Ухвала суду № 30595242, 08.04.2013, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 січня 2013 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Решетніка М.О.

при секретарі - Медведєвій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КЗ «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» Дніпропетровської обласної ради «Про визнання незаконним наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, зобов'язання видати трудову книжку, стягнення середньої заробітної плати», -

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2012р. ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, який 2412.2012р. уточнила, в заяві зазначає, що з 2009р. по 2012р. вона працювала у відповідача, зокрема з 06.08.2010р. на посаді головного бухгалтера. В зв'язку з укладенням шлюбу та наміром переїхати мешкати з чоловіком до іншого населеного пункту 30.07.2012р. вона подала до відділу кадрів заяву про звільнення з посади за власним бажанням, на якій було поставлено відмітку про прийняття з присвоєнням вхідного №4 від 30.07.2012р. Оскільки заява була написана на ім?я головного лікаря ОСОБА_2, яка на цей час знаходилась у відпустці, вона в цей же день подала другу заяву про звільнення з посади за власним бажанням на ім?я виконуючої обов'язки головного лікаря ОСОБА_3 Після подання заяви про звільнення вона відпрацювала іще 14 календарних днів і за цей час здала всі необхідні звіти щодо діяльності відповідача до належних установ. Також 13.08.2012р. передала комісії, створеній наказом головного лікаря №37 від 10.07.2012р., всю бухгалтерську документацію, матеріальні цінності та ключі від приміщень, про що було складено акт прийому-передачі від 13.08.2012р., затверджений головним лікарем ОСОБА_2 В останній день двотижневого терміну, а саме 13.08.2012р., вона звернулась до відділу кадрів та до бухгалтерії для ознайомлення із наказом про своє звільнення, отримання трудової книжки та отримання належніх їй платежів, в чому їй було відмовлено з тих підстав, що головний лікар щодо неї іще не прийняв ніякого рішення. На чисельні усні та письмові звернення до відповідача з питання видачі трудової книжки та проведення розрахунку ніякої відповіді не отримала, в зв'язку з чим вимушена звертатись до суду.

Після ознайомлення з письмовими запереченнями відповідача проти позову вона дізналась, що наказом від 17.08.2012р. її було звільнено з посади головного бухгалтера КП «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» з 14.08.2012р. по п.4 ст.40 КЗпП України за прогули, вчинені 14.08.2012р., 15.08.2012р., 16.08.2012р. та 17.08.2012р., тобто в ті дні, коли вона вже не була працівником даної установи і про це зроблено запис в її трудову книжку.

Також із заперечень відповідача вона дізналась, що згідно п.3 наказу №36-о від 13.08.2012р. її безпідставно позбавили з 01.08.2012р. надбавки в розмірі 50% посадового окладу за складність та напруженість в роботі, яку вона отримувала відповідно до наказу про прийняття на посаду головного бухгалтера. Вважає, що відповідачем порушені вимоги ст.103 КЗпП України, ст.22, ч.2 ст.29 ЗУ «Про оплату праці», оскільки вона не була повідомлена роботодавцем за два місяці про зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення, більше того, цей наказ було видано відповідачем за період, який вже минув.

Заробітна плата за період з 01.08.2012р. по 13.08.2012р. та компенсація за невикористану відпустку у сумі 4333,25грн. були перераховані відповідачем на її розрахунковий картковий рахунок 07.09.2012р., а отже час затримки розрахунку становить 25 календарних днів.

Своїми незаконними діями щодо утримування трудової книжки та внесення в неї запису про підстави звільнення, які принижують її трудову репутацію відповідач створив перешкоди у її подальшому працевлаштуванні, внаслідок чого поставив у скрутне матеріальне становище. Також своїми діями відповідач заподіяв їй моральної шкоди, яка виражається у моральних стражданнях з приводу неможливості її подальшого працевлаштування.

Просила скасувати, як незаконний, наказ відповідача №38-о від 17.08.2012р. в частині її звільнення з посади головного бухгалтера на підставі п.4 ст.40 КЗпП України з 14.08.2012р.; зобов'язати змінити у трудовій книжці формулювання причини звільнення із п.4 ст.40 КЗпП України на ст.38 КЗпП України; зобов'язати відповідача змінити у її трудовій книжці дату звільнення з 14.08.2012р. на день прийняття рішення у даній справі; зобов'язати видати трудову книжку; зобов'язати здійснити нарахування їй надбавки у розмірі 50% посадового окладу за складність та напруженість в роботі за період з 01.08.2012р. по 10.08.2012р.; зобов'язати здійснити нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 14.08.2012р. по день прийняття рішення у даній справі; стягнути з відповідача на її користь надбавку в розмірі 50% посадового окладу за складність та напруженість в роботі за період з 01.08.2012р. по 13.08.2012р. та середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в період з 13.08.2012р. по день прийняття рішення у даній справі; стягнути з відповідача на її користь грошову компенсації за завдану моральну шкоду в розмірі 1000грн.

В судове засідання сторони не з?явились, в поданій до суду заяві позивачка позов підтримала та просила розглянути справу без її участі. У своєму листі відповідач просив перенести розгляд справи з причини зайнятості їх представників, однак підтверджень цьому не надали, перебування певних осіб у відрядженні не є перешкодою для направлення до суду іншого представника, в зв'язку з чим позов розглянуто за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов до висновку, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка з 06.08.2010р. працювала в КУ «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» на посаді головного бухгалтера. 30.07.2012р. подала до відділу кадрів дві заяви про звільнення з посади за власним бажанням, які були відповідачем прийняті та зареєстровані за вхідним №4 від 30.07.2012р.

Факт подання позивачкою 30.07.2012р. двох заяв про звільнення за власним бажанням відповідачем визнано та підтверджується матеріалами справи (а.с.5,38,49,50).

Відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Таким чином останнім робочим днем позивача необхідно вважати 13.08.2012р., причин не звільнення ОСОБА_1 з роботи не було.

Як вбачається з табеля обліку робочого часу відповідача за серпень 2012р. (а.с.81-82) головний бухгалтер ОСОБА_1 відпрацювала 14 календарних днів з моменту подання нею заяви про звільнення і останнім днем виходу її на роботу зазначено саме 13 серпня 2012р.

Згідно акту прийому-передачі (а.с.9-11), затвердженого головним лікарем ОСОБА_2, 13.08.2012р. позивачка, як головний бухгалтер, передала, а створена наказом головного лікаря №37 від 10.07.2012р. комісія прийняла у неї всю бухгалтерську документацію, матеріальні цінності та ключі від приміщень.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Судом встановлено, що в порушення цих вимог в день звільнення відповідач остаточний розрахунок з позивачкою не провів, належно оформлену трудову книжку не видав, наказ про звільнення з займаної посади за власним бажанням також видано не було.

Данний факт підтверджується наданими відповідачем до матеріалів справи доповідною запискою (а.с.58) в.о. інспектора по кадрам ОСОБА_4 від 13.08.2012р. на ім?я головного лікаря, згідно якої наказ про звільнення ОСОБА_1 станом на 13.08.2012р. відповідачем видано не було, трудова книжка також не видана в зв'язку з відсутністю у відділі кадрів заяви позивачки про звільнення та актом (а.с.49), згідно якого заяви позивача про звільнення за власним бажанням були відповідачем втрачені 13.08.2012р.

Наказом №38-О від 17.08.2012р. «Про звільнення з посади, призначення виконуючим обов'язки головного бухгалтера» ОСОБА_1 було звільнено з посади головного бухгалтера КП «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» з 14 серпня 2012р. за прогули по п.4 ст.40 КЗпП України, а ОСОБА_5 переведено на посаду виконуючої обов'язки головного бухгалтера з 14 серпня 2012р. (а.с.65).

Суд вважає, що зазначений наказ в частині звільнення з посади ОСОБА_1 є незаконним, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення наказу про звільнення за прогули стала відсутність позивача на робочому місті 14,15,16 та 17 серпня 2012р. (а.с. 51-55), тобто в ті дні, коли позивач, з урахуванням вимог ч.1 ст.38 КЗпП України, і не повинна була виходити на роботу, оскільки вже не була працівником даної установи.

Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених ч.2 цієї статті. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

З врахуванням вищевикладеного, суд вважає такою, що підлягає задоволенню і вимогу про зобов'язання відповідача змінити у трудовій книжці ОСОБА_1 формулювання причини звільнення із п.4 ст.40 КЗпП України - за прогули, на ст.38 КЗпП України - звільнення за власним бажанням.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 13.08.2012р. по день прийняття рішення у даній справі, то суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи факт затримки видачі трудової книжки позивачці з вини відповідача в період з 13.08.2012р. по 05.09.2012р.

В матеріалах справи (а.с.12-14) в наявності письмові заяви позивачки на ім?я відповідача від 13.09.2012р., 20.08.2012р. та від 28.08.2012р. про видачу їй трудової книжки та остаточного розрахунку, а також докази того, що ці звернення відповідачем були отримані своєчасно (а.с.61).

В той же час, відповідачем було надано суду лист №254 від 04.09.2012р. (а.с.69) з доказом поштового відправлення від 05.09.2012р. (а.с.66) на ім?я ОСОБА_1 з проханням прибути до них для ознайомлення з наказом про звільнення і отримання трудової книжки та розрахункових грошей.

Однак з 28.08.2012р. і до 28.09.2012р. (день подачі до суду позовної заяви), як і в подальшому, позивачка з питання отримання трудової книжки до відповідача не зверталась.

Позивачем не надано суду доказів того, що вона в період з вересня 2012р. по день винесення судом рішення намагалась працевлаштуватися на інше підприємство, в установу, організацію, де їй було відмовлено внаслідок формулювання причин звільнення з попереднього місця роботи по п.4 ст.40 КЗпП України «за прогули».

Згідно ч.ч.1-3 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна особа зобов'язана довесті ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Також судом встановлено та підтверджується матеріалами справи факт затримки відповідачем остаточного розрахунку з позивачем при звільненні в період з 13.08.2012р. по 06.09.2012р.

Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях про те, що здійснити нарахування в першій половині місяця бухгалтерія не мала змоги, оскільки КУ «ДЛФД» ДОР повністю фінансується з бюджету, і остаточне рішення про звільнення ОСОБА_1 було прийнято після закінчення строків реєстрації фінансових зобов'язань в Держказначействі, спростовується матеріалами справи та не може вважатись поважною причини для нездійснення остаточного розрахунку із вивільнюваним працівником.

Згідно п.3.16. Колективного договору КУ «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» Дніпропетровської обласної ради на 2012р. (а.с.79-80), виплата заробітної плати здійснюється два рази на місяць: 13-17 числа кожного місяця - аванс в розмірі 40-50% заробітної плати, та 26-02 числа кожного місяця - остаточний розрахунок.

Відповідно до вимог Головного управління охорони здоровя Дніпропетровської обласної ради, викладених в телефонограмі №700 від 25.06.2012р. (а.с.78), відповідача, як комунальний заклад охорони здоров?я, було зобов'язано реєструвати фінансові зобов'язання в органах Державної казначейської служби України по КЕКВ 1111 «Заробітна плата» та КЕКВ 1120 «Нарахування на заробітну плату» за першу половину місяця з 13 по 16 числа, за другу половину місяця з 28 по 30 числа.

З врахуванням того, що заява про звільнення з посади за власним бажанням, була подана позивачкою 30.07.2012р., суд вважає, що відповідач мав можливість і був зобов'язаний зареєструвати фінансові зобов'язання по зарплаті перед позивачкою в Держказначействі та провести з нею остаточний розрахунок в період з 13 до 16 серпня 2012 року.

Проте Реєстр бюджетних фінансових зобов'язань з врахуванням коштів, які належало виплатити позивачці при звільнені, було складено відповідачем лише 29 серпня 2012р. і подано до Управління державної казначейської служби України у Жовтневому районі м.Дніпропетровська лише 31 серпня 2012р. (а.с.90-91). Крім того, платіжне доручення №513 (а.с.93) про перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 суми 4133,25грн. було складено відповідачем 03 вересня 2012р., а подане до УДКСУ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська для перерахування коштів тільки 07 вересня 2012 року.

