Ухвала суду № 30578423, 10.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/42848/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Лошака В.О.,

представників відповідача Кузьменко О.О., Звичайної Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.12.2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 року

у справі № 2а-2921/10/0370 (384/11/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавекс» (далі - позивач, ТОВ «Мавекс»)

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач, Луцька ОДПІ)

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Мавекс» звернулось у листопаді 2010 року до суду з позовом до Луцької ОДПІ, в якому просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 15.10.2010 року № 0000912301/1 та № 0001442301/1.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10.12.2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 року, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ № 0000912301/1 та № 0001442301/1 від 15.10.2010 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняте нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити, оскільки вони прийняти з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Луцькою ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Мавекс» з питань фінансово-господарської діяльності за період з 01.04.2007 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складений акт № 4374/23-1/30555833 від 30.07.2010 року та винесено податкове повідомлення-рішення від 09.08.2010 року № 0000912301/0, яким за порушення п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 13 286 395,00 гривень та застосовані штрафні санкції в сумі 13 286 395,00 гривень та податкове повідомлення-рішення від 09.08.2010 року № 0001442301/0, яким за порушення пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 8 420 052,50 гривні та застосовані штрафні санкції в розмірі 4 210 026,32 гривень.

В порядку адміністративного оскарження позивача прийнятих рішень відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 15.10.2010 року № 0000912301/1 та від 15.10.2010 року № 0001442301/1.

Підставами прийнятих рішень згідно акту № 4374/23-1/30555833 від 30.07.2010 року стало те, що позивачем не надано підтверджуючих документів, на підставі яких нараховані відсотки за користування кредитними коштами в сумі 4 993 696,00 гривень, крім того до Луцької ОДПІ не надавались уточнюючі розрахунки за 2008 рік, не відображались раніше занижені валові витрати на суму відсотків за користування кредитними коштами у рядку 05.2 «самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів» у 2008 та 2009 роках.

Також актом перевірки зафіксовано, що кредитні кошти, які використовувались ТОВ «Мавекс» на розрахунки з ТОВ «Рубітекс» та ТОВ «Рейнбоу», неправомірно віднесені до складу валових витрат, так як не використовувались позивачем у власній господарській діяльності, оскільки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська актами невиїзної документальної перевірки № 296/235/33516074 від 08.10.2008 року та № 297/235/33516074 від 08.10.2008 року встановлено нікчемність правочинів на поставку паливно-мастильних матеріалів між ТОВ «Рубітекс» та ПП «Весна», а також ТОВ «Рейнбоу» та ПП «Весна».

В цьому ж акті перевірки Луцькою ОДПІ зроблений висновок, що укладені ТОВ «Мавекс» договір купівлі-продажу № 17/205 від 25.02.2005 року з ТОВ «Рейнбоу» та договір купівлі продажу від 14.05.2008 року № 14/05-08/М з ТОВ «Рубітекс» відповідно до ч. 1 ст. 203 та ст. 215 Цивільного Кодексу України є нікчемними, так як зазначені правочини спрямовані на заволодіння державним майном та порушують публічний порядок.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що позивачем надано усі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки товару. Крім цього, у ході судового розгляду справи встановлено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагенти позивача були зареєстровані юридичними особами та платниками податку на додану вартість.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанції передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 даного Закону передбачає, крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит, а в подальшому на відшкодування, ще наявність такої підстави, як наявність факту поставки товару.

Так, згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Тобто, поставка товару є необхідною передумовою правомірності формування податкового кредиту, а в подальшому отримання відшкодування податку на додану вартість.

Однак, поставка товару належним чином відповідачем або судом першої та апеляційної інстанції не перевірялась, тобто не з'ясовано, чи мали операції з придбання та реалізації товарів реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення. Також не досліджувались первинні бухгалтерські документи (угоди оренди чи відповідального зберігання товару, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт, тощо), які підтверджують реалізацію та зберігання товару за період проведення зазначених господарських операції з ТОВ «Рубітекс» та ТОВ «Рейнбоу».

Отже, суди попередніх інстанції не звернули достатньої уваги на зазначене та не врахували, що для повного та всебічного вирішення спору по суті необхідно з'ясувати та встановити, чи мали операції між підприємствами реальний характер, чи не мали підприємства (сторони угоди) ознаки фіктивності, чи була спрямована їх діяльність на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, а не за рахунок неправомірного отримання коштів з Державного бюджету.

Крім цього, слід зазначити, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування зазначених норм права при розгляді справ цієї категорії, зокрема, у постанові від 03 червня 2008 року № 08/121, яка в силу норми ч. 1 ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частина 2 статті 71 цього Кодексу передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Таким чином, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими у відповідності до ст. 159 КАС України, оскільки вони постановлені на підставі неповно з'ясованих обставин у справі.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби - задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.12.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 року у справі № 2а-2921/10/0370 (384/11/9104) - скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько