Постанова № 30600248, 05.04.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2013 р. Справа №5023/5625/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача -Григор'єв М.Г., дов. б/н від 01.03.2012р.

відповідача - Кріулін К.В., дов. б/н від 06.11.2012р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Прага", м. Дергачі Харківської області (вх. №747 Х/3-10)

на рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2013р. у справі №5023/5625/12 (суддя Попович І. М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Промпостачсервіс", м. Харків

до Приватного підприємства "Прага", м. Дергачі Харківської області

про стягнення 63380,81 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2012р. позивач - ТОВ фірма «Промпостачсервіс» звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, який в подальшому було уточнено, про стягнення з ПП «Прага» боргу в розмірі 23172,86 грн., пені в сумі 2782,92 грн. та штрафу в розмірі 14729,35 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №11П099, укладеного сторонами 27.10.2011 року, а саме, часткове виконання зобов'язань, щодо оплати товару в термін, передбачений договором.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.02.2013р. у справі №5023/5625/12 позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "Прага" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Промпостачсервіс" 23 172,86 грн. основного боргу, пені в сумі 2 782,95 грн., 10% штрафу в сумі 14 729,35 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1609,50 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області від 06.02.2013р. у справі №5023/5625/12 не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення змінити в частині стягнення штрафу в розмірі 14729,35 грн. та зменшити розмір штрафної санкції до 7000,00 грн., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі вимог посилається на порушення норм матеріального та процесуального права та вважає, що суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої неустойки у вигляді штрафу та не врахував факт часткової оплати товару за договором, проте вказана обставина, на думку скаржника, є істотною для застосування приписів ч.3 ст. 551 ЦК України та зменшення розміру штрафних санкцій.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи 27.10.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Промпостачсервіс" (Постачальник) та Приватним підприємством "Прага" (Покупець) було укладено договір поставки №11П099, відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався передавати в узгоджені сторонами строки товар, перерахований у відповідних рахунках-фактури та накладних, а покупець зобов'язувався приймати цей товар і своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.

За умовами п.1.2. договору, передача товару здійснюється на складі постачальника по видатковій накладній після надання представником покупця довіреності на отримання відповідного товару.

У п.2.3. договору сторони погодили, що при передачі товару постачальник надає представнику покупця наступні документи: видаткову накладну, податкову накладну і рахунок - фактуру, а також за зверненням покупця, документи які підтверджують якість товару. Крім того, у випадку доставки товару постачальником на адресу покупця, покупець зобов'язаний підписати видаткову накладну на товар в день отримання товару від перевізника і відправити її разом належно оформленою довіреністю на адресу постачальника. (п.2.5.)

Відповідно до п.4.1., п. 4.3 договору, покупець сплачує постачальнику товар за договірною ціною, передбаченою в рахунку - фактурі. Покупець сплачує всю вартість поставленої партії товару шляхом банківського переводу на розрахунковий рахунок продавця на протязі чотирнадцяти календарних днів з моменту поставки товару у відповідності з п.2.4., .п.2.5. цього договору.

Також у п. 8.1. сторони встановили, що договір вступає в силу від дня підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2012 року або до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 170680,58 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями належно оформлених видаткових накладних та рахунків-фактур

(а.с.12-49, а.с. 130-150 т.1, а.с.1-10 т.2).

Однак, в порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання за договором №11П099 від 27.10.2011р. в повному обсязі не виконав.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що відповідач заборгованість за укладеним договором сплатив частково в сумі 147507,72 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок по особовому рахунку ТОВ фірми "Промпостачсервіс", внаслідок чого залишок боргу відповідач склав 23172,86 грн. (а.с.17-47 т.2)

Невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати боргу у розмірі 23172,86 грн., стало підставою звернення позивача до суду з позовом для захисту порушених прав.

З врахуванням викладених обставин колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, яке в силу вимог статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що одним з головних обов'язків Покупця є оплата товару за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Слід зазначити, що в процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідач проти наявності заборгованості не заперечував, проте доказів, підтверджуючих сплату боргу в повному обсязі суду не надав.

Враховуючи факт доведення позивачем та підтвердження матеріалами справи заборгованості відповідача, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно визнав позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 23172,86 грн. обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що розділом 5 договору поставки №11П099 від 27.10.2011р. сторони передбачили відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором.

