Рішення № 30612741, 05.04.2013, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 0301/3690/2012 провадження № 22-ц/773/391/13 Головуючий у 1 інстанції:Каліщук А.А. Категорія: 19 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2013 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А. К.,

суддів - Стрільчука В.А., Здрилюк О.І. ,

при секретарі Шереметі Т.Г. ,

з участю представника позивача Плеханова О.М.

відповідача ОСОБА_3

прокурора Ковальчука О.В.

представника третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, представника відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в інтересах якого діє ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, зустрічним позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_8, ОСОБА_7, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ПАТ КБ "ПриватБанк", виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу, договору іпотеки, рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради за апеляційною скаргою ОСОБА_8 від імені якого діє ОСОБА_3, ОСОБА_7 на рішення Володимир-Волинського міського суду від 23 січня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся в суд з вказаним позовом покликаючись на такі обставини.

Відповідно до укладеного договору № VOJ3GА 00000019 від 29 серпня 2007 року ОСОБА_5 отримав в Банку кредит у розмірі 14 000 доларів США зі сплатою 11.04% річних з кінцевим строком повернення 29.08.2017 року.

ОСОБА_5 порушив зобов"язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 19.10.2012 року утворилася заборгованість в сумі 18808.83 доларів США.

В забезпечення виконання за кредитним договором між Банком та ОСОБА_5 29.08.2007 року укладено договір іпотеки № VOJ3GА 00000019, відповідно до умов якого надано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

У зв"язку з невиконанням боржником умов договору, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з цієї квартири на підставі ст.33, ч.2 ст.39 Закону України "Про іпотеку".

06.12.2012 року ОСОБА_3 в інтересах малолітнього ОСОБА_8 та ОСОБА_7 звернулися з зустрічним позовом до ОСОБА_5, ПАТ КБ "ПриватБанк", виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу, договору іпотеки, рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради.

В зустрічній позовній заяві посилаються на те, що при наданні дозволу на відчуження належних неповнолітній і малолітній дитині часток у квартирі АДРЕСА_1 виконком Володимир-Волинської міської ради порушив вимоги ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", зокрема, сприяв своїм рішенням зменшенню прав дітей внаслідок надання згоди на укладення договору про виділення належних їм часток у квартирі та укладення договору купівлі-продажу цих часток.

Також вказують про невідповідність закону договору купівлі-продажу 2/5 часток спірної квартири у зв"язку з порушенням прав малолітньої та неповнолітньої дитини, та з підстав його укладення без здійснення реєстрації права власності дітей на належну кожному із них 1/5 частину квартири. Крім того, зазначають про фіктивність такого договору.

Спірна квартира передана в іпотеку без згоди малолітнього та неповнолітнього сина відповідачів, вони не були стороною в договорі іпотеки та від їх імені не діяли законні представники у зв"язку з протиправним позбавленням дітей права власності на належну їм частину квартири.

Просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 договір іпотеки, рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради від 01.08.2007 року за № 287 "Про дозвіл на виділення 1/5 частки квартири належної малолітньому ОСОБА_8 та неповнолітньому ОСОБА_7 та відчуження цих часток" зазначивши, що відповідно ч.4 ст. 261 ЦК України строк позовної давності для пред"явлення позову неповнолітніми дітьми не пропущено.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду від 23 січня 2013 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Постановлено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № VOJ3GА 00000019 від 29 серпня 2007 року, укладеним між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_5 в розмірі 150 282 грн. 55 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 29 серпня 2007 року № VOJ3GА 00000019 на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу квартири ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідачів договору купівлі - продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на квартиру, а також всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу предмету іпотеки, з початковою ціною продажу квартири - 101 000 грн.

Постановлено виселити з квартири відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_3 разом з неповнолітніми ОСОБА_8, ОСОБА_7

Проведено розподіл судових витрат в справі.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції неповнолітній ОСОБА_8 від імені якого діє ОСОБА_3 та ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в первісному позові та задоволення зустрічного позову.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши обставини справи та докази, якими вони підтверджені, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду - до скасування з ухваленням нового рішення з наступних мотивів.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з правомірності договорів купівлі-продажу 2/5 часток спірної квартири та іпотеки, тому дійшов висновку, що невиконання ОСОБА_5 умов кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 18808.83 доларів США надає Банку право задовольнити свої вимоги за основним зобов"язанням шляхом звернення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 з одночасним прийняттям рішення про виселення мешканців з квартири.

