Ухвала суду № 3059173, 14.08.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А 

Іменем України

14 серпня 2008 року                                                                         м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Головуючого           Степашка О.І.

суддів:                      Костенка М.І.

Нечитайла О.М.

Маринчак Н.Є.

Рибченка А.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Тернопільської області від 13.02.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2006 року у справі №13/229-3511 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стелла ЛТД» до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

          У грудні 2005 року товариством з обмеженою відповідальністю «Стелла ЛТД» подано позов до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000092306/046500 від 19.07.2005 р., №0000092306/1/64849 від 27.09.2005 р. та №00000923/2/81816 від 24.11.2005 р.

          Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки позивачем не було порушено п.п.7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

          Постановою господарського суду Тернопільської області від 13 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10 травня 2006 року, позовні вимоги були задоволені. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №0000092306/046500 від 19.07.2005 р., №0000092306/1/64849 від 27.09.2005 р. та №00000923/2/81816 від 24.11.2005 р. з моменту їх прийняття.

          В касаційній скарзі Тернопільська об’єднана державна податкова інспекція просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

           Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин та правильність їх юридичної оцінки в оскаржуваних судових актах, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

           Судами попередніх інстанцій встановлено, що на за результатами позапланової виїзної перевірки діяльності позивача, стосовно правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за період з 01.01.2005 р. по 31.03.2005 р., було складено акт №23-623/21161115 від 15.07.2005 р., на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.07.2005 р. №0000092306/046500, яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2005 року на 1495,88 грн. та за березень 2005 року – на 1036,61 грн. за порушення п.п.7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

           За результатами адміністративного оскарження, відповідачем були прийняті повідомлення-рішення №0000092306/1/64849 від 27.09.2005 р. та №00000923/2/81816 від 24.11.2005 р., якими сума зменшеного бюджетного відшкодування залишена без змін.

           Відповідно п.п.7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;  придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

           Пунктом 4.3. вказаного Закону передбачено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов’язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

           Господарськими судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що нарахування ПДВ здійснювалося митними органами в спосіб, що не суперечить вимогам вищезазначеного пункту Закону України «Про податок на додану вартість». При розмитнені імпортованих позивачем товарів, суми податку на додану вартість, нараховані виходячи з їх митної вартості, були сплачені в повному обсязі, що відповідачем спростовано не було. Тому, позивач, нараховані органами митної служби суми ПДВ, правомірно та у відповідності з вимогами закону відніс до податкового кредиту.

           Вищий адміністративний суд України зазначає, що Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та перелік документів, які засвідчують факт їх сплати, тому суди попередніх інстанцій правомірно не взяли до уваги посилання відповідача на положення п.9 Стандарту 9 «Запаси» бухгалтерського обліку України.

           Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

            Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, дали належну оцінку доказам і постановили з дотриманням норм матеріального і процесуального права рішення, які не підлягають скасуванню, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

            Керуючись ст. ст. 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ :

           Касаційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Тернопільської області від 13.02.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2006 року у справі №13/229-3511  залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом одного місяця з дня виникнення виняткових обставин може бути оскаржена до Верховного Суду України.

Головуючий                                                                                 О.І. Степашко

Судді                                                                                               М.І. Костенко

О.М. Нечитайло

Н.Є. Маринчак

А.О. Рибченко