Ухвала суду № 30578309, 26.03.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2013 р. Справа № 7879/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Коваля Р.Й., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Хмельницькому на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2009 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Термопластсервіс» Відкритого акціонерного товариства «Термопластавтомат» до Державної податкової інспекції в місті Хмельницькому про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ДП «Термопластсервіс» ВАТ «Термопластавтомат» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Хмельницькому, яким просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 17 червня 2009 року № 0001952301/0/4918, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 31970 грн., в тому числі 21313 грн. за основним платежем та 10657 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, і № 0001952301/0/4919, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 16047 грн., в тому числі 10698 грн. за основним платежем та 5349 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2009 року позов задоволено повністю. Постанова мотивована тим, що господарські операції ДП «Термопластсервіс» з ТзОВ «Гарантія-К», ТзОВ «Арона» та ПП «Зеніт-Л» мали реальний характер, що підтверджується наданими позивачем доказами. Доводи відповідача про нікчемність договорів позивача із зазначеними контрагентами в зв'язку з відсутністю реальних наслідків їх виконання, на думку суду є необґрунтованими, оскільки в ході судового розгляду судом не встановлено, а відповідачем не доведено невідповідності змісту договорів вимогам цивільного законодавства.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачем включено до складу валових витрат та податкового кредиту суми, не підтверджені відповідними первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції позивача з ТзОВ «Гарантія-К», ПП «Зеніт-Л» і ТзОВ «Арона», які не мали реального товарного характеру. Дані договори поставки були укладені без мети реального настання правових наслідків, без реального придбання товарів з метою використання в господарській діяльності, що підтверджується, зокрема, відсутністю товарно-транспортних накладних на перевезення придбаного позивачем товару.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

В період з 29 квітня до 07 травня 2009 року посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Хмельницькому було проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Термопластсервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року, за результатами якої був складений акт від 15.05.2009 року № 4489/23-4/23828724.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 21313 грн., та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 16759 грн.

На підставі акту перевірки 17.06.2009 року відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001952301/0/4918, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 31970 грн., в тому числі 21313 грн. за основним платежем та 10657 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, і № 0001952301/0/4919, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 16047 грн., в тому числі 10698 грн. за основним платежем та 5349 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

В період, що перевірявся, у ДП «Термопластсервіс» були господарські відносини з ТзОВ «Гарантія-К», ТзОВ «Арона» та ПП «Зеніт-Л».

Підставою для визначення зазначених податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість були висновки, викладені в акті перевірки, щодо неправомірного віднесення позивачем до валових витрат по операціях, що фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства, а саме до складу валових витрат віднесено витрати на придбання матеріалів в сумі 85255 грн.: від ТзОВ «Гарантія-К» в сумі 38625 грн. по видаткових накладних від 26.04.2006 року № 401 (номенклатура товару - круг 150 ст. 38х2 МЮА, круг 180 ст. 38х2МЮА) на суму 33208,33 грн., від 13.06.2006 року № 472/1 (номенклатура товару - круг 56 ст. 38х2 МЮА) на суму 5416,67 грн.; від ТзОВ «Арона» в сумі 23426 грн. по видаткових накладних від 14.08.2006 року № 369 (номенклатура товару - круг 130 ст. 45, круг 15 ст. 45, круг 60 ст. 40Х, круг 100 ст.40Х, круг 90 ст. 35) на суму 23426,14 грн.; від ПП «Зеніт-Л» по видаткових накладних від 28.12.2006 року № 84 (номенклатура товару-круг 150 ст. 40Х, круг 65 ст. 40Х, круг 60 ст. 40) на суму 14747 грн., по видаткових накладних від 18.12.2007 року № 21 (номенклатура товару - круг 75 ст. 40Х, круг 90 ст. 40Х) на суму 8457,30 грн., не підтверджених товарно-транспортними накладними. Також податковий орган дійшов висновку щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту звітного періоду за рахунок віднесення сум податку на додану вартість по операціях з придбання зазначених матеріалів, не підтверджених товарно-транспортними накладними, за поставками товару, що обумовлювались в усній формі.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

А згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 даного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час здійснення зазначених вище господарських операцій, податковий кредит визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих.) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, Ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.23 п. 7.2 ст. 7 Закону).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.4. п.7.2 ст.7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, а згідно з п. 9.6 ст. 9 цього Закону свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Колегія суддів погоджується з доводами податкового органу про те, що необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування валових витрат є факт реальності придбання товарів (послуг), тобто реальність господарських операцій.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Фактичне здійснення господарських операцій між у ДП «Термопластсервіс» з ТзОВ «Гарантія-К», ТзОВ «Арона» та ПП «Зеніт-Л» підтверджується доказами, наданими позивачем та дослідженими судом, зокрема, наступними.