Відповідно до вимог ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивачки, згідно наданого відповідачем своду за серпень 2012р. (а.с.86-89), складає 85грн.12коп. (за 9 відпрацьованих робочих днів нараховано 766,08грн. = 85,12грн. за 1 робочий день). Позивачка звільнена з роботи з 14.08.2012р. і її заробітна плата за час вимушеного прогулу по 06.09.2012р., що співпадає також з часом затримки остаточного розрахунку, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 1447грн.07коп. (85грн.12коп. х 17 робочих днів = 1447грн.07коп.)

Таким чином, з урахуванням положень ст.ст.11,60 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу та затримки остаточного розрахунку у розмірі 1447грн.07коп.

Також підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивачки надбавка у розмірі 50% посадового окладу за складність та напруженість в роботі за період з 01.08.2012р. по 13.08.2012р.

Судом встановлено, що п.3 наказу №36-о від 13.08.2012р. позивачка ОСОБА_1 була позбавлена надбавки 50% посадового окладу за складність та напруженість в роботі з 01 серпня 2012р. (а.с.83).

Згідно ч.3 ст.97, ст.103 КЗпП України, ст.22, ч.2 ст.29 ЗУ «Про оплату праці», власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

З огляду на це, суд вважає позбавлення позивачки надбавки 50% посадового окладу в період роботи з 01.08.2012р. по 13.08.2012р. неправомірним, а порушене право таким, що підлягає захисту.

Сума 50% надбавки до посадового окладу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, складає 383грн.04коп. (766грн.08коп. х 50% = 383грн.04коп.)

Відповідно до ст.2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як встановлено в судовому засіданні, незаконним звільненням, затримкою видачі трудової книжки та остаточного розрахунку позивачці було заподіяно моральної шкоди, яка виразилась в душевних стражданнях та переживаннях, які вона зазнала, будучи вимушеною докладати додаткових зусиль для організації свого життя, подальшого працевлаштування. Заподіяна моральна шкода оцінюється позивачем у розмірі 1000грн.

Вирішуючи питання про розмір компенсації позивачці моральної шкоди, суд виходить з характеру та обсягу душевних страждань, які вона зазнала, їх тривалості, та враховує, що мова йде про розумне і справедливе відшкодування (компенсацію) моральної шкоди, якої б вистачило для морального задоволення позивача з боку відповідача, а не про покарання останнього за його неправомірні дії, що не відповідало б засадам цивільного законодавства, визначеним ст.3 ЦК України. Виходячи з цього, суд вважає за необхідне визначити доведеною заподіяну моральну шкоду у розмірі 500грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.

У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України судові витрати покладаються на сторону, проти якої постановлено рішення, тобто у даному випадку суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір в сумі 344грн.10коп. (229,40грн. виходячи із розміру стягнутої суми, та 114,70грн. за задоволення вимог немайнового характеру).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.38,97,103,116,117,235,237-1 КЗпП України, ст.ст.3,10,11,57,60, 88,209-218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Визнати наказ Комунального закладу «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» Дніпропетровської обласної ради №38-О від 17.08.2012р. в частині звільнення ОСОБА_1, головного бухгалтера, з посади з 14 серпня 2012р. за прогули, п.4 ст.40 КЗпП України - незаконним.

Зобов'язати Комунальний заклад «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» Дніпропетровської обласної ради змінити у трудовій книжці ОСОБА_1 формулювання причини звільнення з «п.4 ст.40 КЗпП України - за прогули» на «ст.38 КЗпП України - звільнення за власним бажанням».

Стягнути з Комунального закладу «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1447грн.07коп., належну їй надбавку у розмірі 50% посадового окладу за складність та напруженість в роботі в сумі 383грн.04 коп., на відшкодування моральної шкоди - 500грн., а всього 2030грн.11коп.

Стягнути з Комунального закладу «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» Дніпропетровської обласної ради судовий збір в розмірі 344грн.10коп. на розрахунковий рахунок Управління Державного Казначейства у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська №31210206700004, код платежу 22030001, банк отримувача: ГУДКУ в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ суду 02891368, МФО банку 805012.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Строк апеляційного оскарження рішення - 10 днів.

Суддя