Постанова № 30601043, 09.04.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2013 р. Справа№ 5011-47/14926-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Остапенка О.М.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Петренку В.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Національний центр поводження з небезпечними відходами»

на рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2012р.

у справі № 5011-47/14926-2012 (суддя Станік С.Р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехносоюз»

до Державного підприємства «Національний центр поводження з небезпечними відходами»

про стягнення боргу

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю " Агротехносоюз " (далі - позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національний центр поводження з небезпечними відходами» (далі - відповідач) про стягнення 10 500 грн. заборгованості за договором № 68/9-У від 31.03.2010р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.12.2012 р. у справі

№ 5011-47/14926-2012 позов задоволено повністю, стягнуто на користь позивача 10 500 грн. та судові витрати. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на встановлені ним обставини та умови договору і дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2012 р. у справі № 5011-47/14926-2012 скасувати, постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, а також з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, рішення суду вважає законним та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2013р. у справі № 5011-47/14926-2012 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги на 19.02.2013р.

Ухвалою суду від 19.02.2013р. розгляд скарги відкладено на 13.03.2013р. у зв'язку з клопотанням відповідача та витребуванням у відповідача додаткових документів необхідних для вирішення спору.

Ухвалою суду від 13.03.2013р. розгляд скарги відкладено на 09.04.2013р. у зв'язку з неявкою позивача та клопотанням позивача про відкладення.

В судовому засіданні 09.04.2013р. суд заслухав пояснення представника позивача, який заперечив проти доводів апеляційної скарги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду скарги повідомлявся своєчасно та належним чином. Про поважність причин неявки свого представника відповідач суд не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ст. 77 ГПК України для відкладення розгляду справи та вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2010р. між ТОВ "Агротехносоюз" (замовник) та ДП "Національний центр поводження з небезпечними відходами" (виконавець) укладено договір № 68/9-У на надання послуг з організації збирання, знезараження, перевезення та утилізації використаної тари з-під небезпечних хімічних речовин (далі - Договір, а.с.8-10).

Відповідно до п. 1.1 Договору замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання надати послуги по збиранню, знезараженню, перевезенню та утилізації використаної тари з-під небезпечних хімічних речовин.

Згідно з п. 3.2 Договору замовник здійснює передоплату послуг у розмірі 10 500,00 грн. з ПДВ на розрахунковий рахунок виконавця на протязі 3 банківських днів з дати виставлення рахунку.

Згідно п. 7.3 Договору, у разі відмови від використання першої передоплати або невикористання у термін дії договору з вини замовника, передоплата йому не повертається та залишається в розпорядженні виконавця для покриття ним своїх витрат та збитків, у тому числі втраченої вигоди.

Відповідно до п. 8.1 Договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання та зарахування передоплати на розрахунковий рахунок виконавця, та діє до 31.12.2010р.

На виконання умов Договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № СФ 0000116 від 31.03.2010р. на суму 10 500 грн. для оплати: «Послуги по утилізації відходів згідно договору» (а.с. 11).

31.03.2010р. позивач перерахував відповідачу 10 500 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 63 від 31.03.2010 на суму 10 500,00 грн., з призначенням платежу "згідно рахунку № СФ - 0000116 від 31.03.2010, за послуги по утилізації відходів" (а.с.12).

10.05.2012р. сторонами складено Акт звіряння взаємних розрахунків станом на 10.05.2012р., згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем становить 10 500 грн. Вказаний Акт підписано представниками сторін та скріплено печатками (а.с.14).

19.05.2012р. відповідач листом повідомив позивача про свою ліквідацію як юридичної особи (а.с.13).

03.07.2012р. позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою (претензією), в якій посилаючись на те, що послуги на суму 10 500,00 грн. по договору № 68/9-У не надавались, позивач дізнався про початок процедури ліквідації відповідача, за боржником рахується борг у розмірі 10 500 грн. передоплати за ненадані послуги за Договором, а тому просив повернути 10 500 грн. сплачених коштів (а.с.15-19).

У матеріалах справи міститься лист-відповідь відповідача від 26.07.2012р. № 116/04, адресованого позивачу, згідно з яким відповідач відмовив позивачу в поверненні передоплати у сумі 10 500 грн. пославшись на відсутність з боку позивача заявок, передбачених Договором та зарахування відповідачем вказаної суми коштів як штрафних санкцій на підставі ст.ст. 230-232 ГК України (а.с. 119, 120). Доказів надіслання відповідачем позивачу вказаної відмови від кредиторських вимог матеріали справи не містять. У судовому ж засіданні 09.04.2013р. представник позивача на запитання головуючого пояснив, що відмови відповідача від включення кредиторських вимог за Договором на суму 10 500 грн. позивач не отримував.

В обґрунтування позовних вимог у даній справі позивач посилається на те, що на виконання вимог договору № 68/9-У від 31.03.2010 ним було перераховано відповідачу в якості передоплати 10 500 грн., проте, оскільки відповідач фактично послуги не надавав, а також в добровільному порядку вказану суму не повернув, позивач просить стягнути вказану суму як заборгованість за Договором. Зокрема, позивач, посилаючись на ст. 8 ЦК України, вважає, що в даному випадку має бути застосовано аналогію закону, а сума попередньої оплати підлягає поверненню відповідачем на підставі ч.2 ст. 693 ЦК України, а також у зв'язку з тим, що строк дії Договору закінчився, в межах строку його дії відповідач послуг не надав.

Задовольняючи позовні вимоги у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на умови п. 7.3 Договору та відсутність доказів відмови позивача від використання першої передоплати та доказів вини позивача щодо невикористання вказаної передоплати, у відповідача виник обов'язок повернути сплачену позивачем суму передоплати, у зв'язку з цим суд визнав обґрунтованими заявлені вимоги.

Враховуючи встановлені у даній справі обставини та наявні докази, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що підстави для задоволення позову у даній справі відсутні, враховуючи таке.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, між сторонами спору укладено договір, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

У відповідності до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи підтверджуються факт перерахування замовником виконавцю 10 500 грн. за послуги по утилізації відходів за Договором. Доказів повернення відповідачем позивачу вказаної суми матеріали справи не містять.

За умовами Договору та виходячи з приписів ст. ст. 901, 903 ЦК України обов'язок виконавця надати послуги кореспондується з обов'язком замовника вказані послуги оплатити. При цьому, з аналізу пп. 1.1, 3.2 Договору вбачається, що замовником виконавцю перераховуються кошти, які за своєю правовою природою є передоплатою за надання виконавцем послуг у майбутньому, а тому не можуть вважатися заборгованістю в розумінні цивільного законодавства, яка може виникати у разі невиконання або неналежного виконання боржником своїх грошових зобов'язань за Договором.

З умов Договору не вбачається, що у відповідача виникли грошові зобов'язання перед позивачем.

Крім того, з умов Договору не вбачається наявність обов'язку відповідача повернути сплачену позивачем (замовником) суму передоплати у разі ненадання замовником відповідних заявок (пп. 2.1, 2.2 Договору).

Доказів невиконання або неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивачем не надано суду і матеріали справи таких доказів не містять. Докази подання замовником заявок на надання послуг виконавцем також відсутні.

Позивач обґрунтовує наявність свого права на стягнення боргу у сумі 10 500 грн. посиланням на ч. 2 ст. 693 ЦК України, вважаючи, що у даній справі, у відповідності до вимог ст. 8 ЦК України, до спірних правовідносин має бути застосовано положення ч. 2 ст. 693 ЦК України за аналогією закону.

Колегія суддів вважає, що зазначені доводи позивача не є обґрунтованими, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень законодавства.

Колегія суддів враховує, що за своєю правовою природою договір купівлі-продажу та договір надання послуг, який є підставою заявлених у даній справі вимог не є подібними за змістом відносинами.

За приписами ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Статтею 693 ЦК України передбачено право продавця вимагати повернення суми передоплати у правовідносинах, які виникають з договору купівлі-продажу, а не з договору про надання послуг, який врегульовано зокрема, ст. ст. 901, 903 ЦК України. Оскільки зазначені договори є різними за своєю правовою природою, застосування до спірних правовідносин у даній справі норм ч. 2 ст. 693 ЦК України на підставі ст. 8 ЦК України не є обґрунтованим, оскільки відносини купівлі-продажу та відносини, які виникли з договору надання послуг, що є підставою даного позову, не є подібними за своїм змістом, а тому до них не можна застосовувати норми ст. 693 ЦК України за аналогією закону.

Крім того, колегія суддів зазначає, що нормами ст. 693 ЦК України передбачено право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати лише у випадку, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк. Водночас, договором про надання послуг у даній справі не встановлено строку передання товару (надання послуг). Доказів прострочення відповідача за Договором матеріали справи не містять.

До того ж, хоча Договором і було передбачено передоплату у розмірі 10 500,00 грн. з ПДВ на розрахунковий рахунок виконавця на протязі 3 банківських днів з дати виставлення рахунку (п.3.2), проте, як вбачається з платіжного доручення № 63 від 31.03.2010р., перерахування 10 500 грн. здійснено з призначенням платежу: «згідно рахунку № СФ-0000116 від 31.03.2010р, за послуги по утилізації відходів» (а.с.12). У самому ж рахунку зазначено платіж як послуги по утилізації відходів згідно договору, а не передоплату, як це визначено Договором та вважає позивач.

Позивач також помилково вважає, що з закінченням терміну дії Договору зобов'язання між сторонами є такими, що припинилися, оскільки цивільне законодавство не пов'язує закінчення строку дії Договору з припиненням зобов'язань за таким Договором.

Колегія суддів також враховує, що згідно зі ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Проте, згідно з ч. 1 ст. 188 ГК України, яким регулюється розірвання саме господарських договорів, до яких належить Договір від 31.03.2010р., зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до умов п. 7.6 Договору зміна або розірвання можлива лише за домовленістю сторін.

Доказів розірвання Договору у встановленому порядку, матеріали справи не містять і таких доказів сторонами суду не надано. В позові також відсутнє посилання на розірвання Договору.

За таких обставин, слід дійти висновку, що, по-перше, обов'язок сплатити борг у розмірі 10 500 грн. у відповідача перед позивачем за Договором відсутній, по-друге, вказані кошти не можуть вважатися заборгованістю за Договором, а тому ці кошти не підлягають стягненню як борг, на що помилково посилається позивач.

Отже, правові підстави для стягнення 10 500 грн. як боргу за Договором у даній справі відсутні.

Стосовно Акту звірки взаємних розрахунків за договором, який підписано відповідачем та у якому зазначено про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості у сумі 10 500 грн. (а.с.14), колегія суддів зазначає, що, по-перше, вказаний Акт не містить посилання, що розрахунки здійснювалися саме за Договором, по-друге, зазначення в Акті коштів у сумі 10 500 грн., як заборгованості на користь ТОВ «Агротехносоюз», не є підставою виникнення грошових зобов'язань у відповідача перед позивачем у розумінні ст. 11 ЦК України.

Колегією суддів витребовувалися для дослідження докази щодо наявності підстав вважати погашеними вимоги позивача, як кредитора відповідача, що ліквідується, згідно з приписами ч. 5 ст. 112 ЦК України.

З наявних у матеріалах справи та додатково витребуваних судом доказів не вбачається обставин, за якими згідно з названою нормою закону вимоги вважаються погашеними, оскільки відсутні докази одержання позивачем повідомлення (як і його направлення позивачу) про відмову у визнанні його вимог для обрахунку місячного строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги у даній справі не ґрунтуються на вимогах закону і позивачем належними та допустимими доказами не доведені, у зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Суд першої інстанції наведеного вище не врахував, оскільки неповно з'ясував всі обставини, що мають значення для справи, та визнав встановленими обставини, які не були доведені належними і допустимими доказами, а також припустився неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Зазначене відповідно до ст. 104 ГПК України є підставою для скасування рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2012р. у справі № 5011-47/14926-2012 та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. У зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судові витрати розподіляються у відповідності до приписів ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національний центр поводження з небезпечними відходами» задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2012р. у справі № 5011-47/14926-2012 скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехносоюз» до Державного підприємства «Національний центр поводження з небезпечними відходами» відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехносоюз» (код 35840303) на користь Державного підприємства «Національний центр поводження з небезпечними відходами» (код 25589850) 804,75 грн. судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

6. Матеріали справи № 5011-47/14926-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Остапенко О.М.

Чорногуз М.Г.

Повний текст постанови складено та підписано 11.04.2013р.