Рішення № 30574698, 11.04.2013, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

_______________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 67-28-47, факс77-44-62

Іменем України

РІШЕННЯ

"10" квітня 2013р. Справа № 927/299/13-г

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Обрій-плюс",

вул. Шкільна, 2а, с. Тарноруда, Волочиський район, Хмельницька область, 31245

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ПоліАгроПром",

вул. Старобілоуська, 25 Б, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про визнання недійсним п.7.4 Договору купівлі - продажу № 21 від 27.03.2012р.

Суддя І.Г.Мурашко

Представники сторін:

позивач: Марків В.Б., довіреність № б/н від 14.01.2013р., представник

відповідач: не з'явився

В судовому засіданні 10.04.2013р., на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2013р. матеріали справи № 9/5025/1025/12 було передано за встановленою територіальною підсудністю до господарського суду Чернігівської області.

Протоколом розподілу справ між суддями від 04.03.2013р. справу призначено на розгляд судді Мурашко І.Г.

Ухвалою господарського суду від 05.03.2013р. було порушено провадження по справі та прийнято заяву до розгляду.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Обрій-плюс" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПоліАгроПром" про визнання недійсним Договору купівлі - продажу № 21 від 27.03.2012р., стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати: суму судового збору; витрати по оплаті наданих юридичних послуг позивачу; витрати на відрядження (проживання) представника позивача для участі в судовому засіданні та інші судові витрати, які понесе позивач з розглядом даної позовної заяви. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір купівлі - продажу № 21 від 27.03.2012р. був укладений з порушенням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме, підроблений підпис керівника на договорі, а також, п. 7.4. вищезазначеного договору суперечить вимогам чинного законодавства, а тому, у відповідності до вимог ст..203,215 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати договір недійсним.

Як доказ виконання договору, позивачем надано до матеріалів справи докази (а.с.64-70).

В судовому засіданні представником позивача подана письмова заява про зміну предмету позову з доказами направлення її відповідачу 25.03.2013р., згідно якої позивач просить визнати недійсним п. 7.4. Договору купівлі-продажу № 21 від 27.03.2012р., укладеного між ТОВ „ПоліАгроПром" та ТОВ"Обрій-плюс" та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, зокрема і не тільки: суму судового збору за розгляд позовної заяви; витрати по оплаті наданих юридичних послуг позивачу та інші судові витрати, які понесе позивач з розглядом даної позовної заяви (а.с. 58-63).

Суд, перевіривши повноваження представника позивача, прийняв заяву про зміну предмету позову до розгляду по суті.

Відповідач в судове засідання двічі не з"явився, відзив на позов не надав, ухвали суду з повідомленням про дату, час та місце проведення судового засідання були направлені за адресою державної реєстрації відповідача, що підтверджується витягом з ЄДР (а.с. 38, 39, 47, 48, 56, 57).

Враховуючи те, що подана заява про зміну предмету позиву (уточнення позовних вимог) від 25.03.13р. лише зменшує вимоги позивача, які вже були заявлені при подачи позовної заяви та зазначена заява завчасно, 25.03.2013р., була направлена на адресу відповідача, рішення приймається судом за наявними у справі документами на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну предмету позову та не підтримав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрат по оплаті наданих юридичних послуг позивачу і інших судових витрат, які були понесені позивачем з розглядом даної позовної заяви, в зв"язку з неможливістю надати докази в обгрунтування зазначених витрат.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважного представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд , -

ВСТАНОВИВ:

27 березня 2012 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу № 21, згідно умов якого відповідач (продавець) зобов"язується поставити та передати у власність позивача (покупця) макуху (шрот) соняшника в подальшому товар, а покупець зобов"язується прийняти товар та сплатити його вартість в порядку і строки передбачені договором та додатком до даного договору, що є його невід"ємною частиною (п. 1.1. Договору а.с. 13, 14). Відповідно до п. 3.1. Договору, вартість договору, визначається загальною вартістю товару, визначених у всіх додатках даного договору, які є невід"ємними частинами.

