Рішення № 30602276, 01.04.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" квітня 2013 р.Справа № 916/311/13-г

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "КАПІТАЛ"

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "ФІНБАНК"

про стягнення 168 731,84 грн.,

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Кузьменко К.С. - довіреність № 01-28/4890 від 13.12.2012 р.

У судовому засіданні було оголошено перерву відповідно до ст.77 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство „Акціонерно-комерційний банк „КАПІТАЛ" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Публічного акціонерного товариства „ФІНБАНК", в якій просить суд стягнути з відповідача суму безпідставно отриманої комісійної винагороди у загальному розмірі 168 000 грн., 3 % річних у розмірі 731,84 грн., а всього - 168 731,84грн., поклавши на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 374,64 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 07.12.2012 р. між ПАТ «ФІНБАНК» та ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» в особі керуючого Київською філією Калько В.Л. були укладені договір на касове обслуговування №07-12/2 uah від 07.12.2012р. та договір на касове обслуговування №07/12/5 uah від 07.12.2012р.

Згідно умов договорів Продавець в особі ПАТ «ФІНБАНК» зобов'язався надати з каси відділення № 16 ПАТ «ФІНБАНК» кошти в сумі 28 000 000 грн. в обмін на безготівкові кошти для підкріплення операційної каси Київської філії ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ». Відповідно до п. 2.1.1 Договорів Київська філія ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» не пізніше 07.12.2012 року після отримання факсових копій Договорів повинна була здійснити передплату безготівкових коштів в загальному розмірі 28 000 000 грн.

Згідно п.п. 2.1.2,2.1.3. Договорів Київська філія ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» зобов'язана була перерахувати комісійну винагороду в загальному розмірі 168 000 грн. та отримати готівкові кошти від Відповідача.

На виконання п. 2.1.2 Договорів ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» в особі керуючого Київською філією Калько В.Л. сплатив вказаний розмір комісійної винагороди, що підтверджується платіжними дорученнями № 0712_5 від 07.12.2012р. та 0712_4 від 07.12.2012р. Сума за вказаними Договорами в розмірі 28 000 000,00 грн. відповідачу перехована не була, готівкові кошти в сумі 28 000 000,00 грн. Київською філією ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» отримані не були. Таким чином. комісійна винагорода Київською філією ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» була перерахована передчасно.

На думку позивача договір на касове обслуговування №07-12/2 uah від 07.12.2012р. та договір на касове обслуговування №07/12/5 uah від 07.12.2012р. з огляду на приписи ч.1 ст.638 ЦК України, ч.ч.1, 2 ст. 640 ЦК України, ст.655 ЦК України вважаються неукладеними, оскільки а ні позивачем, ані відповідачем не було виконано певних дій за договором купівлі-продажу, направлених на їх реалізацію, а саме: не було здійснено оплату та не були передані грошові кошти, тобто договори є такими, що не відбулися.

Позивач зазначає, що вищезазначені договори є неукладеними і з огляду на наступне.

По-перше, 07.12.2012р. договори були підписані керівником Київської філії ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» Кальком В.Л., який діяв на підставі довіреності, посвідченої 03.08.2012р. приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим Є.В. реєстровий номер 5851. Згідно вказаної довіреності Калько В.Л. має право, в тому числі, здійснювати правочини, які направлені на підкріплення та продаж готівкових коштів в національній та іноземній валютах, але в сумі, що не перевищує 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп. Більш того, згідно умов довіреності, укладання договорів (угод) на суму більш ніж 40 000,00 грн. здійснюється керівником Київської філії лише за згодою ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» з наданням окремих доручень на їх оформлення. Окремого доручення керуючому Київською філією на укладання Договорів від імені ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» (надалі - Позивач) з Відповідачем надано не було.

По-друге, відповідно до абз. 30) п.п. 10.3.1. п. 10.3. Статуту ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» саме до виключної компетенції спостережної ради належить, в т.ч. прийняття рішень щодо здійснення операцій/укладення правочинів від імені Банку за будь-якими питаннями та фінансовими операціями (надання/отримання кредитів, порук, гарантій, надання/отримання застави, купівля/продаж основних засобів, купівля/продаж цінних паперів, тощо) в сумі, яка перевищує сукупну граничну суму щодо однієї операції та/або одного контрагента. Така сукупна гранична сума встановлюється рішенням спостережної ради. Згідно протоколу засідання спостережної ради ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» від 28.12.2011 р. сукупна гранична сума, на яку правління банку має право приймати рішення щодо здійснення однієї операції та/або контрагента по будь-яким питання та фінансовим операціям встановлена в розмірі 10 млн. грн.

Як зазначає позивач, спроба укладання керівником Київської філії ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» договору купівлі-продажу готівкових грошей у розмірі 10 млн. грн. відбувалася не тільки з перевищенням повноважень, наданих довіреністю, а й з порушенням встановленого Статутом банку обмеження щодо укладання правочинів у розмірі 10 млн. грн.. які не можна укладати без відповідного рішення правління банку, що суперечить положенням ст.241 ЦК України.