Однак, такий висновок зроблено судом без повного з"ясування усіх обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому погодитися з ним не можна.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 26 вересня 2006 року, виданого виконкомом Володимир-Волинської міської ради, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6(а.с.105)

З пояснень відповідачів в судовому засіданні вбачається, що з метою одержання кредиту в ЗАТ КБ "ПриватБанк" та створення можливості передати цю квартиру в іпотеку, відповідачами вирішено укласти договір про виділ часток неповнолітніх дітей, а пізніше - договір їх відчуження в користь батька ОСОБА_5 Для укладення цих правочинів ОСОБА_3 звернулась до виконкому Володимир-Волинської міської ради за одержанням відповідного дозволу.

Відповідно до змісту ст.177 СК України в редакції Законів України від 02.06.2005 року № 2620-ІУ та від 22.12.2006 року № 524-У, чинній на час прийняття виконкомом Володимир-Волинської міської ради рішення, дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

В порушення вимог цієї статті, за відсутності гарантування збереження прав неповнолітніх дітей на житло, рішенням Володимир-Волинської міської ради від 01.08.2007 року № 287 надано дозвіл на виділення 1/5 частки квартири належної неповнолітньому на той час ОСОБА_7 та виділення 1/5 частки, належної малолітньому ОСОБА_8, а також, одночасно на відчуження цих часток (а.с.135).

Ні в батьків, ні в неповнолітніх дітей не було на той час у власності чи в користуванні іншого житла, дітям не належало право користування будь-яким іншим житловим приміщенням, тому і гарантії збереження права дітей на житло були відсутні.

Також, зазначене рішення виконкому Володимир-Волинської міської ради, який відповідно до п. 4"б"ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконує функцію органу опіки та піклування, не узгоджується з вимогами п. 1.7 Правил опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім"ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров"я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 року № 34/166/131/88. Цим пунктом передбачено, що органи опіки та піклування вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою(піклуванням). Однак винесене рішення сприяло не збереженню майна дітей, а звуженню обсягу їх житлових та майнових прав аж до припинення.

Крім того, статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" гарантовано зі сторони держави охорону і захист прав і інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Цей Закон застерігає про недопустимість зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо житлових приміщень.

При прийнятті оскарженого рішення виконком Володимир-Волинської міської ради зазначених норм законів не врахував.

Доводи представника відповідача про те, що при винесенні виконкомом Володимир-Волинської міської ради рішення було отримане від ОСОБА_5, ОСОБА_3 відповідне гарантування - їх письмова заява про зарахування коштів за належні дітям частки у квартирі на їх особисті рахунки, та запевнення в письмовій формі, що в разі втрати житла діти будуть проживати в бабусі по АДРЕСА_9 є безпідставними, оскільки виконком Володимир-Волинської міської ради не з"ясовував, чи погоджується власник цієї квартири надати житло дітям в разі потреби, чи існує така можливість з огляду на те, що в цій квартирі зареєстровані і проживають багато осіб і, як на даний час з"ясувалось, власник заперечує щодо вселення дітей.

Закон не містить поняття, що визнається "гарантією" збереження права дитини на житло. Однак, з системного аналізу норм ст. 177 СК України, ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", ст.16 Конвенції про права дитини, які містять положення щодо захисту прав дітей на житло, вбачається, що збереження права дитини на житло може бути гарантоване в разі належності на праві власності або на праві користування дитині або її батькам іншого житлового приміщення, крім того, щодо якого вчиняється правочин.

Заперечуючи апеляційну скаргу виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради посилається на те, що в першу чергу на батьків покладено обов"язок щодо управління, збереження майна дитини. Такі твердження ґрунтуються на Законі. Однак, на виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради як на орган опіки і піклування чинним законодавством покладено обов"язок здійснення контролю за збереженням житлових і майнових прав. Такий контроль здійснюється незалежно від того, добросовісно чи ні діють батьки при вчиненні правочинів з нерухомим майном неповнолітніх дітей і спрямований попередити порушення прав дітей в тому разі, якщо батьки з об"єктивних чи суб"єктивних причин не можуть передбачити наслідки вчинення правочину. Сам факт звернення батьків за одержанням дозволу органу опіки і піклування на відчуження частки квартири, належної неповнолітнім дітям, не тягне за собою беззаперечного обов"язку такий дозвіл надати.