Придбання позивачем у ТзОВ «Гарантія-К» круга 150 ст. 38Х2МЮА та круга 180 ст. 38Х2МЮА на загальну суму 39850 грн. (в тому числі ПДВ 6641,67 грн.) підтверджується рахунком-фактурою від 29.03.2006 року № 681 та видатковою накладною від 26.04.2006 року № 401, податковими накладними від 10.04.2006 року № 349 на суму 19350 грн. (ПДВ 3225 грн.), від 17.04.2006 року № 378 на суму 10500 грн. (ПДВ 1750 грн.), від 20.04.2006 року № 397 на суму 4000 грн. (ПДВ 666,67 грн.), від 21.04.2006 року № 407 на суму 6000 грн. (ПДВ 1000 грн.), прибутковим касовим ордером від 27.04.2006 року № 24; круга 56 ст. 38Х2 МЮА на суму 5416,67 грн. (в тому числі ПДВ 1083,33 грн.) рахунком-фактурою від 20.04.2006 року № 886, видатковою накладною від 13.06.2006 року № 472/1, податковою накладною від 28.04.2006 року № 426 на суму 6500 грн. (ПДВ 1083 грн.), прибутковим касовим ордером від 13.06.2006 року № 28/1.

Придбання позивачем у ТзОВ «Арона» металу пр.орд. № 42 на загальну суму 28111,37 грн. (в тому числі ПДВ 4685,23 грн.) підтверджується рахунком-фактурою від 01.08.2006 року № 828, видатковою накладною від 14.08.2006 року № 369, податковими накладними від 11.08.2006 року № 386 на суму 1500 грн. (ПДВ 250 грн.) і від 04.08.2006 року № 360 на суму 26611,37 грн. (ПДВ 4435,23 грн.), прибутковим касовим ордером від 14.08.2006 року № 42.

Придбання позивачем у ПП «Зеніт-Л» металевого круга 40x150,65,60 на загальну суму 17696,69 грн. (в тому числі ПДВ 2949,45 грн.) підтверджується рахунками-фактурами від 28.12.2006 року № 2812, від 05.12.2006 року № 512/2, накладною від 28.12.2006 року № 84, податковими накладними від 08.12.2006 року № 86 на суму 15950,81 грн. (ПДВ 2658,47 грн.) і від 28.12.2006 року № 89 на суму 1745,88 грн. (ПДВ 290,98 грн.), прибутковим касовим ордером від 28.12.2006 року № 68; сталі 45д.75, 40хф.90 на загальну суму 10148,76 грн. рахунком-фактурою від 01.06.2007 року № 106, накладною від 18.06.2007 року № 21, податковою накладною від 06.06.2007 року № 25 на суму 10148,76 грн. (ПДВ 1691,46 грн.), прибутковою накладною від 18.06.2007 року.

Відсутність у позивача товарно-транспортних документів також не є спростуванням реального характеру спірних операцій, оскільки в даному випадку ДП «Термопластсервіс» здійснювало операції з придбання товару та не виступало в якості замовника за договором перевезення, тоді як товарно-транспортна документація призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини між перевізником та замовником послуг з перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У даній же справі не оцінюється правомірність формування позивачем даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Факт оплати за отримані товари та послуги підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями та банківськими виписками, копії яких є в матеріалах справи.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, всі договори купівлі-продажу товару та здійснені на їх виконання господарські операції носили реальний товарний характер, надані позивачем для перевірки первинні документи про придбання обладнання та оплату його вартості є достовірними та були належним чином відображені у бухгалтерському та податковому обліку.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також зазначені податкові накладні, виписані контрагентами позивача, не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає встановленому чинним на момент їх виписання законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках із зазначеними вище підприємствами.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності доводів податкового органу про нікчемність договорів, укладених позивачем із зазначеними вище контрагентами, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не потрібно.

Враховуючи викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним, судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби можуть звертатися до судів з позовами на підставі частини 1 статті 208 Господарського кодексу України про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Висновок суду відносно нікчемності правочину має бути викладений в мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою являється наявність наміру на укладення (здійснення) договору з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Якщо існування такої мети не доведене і відсутні підстави вважати угоду нікчемною, то відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за здійснення правочину з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Отже, органи державної податкової служби можуть звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має бути викладений в мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідачем не доведено, що угоди, укладені позивачем із зазначеними вище контрагентами, є такими, що порушують публічний порядок, або були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто є нікчемними.

Також судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених угод.

Враховуючи наведені вище обставини та оцінюючи зібрані докази, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за період, що перевірявся, сформований з дотриманням вимог законодавства, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, прийнятими без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, а відповідачем не надано доказів їх правомірності.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Хмельницькому залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2009 року у справі № 2а-6169/09/2270 за позовом Дочірнього підприємства «Термопластсервіс» Відкритого акціонерного товариства «Термопластавтомат» до Державної податкової інспекції в місті Хмельницькому про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Святецький

Ухвала складена в повному обсязі 29.03.2013 року