В якості досудового врегулювання взаємовідносин відповідачу було направлено 3 листи, зміст яких зводився до відсутності схвалення правочину, який уклав від імені Позивача керівник Київської філії, було запропоновано сплатити пеню на користь відповідача у розмірі 11 66,67 грн. та запропоновано добровільно повернути грошові кошти в розмірі 168 000,00 грн., які сплачені в якості комісійної винагороди. Однак, відповідач не відповів на пропозицію щодо повернення грошових коштів на зазначених вище умовах.

Враховуючи наведене вище, позивач вважає, що отримана комісійна винагорода набута відповідачем безпідставно та, враховуючи положення ст. 1212 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача 168 000 грн.

Крім того, позивачем відповідно до ст.ст.536, 625 ЦК України було нараховано до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 731,84грн.

Ухвалою суду від 06.02.2013р. було порушено провадження у справі №916/311/13-г із призначенням її до розгляду в судовому засіданні на 20.02.2013р.

Ухвалою суду від 20.02.2013р., приймаючи до уваги нез'явлення у судове засідання представника відповідача, від якого надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, невиконання частково позивачем та повністю відповідачем вимог ухвали суду, розгляд справи було відкладено на 18.03.2013р.

У судовому засіданні 18.03.2013р. представник відповідача надав суду клопотання про витребування доказів (а.с.46-47), в якому просив суд витребувати від позивача посадову інструкцію керуючого філією ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ», а також положення про Київську філію ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ». Обґрунтовуючи зазначене клопотання, представник відповідача послався на те, що отримання вказаних документів необхідно для визначення механізму вчинення керуючим філією правочинів, тобто встановлення порядку їх погодження з керівними органами позивача, оцінки можливості вчинення таких правочинів без відома керівних органів, а також визначення порядку здійснення платежів на користь третіх осіб.

Представник позивача у судовому засіданні 18.03.2013р. проти клопотання про витребування доказів заперечував, посилаючись на відсутність необхідності витребування вищезазначених документів.

Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про витребування доказів, відмовив в його задоволенні, у зв'язку із тим, що воно не містить обставин, які можуть підтвердити ці докази в порушення ст. 33ГПК України, оскільки договори від 07.12.2012 р. були підписані не від імені філії, а від імені юридичної особи на підставі довіреності від 03.08.2012 р., а не на підставі положення про філію.

Крім того, у судовому засіданні 18.03.2013р. представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву (а.с.49-51), відповідно до якого проти позову заперечував, з огляду на наступне.

По-перше відповідач не погоджується із доводами позивача щодо визнання договору на касове обслуговування №07-12/2 uah від 07.12.2012р. та договору на касове обслуговування №07/12/5 uah від 07.12.2012р. неукладеними, оскільки, виходячи з предмету вказаних вище договорів, вони за своєю суттю є договорами про надання послуг, які надаються ПАТ «ФІНБАНК», та полягають в конвертації вільних готівкових коштів відповідача в безготівкові. В зв'язку з цим посилання позивача на положення ст. 655 Цивільного кодексу, які застосовуються до договорів купівлі-продажу, відповідач вважає безпідставними. При цьому, сторонами при укладенні договорів, згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України, було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору в повному обсязі.

Крім того, як зазначає відповідач у відзиві, п. 4.1. вказаних вище Договорів містить положення про те, що «Даний договір вступає в силу з моменту підписання та діє до повного виконання зобов'язань сторонами по Договору». Таким чином, договори на касове обслуговування № 07-12/5 uah та 07-12/2 uah від 07 грудня 2012 р., є чинними, в тому числі у зв'язку з тим, що позивач не виконав свої зобов'язання за ним.

Також відповідач зазначає, що позивачем було виконано п. 2.1.2 Договорів, а саме щодо сплати комісії за конвертацію коштів з готівкових в безготівкові, що саме по собі свідчить про прийняття позивачем їх умов.

По-друге, відповідач зазначає, що позивачем жодним чином не доведено наявність обмежень в діях В.Л. Калько, з також не доведено факт усвідомлення відповідачем наявності обмежень в його дієздатності, в момент укладення правочинів, та його правова позиція будується виключно на припущеннях, з огляду на наступне.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу містить положення про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Абзац другий частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України вказує, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Але позивачем не було надано жодних відомостей, щодо усвідомлення відповідачем факту наявності обмежень в повноваженнях В.Л. Калько при укладенні Договорів на касове обслуговування.

Позивач стверджує про те, що відповідач мав усі можливості для ознайомлення зі Статутом позивача, а також іншими документами для перевірки повноважень В.Л. Калько на підписання договорів. Але навіть після укладення договорів, у своєму листі-відповіді № 01-36/4796-4795-4886 від 13.12.2012 р. на лист № 3/3780 та № 3/3781 від 10.12.2012 р., відповідач просив надати копію Положення про Київську філію ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ», але позивач не надав жодних з запитуваних документів та у своєму листі-відповіді № 3/3976 від 27.12.2012 р. просто повідомив про наявність у Статуті положень, викладених у позовній заяві, щодо наявності обмежень при укладенні правочинів.