Виходячи з положень п.10 ст.16, ст. 21 ЦК України, одним із способів захисту порушених прав та інтересів є визнання незаконним та скасування рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У зв"язку з невідповідністю рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради від 01.08.2007 року за № 287 "Про дозвіл на виділення 1/5 частки квартири належної малолітньому ОСОБА_8 та неповнолітньому ОСОБА_7 та відчуження цих часток" положенням законів, зазначених вище, це рішення слід визнати незаконним і скасувати.

З матеріалів справи вбачається, що одержавши на виконання вимог ч.3 ст.177 СК України згоду органу опіки і піклування на виділ часток і відчуження часток дітей в праві власності на квартиру, яке прийнято з порушенням вимог закону, 08.08.2007 року було укладено договір про виділ належних неповнолітньому ОСОБА_7 та малолітньому ОСОБА_8 часток в квартирі (а.с.106).

Тобто, укладення цього договору передбачало припинення права спільної сумісної власності на квартиру і набуття кожним із співвласників по 1/5 частці вказаного житлового приміщення.

Після цього, 16 серпня 2007 року укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого неповнолітній ОСОБА_7, та малолітній ОСОБА_8 продали належні кожному з них 1/5 частин квартири своєму батькові ОСОБА_5

Відповідно до ч.І ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно змісту ст.3, ст.ст.17-19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції Закону від 15.12.2005 року № 3201-ІУ, що була чинною на час укладення договору про виділ часток та договору купівлі-продажу, договір про виділ частки зі спільного нерухомого майна є підставою виникнення права часткової власності.

Частиною І статті 3 Закону передбачено, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов»язковій державній реєстрації в порядку, встановленому Законом.

Таким чином, договір про виділ часток, що є спільною сумісною власністю від 08.08.2007 року, підлягав обов»язковій державній реєстрації. Оскільки такої реєстрації проведено не було, то і право часткової власності у дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не виникло.

Відповідно до ч.6 ст.3 Закону правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зарєстроване відповідно до цього Закону.

Отже, укладенню договору купівлі-продажу 2/5 часток спірної квартири повинна передувати реєстрація прав ОСОБА_7, ОСОБА_8 на 1/5 частку квартири за кожним.

Всупереч вимог вказаної статті, державним нотаріусом було посвідчено договір купівлі-продажу 2/5 часток квартири незважаючи на те, що право часткової власності дітей зареєстроване не було, а отже - було відсутнє. Наведене стверджується змістом самого договору, в п.1.3 якого вказано, що право власності ОСОБА_7 та малолітнього ОСОБА_8 стверджується свідоцтвом про право власності на житло від 26.09. 2006 року, тобто правовстановлюючим документом на право спільної сумісної власності, в той час як відчужувались окремі частки кожного із співвласників(а.с.112).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

За змістом ч.І ст.203 ЦК України правочин не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч.6 ст.203 ЦК України, правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Наявні в матеріалах докази свідчать, що укладений договір купівлі-продажу суперечить моральним засадам суспільства, зокрема порушує ідеологію суспільства, відображену в Конституції України та Сімейному Кодексі України, щодо обов»язку батьків дбати про своїх дітей, недопустимість зловживати наданим їм правом, вимоги Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року ратифікованої в Україні 27 лютого 1991 року щодо недоторканості житла дитини. Також договір не відповідає вимогам ч.І ст.177 СК України в редакції, чинній на день укладення договору, якою на батьків покладено обов»язок дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Зокрема, батьки - ОСОБА_3, та відповідач ОСОБА_5, даючи згоду на підписання неповнолітнім ОСОБА_7 договору, а ОСОБА_3 - підписуючи договір від імені малолітнього ОСОБА_8, також ОСОБА_5 придбаючи в своїх дітей належні їм частки в квартирі діяли всупереч інтересам дітей, оскільки позбавляли такими діями їх права власності на житло. Більше того, в даному судовому засіданні встановлено, що кошти, які були пераховані на рахунки дітей за належні їм частки в квартирі, зняті з рахунків і витрачені незадовго після підписання договору.

З врахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що у зв"язку з незаконністю рішення виконкому Володимир-Волинської міської ради про надання дозволу на виділ і продаж часток дітей у квартирі, порушенням при укладенні договору купівлі продажу вимог закону слід визнати недійсним договір купівлі - продажу, укладений між неповнолітнім ОСОБА_7, малолітнім ОСОБА_8 та ОСОБА_5 про відчуження 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського міського нотаріального округу ОСОБА_1 16.08.2007 року, реєстровий номер 3932.

Разом з тим, доводи про фіктивність договору купівлі-продажу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому є безпідставними.

Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, договір купівлі-продажу 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 є недійсним з 16 серпня 2007 року.

З матеріалів справи вбачається, що договір іпотеки № VOJ3GА 00000019 від 29 серпня 2007 року був укладений 29 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6. (а.с.12) Однак, у зв»язку з недійсністю договору купівлі-продажу 2/5 часток квартири АДРЕСА_1, власниками цієї квартири були також малолітній ОСОБА_8 та неповнолітній ОСОБА_7.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об"єкт нерухомості.

За змістом ст.317, 319, 321 ЦК України лише власнику (або ж батькам згідно ч.2.3 ст.177 СК України) належить право вчиняти будь-які дії, які не суперечать закону, щодо свого майна.

Відповідно до ст.17 Закону "Про іпотеку", договір про іпотеку повинен містити такі істотні умови щодо фізичних осіб іпотекодавців (тобто власників), як прізвище, ім"я, по-батькові, адреса постійного проживання.

Відсутність в договорі іпотеки однієї із істотних умов є підставою для визнання такого договору недійсним.

Малолітній ОСОБА_8 та неповнолітній ОСОБА_7, які є співвласниками переданої в іпотеку квартири АДРЕСА_1 не виступали стороною при укладенні договору іпотеки особисто, не діяли від їх імені при укладенні цього договору і їхні законні представники, відомості про них відсутні в договорі іпотеки, що є порушенням ч.2 ст.ст. 6,17 Закону «Про іпотеку»,ч.І , ч.6 с.203 ЦК, ст.. 317,319,321 ЦК, а відтак - підставою для визнання цього договору недійсним .

Відповідно до ст. 17 Закону "Про іпотеку" іпотека припиняється в разі визнання іпотечного договору недійсним.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що договір іпотеки № VOJ3GА 00000019 від 29 серпня 2007 року укладений між Закритим акціонерним товариством "ПриватБанк" та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 слід визнати недійсним. Таким чином, у зв"язку з припиненням іпотеки, у ПАТ КБ "ПриватБанк" відсутні правові підстави вимагати звернення стягнення на квартиру та виселення мешканців, тому у задоволенні первісного позову слід відмовити.

З квитанцій № 269 від 07.12.2012 року та № 77 від 06.12.2012 року вбачається, що за подання зустрічного позову ОСОБА_3 сплатила судовий збір в розмірі 240 грн.40 коп.(а.с.76-77) та за подачу апеляційної скарги - 253 грн.55 коп. відповідно до квитанції № 98 від 31.01.2013 року (а.с.231).

У зв"язку з задоволенням зустрічного позову понесені ОСОБА_3 судові витрати в сумі 493 грн. 95 коп. підлягають стягненню на її користь з ПАТ КБ "ПриватБанк".

Керуючись ст.ст. 303, 304, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Володимир-Волинського міського суду від 23 січня 2013 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити в позові Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в інтересах якого діє ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Зустрічний позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради від 01.08.2007 року за № 287 "Про дозвіл на виділення 1/5 частки квартири належної малолітньому ОСОБА_8,1997р.н., неповнолітньому ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_1 у приватизованій квартирі та відчуження цих часток"

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16.08.2007 року, укладений між неповнолітнім ОСОБА_7, малолітнім ОСОБА_8 та ОСОБА_5 про відчуження 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського міського нотаріального округу ОСОБА_1 16.08.2007 року, реєстровий номер 3932.

Визнати недійсним договір іпотеки № VOJ3GА 00000019 від 29 серпня 2007 року укладений між Закритим акціонерним товариством "ПриватБанк" та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 493 грн. 95 коп. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дні набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: