Рішення № 30580669, 11.04.2013, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 401/6284/12

(2/199/413/13)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

10 квітня 2013 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Щербини-Почтовик І.В.

при секретарі Штонді О.О.

за відсутності учасників процесу про час і місце розгляду справи сповіщених належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про звернення стягнення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення, зазначивши, що між позивачем та відповідачем 16.05.2008 року було укладено кредитний договір № DNU0G40000007154, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 404000,00 гривень зі платою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16 травня 2028 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ «КБ» Приватбанк» і відповідач 16 травня 2008 року уклали договір іпотеки № DNU0G40000007154, згідно з яким відповідач надала в іпотеку нерухоме майно: а саме квартиру загальною площею 58,50 кв. м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1, та належить відповідачу на праві власності на підставі договору дарування. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 540 350,00 гривень.

В порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконує і станом на 21.05.2012 року має заборгованість в сумі 1 246 552,42 гривень, яка складається: заборгованість за кредитом - 403860,65 гривень, заборгованість по процентам за користування кредитом - 437357,97 гривень, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 405333,80 гривень, тому позивач звернувся до суду і просить звернути стягнення на квартиру загальною площею 58,50 кв. м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1, що належить на праві власності відповідачу шляхом продажу предмету іпотеки з правом укладення від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими атами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, висилити відповідача та інших осіб, які зареєстровані або проживають в квартирі за адресою АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб в Дніпропетровській області, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В судове засідання представник позивача не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_3 до судового засідання не з'явилася, про час, дату та місце слухання справи повідомлена належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, однак причину своєї неявки суду не повідомила.

Згідно ч.1 ст.224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. З урахуванням зазначених положень закону та думки представника позивача, який у поданій суду заяві не заперечував проти заочного розгляду справи, суд вважає, що справу необхідно розглядати за відсутності відповідача у заочному порядку.

Відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 16.05.2008 року було укладено кредитний договір № DNU0G40000007154, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 404000,00 гривень зі платою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16 травня 2028 року (а.с.11-14). Відповідно до Договору п.2.4 відповідач зобов'язаний сплачувати відсотки за користування кредитом.

Як встановлено судом, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ «КБ» Приватбанк» і відповідач 16 травня 2008 року уклали договір іпотеки № DNU0G40000007154 (а.с.15-18), згідно з яким відповідач надала в іпотеку нерухоме майно: а саме квартиру загальною площею 58,50 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1, та належить відповідачу на праві власності на підставі договору дарування. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 540 350,00 гривень.

Відповідачу надсилалося повідомлення про порушення зобов'язання за кредитним договором (а.с.19), що підтверджується реєстром (а.с.67).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України), та ці підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, та за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит на суму 404000,00 гривень.

В порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.

Згідно ст.ст.525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Іпотека ? вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому ЗУ «Про іпотеку»; відповідно до абз. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі змістом ч. 1 та ч. 3 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 зазначеної вище правової норми у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Таким чином, позивач діяв у спосіб, передбачений законом та кредитним договором, заборгованість за кредитним договором, не зважаючи також на вимогу кредитора з боку позичальника сплачена не була, порушенням з боку позичальника боргового зобов'язання завдаються збитків іпотекодержателю та змінюється обсяг його прав, можливість звернення стягнення на майно сторони за цим позовом погодили під час укладення кредитного та іпотечних договорів.

Щодо заявленої вимоги про надання права позивачеві укласти від імені відповідача договору купівлі-продажу, то, вирішуючи справу, варто зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Таким чином, є такою, що не підлягає задоволенню вимога про надання права продажу іпотекодержателем від імені відповідачів предмета іпотеки; разом з тим, з огляду на наведене вище правове обґрунтування та беручи до уваги вимоги закону щодо представництва інтересів у правовідношеннях, вбачаються підстави для ухвалення рішення про надання позивачеві права продажу предмета іпотеки - квартири, від свого імені.

Водночас, є такими що не підлягають задоволенню вимоги позову щодо надання права Позивачеві повноважень отримати витяг з Державного реєстру прав власності, а також повноважень з правом отримання дублікатів правовстановлюючих документів у відповідних установах та організаціях, підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування, з огляду на наступне.

Підстави та порядок отримання витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно та дублікату технічного паспорту на майно, а також дублікату посвідченого нотаріально договору купівлі-продажу нерухомого майна, встановлений законом (зокрема, ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверд. Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5, Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердж. Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 тощо), та за ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, тобто судовому захисту та поновленню підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотеко держателя, відповідно до ч.2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є квартира або житлове приміщення.

Позовні вимоги банку в частині виселення боржника зі спірної квартири на цей час є безпідставними, оскільки згідно п. 43 вказаної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із квартири чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто Позовні вимоги банку в частині виселення боржника зі спірної квартири на цей час стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Крім того, в частині 1 статті 40 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому частинами 2 і 3 цієї ж статті встановлений певний порядок дій банку, а саме: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК України. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Проте матеріали справи не містять необхідних доказів які би свідчили проте, що відповідач або інші особи, добровільно відмовляються звільнити житлове приміщення.

Що стосується зняття осіб з реєстраційного обліку, дана вимога не є такою, що підлягає розгляду та вирішенню при розгляді справи у порядку цивільного судочинства, та окрім того на виконання ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», у тому числі, остаточне рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою) є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.

Відповідно до ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку» (зі змінами, внесеними згідно Закону України від 22.12.2006 року №3273-1У) ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем, або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

З огляду на наведене, та за урахуванням того, що на виконання ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково. Разом з тим, приймаючи рішення щодо заявлених позивачем вимог, суд враховує, що кредитний договір є дійсним і неоспореним, є актом волевиявлення сторін, що підтверджує їх згоду виконувати умови, які вони для себе передбачили підписавши Кредитний договір, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково, оскільки, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги в частині стягнення несплаченої пені за прострочення строків виконання зобов'язань у зв'язку із тим, що вона значно перевищує розмір збитків.

Таким чином, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16.05.2008 року № № DNU0G40000007154 укладеним між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3 в сумі 1 041 218.62 гривень, яка складається: з заборгованості за кредитом - 403860,65 гривень, заборгованості по процентам за користування кредитом - 437357,97 гривень, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 200 000.00 гривень,

- Звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 16.05.2008 року № DNU0G40000007154 квартири АДРЕСА_1, укладеним між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3, (майно належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору дарування) - шляхом проведення публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», із встановленням початкової ціни на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій».

Крім вказаного, не є такою що підлягає задоволенню заява ОСОБА_6 представника відповідача ОСОБА_3 щодо закриття провадження у справі ( а.с.45-46), оскільки, відповідно до ч.2 ст. 223 ЦПК України, Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини. Однак, як вбачається з матеріалів справи, підстави звернення до суду у позивача різнилися.

Вирішуючи відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України питання щодо розподілу судових витрат, з відповідача належить стягнути на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3219,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57-60, 169, 88, 209, 212-215, 222, 224-233 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про звернення стягнення - задовольнити частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16.05.2008 року № DNU0G40000007154 укладеним між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3 в сумі 1 041 218.62 гривень, яка складається: з заборгованості за кредитом - 403860,65 гривень, заборгованості по процентам за користування кредитом - 437357,97 гривень, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 200 000.00 гривень; -

- Звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 16.05.2008 року № DNU0G40000007154 квартири АДРЕСА_1, укладеним між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3, (майно належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору дарування) - шляхом проведення публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», із встановленням початкової ціни на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій».

Стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 3219,00 гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку

Суддя І.В.Щербина-Почтовик