Ухвала суду № 3059233, 10.07.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10липня 2008 року м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Конюшка К.В.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на рішення господарського суду м. Києва від 02 лютого 2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2005 року у справі №11/200 за позовом Державного комунального підприємства «Кінотеатр ім. Гагаріна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними рішень,

ВСТАНОВИВ :

Державним комунальним підприємством «Кінотеатр ім. Гагаріна» подано позов Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення №982/23-10/21616691 від 10.08.2004 року та рішення про результати розгляду скарги №264/23-10/22 від 06.09.2004 року.

Рішенням господарського суду м. Києва від 02 лютого 2004 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2004 року, позов було задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення №982/23-10/21616691 від 10.08.2004 року та №264/23-10/22 від 06.09.2004 року.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Статтею 12 цього Закону встановлені пільги по сплаті земельного податку, а саме зазначено, що від земельного податку звільняються, зокрема вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоровя, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що зазначені судові рішення прийняті внаслідок неправильного застосування судами норм матеріального права, зокрема Закону України «Про плату за землю».

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні судових рішень, знаходить необхідним задовольнити касаційну скаргу.

Предметом даної справи є податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №982/23-10/21616691 від 10.08.2004 року та рішення про результати розгляду скарги позивача №264/23-10/22 від 06.09.2004 року, якими відповідно п.п.4.2.2. п.4.2. ст. 4 та п.п.17.1.3. п.17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та ст. 14 Закону України «Про плату за землю» позивачу визначено суму податкового зобовязання зі сплати земельного податку у розмірі 33408,39 грн., в т.ч. 22272,26 грн. основного платежу та 11136,13 штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Пунктом 4 ст. 12 цього Закону передбачено, що від земельного податку звільняються вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоровя, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням.

Субєктами діяльності у сфері культури згідно ст. 12 Закону України «Основи законодавства України про культуру» є державні і приватні заклади, підприємства, організації і установи, що діють у сфері культури. Діяльністю у сфері культури є створення, розповсюдження і популяризація творів літератури та мистецтва; збереження та використання культурних цінностей; естетичне виховання; організація спеціальної освіти, відпочинку і дозвілля громадян.

Відповідно до ст. 21 вказаного Закону, в Україні гарантується розвиток мережі різних за видами діяльності та формою власності закладів, підприємств та організацій культури: в тому числі кінотеатрів.

Заклади, підприємства і організації культури здійснюють ті види культурної та господарської діяльності, які визначено ст. 12 зазначеного Закону, і відповідають цілям, передбаченим їх статутами (положеннями).

Господарським судом встановлено, що відповідно до Статуту ДКП «Кінотеатр ім. Гагаріна» діє на засадах повного госпрозрахунку, самофінансування, має право від свого імені укладати договори та займатися діяльністю, яка відповідає напрямкам, передбаченим цим Статутом.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надання передбаченої п. 4 ст. 12 Закону України «Про плату за землю» пільги не ставиться законодавцем в залежність від організаційно-правової форми господарювання закладу культури та його форми власності.

Проте, Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» встановлено, що у 2004 році пільги по платі за землю, визначені пунктами 3 і 4 частини першої статті 12 Закону України «Про плату за землю», застосовуються до спеціалізованих санаторіїв України для реабілітації хворих та вітчизняних закладів культури, науки, освіти, охорони здоровя, соціального забезпечення, які утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, та громадських організацій інвалідів, їх підприємств і організацій, а також закладів фізичної культури та спорту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Суди попередніх інстанцій не перевірили обставини справи з врахуванням цієї обставини.

Таким чином, суд касаційної інстанції вважає, що судами було порушено норми матеріального права та вважає, що обставини у справі встановлені не повно та ним не надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити.

Рішення господарського суду м. Києва від 02 лютого 2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2005 року у справі №11/200 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом одного місяця з дня виникнення виняткових обставин може бути оскаржена до Верховного Суду України.

Головуючий О.І. Степашко

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

Н.Г. Пилипчук

К.В. Конюшко