Згідно п.п. 1, 2 Додатку № 1 від 27.03.12р. до договору купівлі-продажу № 21 від 27.03.12р., вартість партії товару з ПДВ - 40250,00 грн. Оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця зазначений в договорі, протягом п"ятнадцяти банківських днів з дати постачання товару згідно прийнятої ваги (а.с. 15).

Відповідно до п.п. 7.1., 7.2. Договору, у разі порушення зобов"язань за договором сторони несуть відповідальність передбачену договором та чинним законодавством України. У разі невчасної оплати за товар покупець сплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожен день прострочення. Пеня сплачується продавцем за весь строк прострочення грошового зобов"язання.

Згідно п. 7.4. Договору, у разі прострочення оплати за товар, покупець сплачує продавцеві проценти за користування чужими грошовими коштами, що передбачені ст.ст. 536, 692 ЦК України, у розмірі 1% за кожен день прострочення.

Позивач, на підставі ч.1 ст.203, 215, 217 Цивільного кодексу України та ст..207 Господарського кодексу України, просить визнати п. 7.4. Договору купівлі-продажу № 21 від 27.03.2012р. недійсним, оскільки він суперечить чинному законодавству України.

Суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

За приписами ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою ст. 203 цього кодексу,

При цьому, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що зокрема, не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Оскаржений договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки , який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

При цьому, проценти у розумінні ст. 536 Цивільного кодексу України, застосовуються тільки у випадках користування чужими, тобто залученими на певний строк коштами, при цьому за відсутності прострочення виконання грошового зобов'язання .

Отже, враховуючи що п.7.4 спірного договору передбачено стягнення процентів саме за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати за отриманий товар, відносини між сторонами не підпадають під регулювання ст. 536 Цивільного кодексу України, а встановлення пунктом 7.4 договору відповідальності за прострочення виконання зобов»язання у вигляді процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1% за кожен день прострочення суперечить змісту ст.. 536 Цивільного кодексу України. Така відповідальність передбачена ст.625 Цивільного кодексу України.

Статтями 536, 692 Цивільного кодексу України передбачена можливість нарахування та стягнення процентів з покупця у випадку прострочення ним оплати отриманого товару, але в даному випадку, згідно п.7.4 договору та виходячи з норм ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України, проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені оспорюваним пунктом 7.4. Договору як відповідальність за прострочення оплати за товар, підпадають під визначення неустойки, а саме пені, оскільки саме пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В свою чергу, пунктом 7.2. Договору сторони вже передбачили сплату позивачем відповідачу пені у разі невчасної оплати за товар у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми несплаченого товару за кожен день прострочення.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Саме така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 12.12.11р. у справі № 07/238-10, Постановах Вищого господарського суду України по справах № 07/238-10 від 14.02.2012р., № 25/075/12 від 30.01.2013р., № 5013/1156/12 від 13.03.2013р. При цьому касаційний суд зазначив, що стаття 625 Цивільного кодексу України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами саме як відповідальність за прострочення виконання грошових зобов»язань.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача за зустрічним позовом підлягає стягненню на користь позивача за зустрічним позовом судовий збір в розмірі 1147,00 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним п. 7.4. Договору купівлі-продажу № 21 від 27.03.2012р.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ПоліАгроПром" (14000, м. Чернігів, вул. Старобілоуська, 25Б, р/р 26000372380010 в ПАТ АКБ „Базис" м. Дніпропетровськ, МФО 351760, код ЄДРПОУ 32510333) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Обрій-плюс" (31245, Хмельницька область, Волочиський район, с. Тарноруда, вул. Шкільна, 2а, р/р 26005317411017 в ПАТ „Ощадбанк" м. Волочиськ, МФО 315784, код ЄДРПОУ 33007563) 1147,00грн. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 11.04.2013р.

Суддя І.Г.Мурашко