З огляду на вищезазначене, відповідач також заперечує проти посилань позивача на положення ст. 1212 ЦК України, оскільки майно у вигляді грошових коштів було передано ПАТ «ФІНБАНК» на виконання умов договорів на касове обслуговування, які станом на сьогоднішній день є чинними та зобов'язання щодо перерахування грошових коштів закріплюються їх положеннями. Обов'язок повернути грошові кошти на вимогу позивача змістом договорів не передбачено.

Крім того, Позивач як в своїй позовній заяві так і в листі № 3/3976 від 27 грудня 2012 року, які підписані Головою Правління ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» В.В. Фомичовою, не заперечує дійсність укладених Договорів. Це підтверджується наступним: в позовній заяві та вказаному листі позивач вказує, що він готовий здійснити сплату на користь Відповідача пені в сумі 11 666,67 грн. за 1 день прострочення виконання зобов'язань за Договорами, що також підтверджує дійсність укладених Договорів, оскільки недійсне зобов'язання не породжує для сторони жодних зобов'язань.

У судовому засіданні 01.04.2013р. представник відповідача проти позову заперечував в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд у задоволені позову відмовити.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином під розпис (а.с.98).

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за можливе розглянути справу у даному засіданні без участі позивача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача та представника третьої особи, проаналізувавши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Як свідчать матеріали справи, обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на положення ст.1212 ЦК України, вказуючи, що оскільки з огляду на приписи ч.1 ст.638 ЦК України, ч.ч.1, 2 ст. 640 ЦК України, ст.655 ЦК України укладені договору є такими, що не відбулися, у зв'язку з тим, що ні позивачем, ні відповідачем не було виконано певних дій направлених на їх реалізацію, а саме: не було здійснено оплату та не були передані грошові кошти, перерахована комісія є майном, набутим без достатньої правової підстави, та підлягає поверненню позивачу.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому в силу частини другої цієї статті зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, юридичний факт, з наявністю якого законодавцем передбачена можливість настання наслідків, встановлених ст. 1212 ЦК України, є факт відсутності підстав набуття майна (коштів) на момент такого набуття або в подальшому.

Суд вважає хибними посилання позивача на те, що договори на касове обслуговування №07-12/5 uah та №07-12/2 uah від 07 грудня 2012р. є такими, що не відбулися з огляду на наступне.

Поняття „договору, що не відбувся", є тотожним поняттю „неукладений договір". Такий законодавчий підхід закріплений в частині 8 статті 181 Господарського кодексу України, де зазначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), але якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Ця правова позиція закріплена також частиною 2 статті 640 Цивільного кодексу України, де вказується, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Тобто, з цього слідує, що виконаний договір або договір, що виконується, не може бути неукладеним.

Як встановлено судом та не було спростовано сторонами під час судового розгляду, на виконання умов договорів на касове обслуговування № 07-12/5 uah та 07-12/2 uah від 07 грудня 2012 р. позивачем ПАТ «ФІНБАНК» було передано майно у вигляді грошових коштів у сумі 168 000 грн., про що однозначно свідчать платіжні доручення, які наявні у матеріалах справи (а.с.14-15).

Отже, дана обставина виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 ГК України, відповідно до приписів якої визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся), може мати місце на стадії укладання господарського договору, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.02.2009 р. у справі N 10/33/08).

Таким чином, суд доходить до висновку про наявність на момент сплати коштів підстав для їх набуття.

Відсутність такої підстави у подальшому може бути зумовлена розірванням договору або його недійсністю. При цьому, доказів розірвання вказаних договорів суду сторонами надано не було.

Щодо недійсності договорів від 7.12.2012р. суд вказує наступне.

Правочином, відповідно до ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначена презумпція може бути спростована тільки у випадку нікчемності правочину або у випадку визнання судом правочину недійсним

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч.3 вказаної статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки суду, в порушення ст. 33 ГПК України, не доведено підстав, що зумовлюють нікчемність правочинів, суд розглядає договори від 7.12.2012р. як оспорювані правочини, тобто такі, недійсність яких має бути встановлена судом.

При цьому, визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч.2 ст. 203 та п. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що недодержання при укладенні договору вимог закону, зокрема щодо представництва юридичної особи є підставою для визнання цього договору недійсним у окремому позовному провадження, в рамках якого можуть бути також заявлені вимоги про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить порядку про у задоволенні позову про стягнення комісійної винагороди у сумі 168 000 грн. з підстав, заявлених позивачем (ст. 1212 ЦК України), у зв'язку з чим не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення 3% річних за користування грошовими коштами.

Згідно до ст. 44, 49 ГПК України у зв'язку з відмовою судом у позові, підстави для покладення на відповідача витрат по сплаті судового збору відсутні.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 8.04.2013р.

Суддя Щавинська Ю.М.