Так, п. 5.2. договору сторони визначили розмір санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати або поставці товару, а саме, за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати або поставки товару винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,5% від суми простроченої оплати або поставки за кожен день прострочення та штраф у розмірі 10% від суми несвоєчасно здійсненого платежу або поставки відповідно до графіку платежів.

Враховуючи порушення з боку відповідача строків оплати вартості отриманого товару, позивач на підставі пункту 5.2. договору нарахував відповідачу пеню в розмірі 1782,95 грн. та штраф в розмірі 14729,35 грн. та заявив вимогу про стягнення цієї суми.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вказаної суми пені та штрафу суд першої інстанції виходив з умов договору (п. 5.2.) та аналізу норм 548, 549 Цивільного кодексу України, ст. 230, 231 Господарського кодексу України, та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Так, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 цього ж Кодексу, встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином. колегія суддів вважає, що і позивач, і відповідач при укладанні договору вступили у договірні відносини на певних умовах, які є обов'язковими для виконання, та передбачили відповідальність за несвоєчасну оплату продукції у вигляді пені та штрафу, що в свою чергу повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 27.04.2012 р. № 06/5026/1052/2011.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2782,95 грн. пені (враховуючи момент кожної поставки товару та момент його оплати), колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача в цій частині є правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Враховуючи, що сторонами за взаємною згодою визначена відповідальність за порушення зобов'язання також і у вигляді стягнення штрафу, що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених вимог в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 14729,35 грн.

Визнаючи правомірними позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 14 729,35 грн. суд першої інстанції зазначив про те, що його нарахування також передбачено п. 5.2. договору, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, не суперечить ст. 61 Конституції України.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій, таким, що відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та доказах, яким надана належна правова та юридична оцінка.

В апеляційній скарзі відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафу в розмірі 14 729,35 грн. та вважає, що судом було безпідставно залишено клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій. У зв'язку з цим, посилаючись на ст. 233 ГК України, просить оскаржуване рішення в цій частині змінити та зменшити розмір штрафних санкцій до 7000,00 грн. Вважає, що судом першої інстанції не враховано обставини справи про незначний розмір заборгованості та надмірно великий розмір штрафу у порівнянні з сумою основного боргу. Також вважає факт часткової оплати товару за договором обставиною, яка має істотне значення в розумінні ч.3 ст.551 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи та з урахуванням викладених в апеляційній скарзі вимог, колегія суддів не може погодитись із доводами, викладеними в апеляційній скарзі щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України приймаючи рішення у справі суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Проте, колегія суддів зауважує на тому, що вказані норми права не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Надавши правову оцінку юридичному статусу учасників спору, їх фінансовому стану та заявленому до стягнення розміру, колегія суддів вважає, що в даному випадку судом першої інстанції правомірно взято до уваги, що відповідачем не наведено достатніх підстав в підтвердження винятковості обставин на які він посилається як на підставу для зменшення розміру штрафу.

При розгляді даної заяви відповідача судом правомірно було враховано те, що зобов'язання за договором поставки №11П099 від 27.10.2011р. з боку відповідача було виконано не в повному обсязі, а лише частково, з моменту виникнення заборгованості та здійснення відповідачем часткової сплати боргу минув значний відрізок часу, крім того відповідачем не було надано доказів на підтвердження поважності причин невиконання зобов'язання у вигляді своєчасного розрахунку за отриманий товар.

При цьому слід зазначити, що як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, несуть однакому економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Отже, порушення виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару в повному обсязі на протязі майже 2-х років негативно відображується на підприємстві позивача та суттєво зачіпає його інтереси і завдає істотної, в тому числі й матеріальної шкоди.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, відповідач в обґрунтування своїх заперечень не надав як суду першої так і апеляційної інстанції належних доказів які б підтверджували реальну і правову обґрунтованість підстав для зменшення розміру неустойки у вигляді штрафу, покладеного на нього за умовами договору поставки №11П099 від 27.10.2011р.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2013р. у справі №5023/5625/12.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Прага", м. Дергачі Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2013р. у справі №5023/5625/12залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 05 квітня 2013 року

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.