку (42%) зараховувати у рахунок належних до сплати пенсійних внесків у частці "нарахувань". В випадку, якщо ця сума була менше мінімального страхового внеску, підприємцям за себе пропонувалось доплачувати до мінімального внеску, обгрунтовуючи це тим, що інакше страховий стаж не буде їм зараховано у повному обсязі. При цьому Пенсійний фонд керується ст. 24 Закону № 1058, згідно якої страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному управлінням Пенсійного Фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Таким чином, підприємці, які знаходяться на спрощеній системі оподаткування, до встановлення їм фіксованого розміру внеску, могли добровільно доплачувати до мінімального страхового внеску, якщо частка єдиного податку, яка надходила до ПФУ, була менше цієї суми. У противному разі, вони просто ризикували загубити частку страхового стажу.

Ця норма діяла до внесення Верховною Радою змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за N 2461-V1 від 08.07.2010, згідно яким підпункт 4 пункту 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" було викладено в такій редакції: фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом (тобто Законом № 1058) Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь v провадженні такими особами підприємницької діяітьності та не перебувають з ними у трудових відносинах.. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу. Тобто, законодавчо була визначена сума пенсійного внеску, який повинні в обов'язковому порядку сплачувати суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування.

Відповідно до абз. 1 п. 12 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" утриматися від вчинення певних дій щодо взяття позивача як платника внесків на пенсійне страхування відповідно до п. 3 ст. 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"на облік до Пенсійного фонду, який немає статуту та статусу юридичної особи у відповідності до п.п 1 п. 1 та 2 2 статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" було зазначене наступне.

Згідно п. 4 прикінцевих положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у період до перетворення Пенсійного фонду на неприбуткову самоврядну організацію відповідно до пункту 12 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" завдання та функції Пенсійного фонду та його територіальних органів щодо збору та ведення обліку єдиного внеску виконують відповідно Пенсійний фонд та головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах.

Оскільки нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"на Управління Пенсійного фонду України в м. Сєверодонецьку як на орган, який виконує функції Пенсійного фонду, покладено обов'язок по збору та веденню обліку єдиного внеску, то і як наслідком є обов'язком ведення та взяття на облік позивача як платника єдиного внеску до Пенсійного фонду.

Таким чином, позивачем було безпідставно заявлено вимогу про зобов'язання відповідача як виконавця функцій виконавчої дирекції Пенсійного фонду відповідно утриматися від вчинення певних дій щодо взяття як платника внесків на пенсійне страхування, оскільки це суперечить нормам діючого законодавства, якими встановлено права та обов'язки Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області.

Згідно п.2 Указу № 727, на який позивач посилається, «суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам які перебувають з ним у трудових відносинах». Але з 01.01.2004 року, у зв'язку з прийняттям Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058, згідно п. 1ст. 11 цього Закону «громадяни України, які працюють.у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством підлягаю.ть загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Для цих осіб, згідно п. 1 ст .14 Закону № 1058, він є страхувальником - роботодавцем та платником за них пенсійних внесків до солідарної системи (п.1 ст 15 Закону № 1058).

Закон № 2464-VІ та Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена постановою ПФУ N 21-5 від 27.09.2010 передбачає накладення штрафу у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції. Підставою для прийняття відповідного рішення є акт про зазначене порушення, складений у довільній формі.

Позивач є страхувальником та використовує працю фізичних осіб - проігнорував вимоги Закону, щодо подання звітності про суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та не подав звіт. На підставі встановленого факту спеціалістом УПФУ в м. Первомайську було складено акт та до позивача було застосовано фінансову санкцію, відповідно до вимог п.4 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VI.

Платник єдиного податку, який не підпадає під дію п.1-10 ст.1 Закону №400/97, не є і ніколи не був платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Тобто, як підприємець, якій знаходився на спрощеній системі оподаткування, - не сплачував збір до ПФУ за себе і за найманих працівників у частці "нарахувань". Платниками збору у частці «утримань» були, згідно п.4 ст.1 Закону №400/97, «фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та Фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивіпьно-правовими договорами», тобто наймані працівники. З їх заробітної плати утримувалось до ПФУ збору у розмірі 1-2%. А від Держказначейства до 2004 року до Пенсійного фонду автоматично надходили кошти у розмірі 42% від суми єдиного податку.

Відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набув чинності з 01.01.2004 року, якщо до 1-го січня 2004 року платники єдиного податку не були платниками "нарахувань" збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, згідно ст. 6 Указу № 727, то з 01.01.2004 р., замість "збору на обов'язкове державне пенсійне страхування» введені "внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно же п. З ст. 11 Закона № 1058, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.

Позивач як страхувальник - роботодавець повинен перераховувати пенсійні внески у повному обсязі, за винятком частини із єдиного податку, сплаченого за його працівників, яка надходить до ПФУ із Держказначейства автоматично.

Оскільки після набрання чинності Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється, то і як наслідок вказана норма Закону не передбачає видачу документу про реєстрацію платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, суд дійшов висновку про законність винесення рішення № 1477 від 24.10.2012 року про застосування фінансових санкцій за неподання звіту про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів ПФУ, управлінням Пенсійного фонду України в м.Сєверодонецьку.

Питання про стягнення судових витрат вирішено судом у відповідності до вимог статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 10, 11, 17, 18, 69-72, 87, 94, 105, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Приватного підприємця ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Сєверодонецьку Луганської області як органу державної влади, Управління пенсійного фонду України в м. Сєверодонецьку Луганської області як виконавця функцій виконавчої дирекції Пенсійного Фонду України, Управління пенсійного фонду України в м. Сєверодонецьку Луганської області як органу, уповноваженого вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування про зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язання утриматися від вчинення певних дій та визнання незаконним рішення № 1477 від 24.10.2012 на суму 170,00 грн.- відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено та підписано 11 квітня 2013 року.

Суддя К.Ю. Широка