Ухвала суду № 30603885, 20.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" березня 2013 р. м. Київ К/9991/8953/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Саприкіна С.О., Трушкова В.Л.,відповідача:Теслі В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бранобель»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012

у справі № 2а/2370/3634/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бранобель»

до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бранобель» (надалі - позивач, ТОВ «Бранобель») звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області (надалі - відповідач, Смілянська ОДПІ) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області від 27.01.2011 № 0000032301/0 та від 27.01.2011 № 0000042301/0; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бранобель» судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову повністю.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду, та задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких наводить доводи в підтримку оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.09.2010, за результатами якої 14.01.2011 складено акт № 39/23/33679927 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» у результаті чого було занижено податок прибуток за ІІ квартал 2009 року на суму 31 057,00 грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», у результаті чого було занижено податок на додану вартість за червень 2009 року на суму 24 845,00 грн.

На підставі акта податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 27.01.2011 № 0000042301/0, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 24 845,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 6 211,00 грн.; від 27.01.2011 № 0000032301/0, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 31 057,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 7 764,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки. наявними матеріалами справи підтверджено реальність договірних відносин між ТОВ «Бранобель» та ТОВ «Інтергал» з постачання паливно-мастильних матеріалів, та їх транспортування ПП ОСОБА_8, то у позивача були усі підстави для віднесення витрат з придбання та отримання паливно-мастильних матеріалів до валових витрат та формування на їх підставі податкового кредиту.

Апеляційний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції з огляду на те, що господарська операція між ТОВ «Бранобель» та ТОВ «Інтергал» здійснена без наміру створити юридичні наслідки.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.06.2009 між ТОВ «Інтергал»та ТОВ «Бранобель» був укладений генеральний договір від 30.09.2009 № 68. Відповідно до умов договору ТОВ «Інтергал» зобов'язалось передати у власність ТОВ «Бранобель» нафтопродукти.

Факт реалізації нафтопродуктів, а саме бензину А-76 у кількості 5,28 т, бензину А-95 у кількості 5,6 т та дизельного пального у кількості 10,88 т підтверджується наявною у матеріалах справи видатковою накладною № 00-2506/06 від 25.06.2009.

Оплата за товар здійснена ТОВ «Бранобель» на користь ТОВ «Інтергал» відповідно до платіжного доручення № 1 від 26.06.2009, вказаний факт також підтверджується випискою із банківського рахунку ТОВ «Бранобель», виданого відділенням ЗАТ «ОТП Банк» у м. Сміла.

Згідно з пунктом 4.5 генерального договору від 30.09.2009 № 68 послуги з відвантаження і доставки товару до станцій призначення повинні були надаватися вантажовідправником.

Судом першої інстанції встановлено, що вантажовідправником у розумінні положень генерального договору виступала ПП ОСОБА_8

Підтвердженням цього слугував наданий позивачем договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.06.2009, укладений між ТОВ «Бранобель» та ПП ОСОБА_8, згідно умов якого остання зобов'язалася перевести, передбачені генеральним договором від 30.09.2009 № 68, паливно-мастильні матеріали для позивача.

Факт надання послуг з перевезення паливно-мастильних матеріалів підтверджено актом виконаних робіт від 26.06.2009, з змісту якого вбачається, що нафтопродукти у кількості, вказаній у накладній № 00-2506/06 від 25.06.2009, перевозились автомобілем МАЗ держ. номер НОМЕР_1, причіп-паливоцистерна держ. номер НОМЕР_2.

Відповідно до свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4 автомобіль МАЗ НОМЕР_1 та причіп-паливоцистерна держ. номер НОМЕР_2 належать ОСОБА_9.

На думку суду касаційної інстанції, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи, які засвідчують факт реалізації та поставки паливно-мастильних матеріалів не є достатніми для того, щоб зробити висновок про реальність проведених операцій чи їх відсутність, оскільки сам по собі обмін видатковими та податковим накладними, а також наявність акта виконаних робіт не підтверджує факту переміщення товару.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 № 568/11/13-10 Верховний Суд України дотримується наступної правової позиції щодо підтвердження товарності господарських операцій.

Зокрема, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що з'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції суду першої інстанції слід ретельно перевірити доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарських операцій, викладені в акті перевірки та зафіксованих іншими доказами. Зокрема, суду необхідно встановити фактичне придбання та переміщення згаданого вище об'єму паливно-мастильних матеріалів, тобто належними доказами повинно бути доведено реальний рух активів, який дав право позивачу відображати, потрачені суми коштів, у складі валових витрат та формувати, на їх підставі, податковий кредит.

Оскільки, у матеріалах справи відсутні належні первинні документи, які б підтверджували фактичне виконання вказаних договорів, у відповідності до їх суті, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вважає за можливе підтвердити висновки, викладені судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішення, та приймає рішення про їх скасування з направленням справи до суду першої інстанції.

Суду першої інстанції під час нового розгляду справи слід мати на увазі, що сама собою наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно з статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, постанова та ухвала у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бранобель» задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 у справі № 2а/2370/3634/2011 скасувати.

Справу № 2а/2370/3634/2011 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.