Постанова № 30568113, 09.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 року Справа № 5008/617/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В, Цвігун В.Л.,розглянув касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарство "Ведмідь"на постановувід 07.02.2013 р. Львівського апеляційного господарського суду у справі№5008/617/2012 господарського суду Закарпатської областіза позовомУжгородського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі: Тийглашської сільської ради до1. Селянського (фермерського) господарства "Ведмідь"; 2. КП "Ужгородське районне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Агроліс"; 3. Ужгородської районної державної адміністраціїза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області; 2. Управління Держкомзему в Ужгородському районіпровизнання недійсним договору, скасування розпоряджень голови Ужгородської РДА та повернення земель лісового фонду в землі запаси Тийглашської сільської радиза участю представників:

позивача: не з'явився;

відповідача 1: не з'явився;

відповідача 2: не з'явився;

відповідача 3: не з'явився;

третьої особи 1: не з'явився;

третьої особи 2: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Клопотання С(Ф)Г "Ведмідь" про відкладення розгляду касаційної скарги відхилено.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 (суддя С. Швед) в задоволенні позову про визнання недійсним договору, скасування розпоряджень голови Ужгородської РДА та повернення земель лісового фонду в землі запаси Тийглашської сільської ради - відмовлено, оскільки розпорядження голови Ужгородської РДА від 19.07.2002р. №248 та від 22.01.2004 №27 відповідають вимогам законодавства України, а договір (угода від 30.09.02р. №1), укладений на підставі зазначених розпоряджень, відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, не суперечить чинному законодавству.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2013 (судді І. Малех, М. Желік, В. Кузь) рішення господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 - скасовано. Прийнято нове, яким:

визнано недійсною угоду №1 від 30.09.2002 року, укладену між Ужгородським районним спеціалізованим лісогосподарським підприємством «Агроліс» та селянським фермерським господарством «Ведмідь»

визнано незаконним та скасовано пункт 4 розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації від 19.07.2002 року №248 «Про закріплення окремих ділянок лісового фонду за сільськогосподарськими формуваннями», яким за селянсько-фермерським господарством «Ведмідь» закріплено лісові ділянки, а саме лісовий масив в с. Сюрте (урочище Цеглівський ліс») квартал 27, площею 58 га.

визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації від 22.01.2004 року №27«Про передачу окремих ділянок лісового фонду», в частині закріплення окремих лісових ділянок із земель запасу Тийглашської сільської ради - за селянським (фермерським) господарством «Ведмідь» - площею 65,9 га.

зобов'язано повернути до земель запасу Тийглашської сільської ради Ужгородського району (урочище, Цеглівський ліс») квартал 27 лісові ділянки площею 65,9 га.

Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою, Селянське (фермерське) господарство "Ведмідь" - відповідач 1 - звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2013, а рішення господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 залишити без змін. Вважає, що висновки апеляційного суду не відповідають обставинам справи. Так, на зберігання відповідачу 1 передавалися не земельні ділянки лісового фонду, а лісові ресурси. Прокурором в якості позивача визначено орган, що не має права розпоряджатися земельними ділянками лісового фонду. Крім того, судами достовірно не встановлено площу спірних земельних ділянок лісового фонду - на зберіганні у відповідача 1 знаходяться лісові ресурси площею 58,00 га, а не 65,9 га. Також, судами безпідставно не застосовано позовну давність до спірних правовідносин.

До Вищого господарського суду України надійшло заперечення Ужгородського міжрайонного прокурора, в якому він просить касаційну скаргу СФГ "Ведмідь" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2013 - без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Апеляційним судом встановлено наступне.

Пунктом 4 розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації від 19.07.2002 №248 "Про закріплення окремих ділянок лісового фонду за сільськогосподарськими формуваннями" за селянсько-фермерським господарством "Ведмідь" закріплено лісові ділянки, а саме лісовий масив в с. Сюрте (урочище "Цеглівський ліс") квартал 27, площею 58 га (а.с.32).

На підставі зазначеного розпорядження 30.09.2002р. між Ужгородським районним спеціалізованим лісогосподарським підприємством "Агроліс" та селянським (фермерським) господарством "Ведмідь" було укладено угоду (договір) №1 (а.с.31), згідно з умовами якої Ужгородське РСЛП "Агроліс" передає у зберігання СФГ "Ведмідь" лісові ресурси кв.27 площею 58 га (в урочищі "Цеглівський ліс" на території Тийглашської сільської ради), а СФГ бере на себе зобов'язання по забезпеченню утримання лісової охорони, збереженню лісових ресурсів та їх охороні, захисту лісу від пожеж та самовільних рубок, утриманню лісів у належному санітарному стані та відновленню лісових ресурсів. Термін дії договору відповідно до п. 7 складає 25 років.

Розпорядженням голови Ужгородської РДА від 22.01.2004р. №27 "Про передачу окремих ділянок лісового фонду" за СФГ "Ведмідь" закріплено окремі лісові ділянки із земель запасу Тийглашської сільської ради площею 65,9 га та рекомендовано сільській раді заключити договір оренди з СФГ "Ведмідь", а останньому - укласти договір з Ужгородським державним лісогосподарським підприємством про надання послуг пов'язаних з веденням лісового господарства (а.с.33). Проте на виконання даного розпорядження жодного договору укладено не було.

В листі від 09.04.2012 року Управління Держкомзему в Ужгородському районі (а.с.23) на адресу Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області повідомило, що відповідно до даних річного звіту, який подається місцевими радами, станом на 01.01.2012 р. на території Тийглашської сільської ради, за межами населеного пункту за СФГ «Ведмідь» рахується у власності земельна ділянка площею 0.40 га земель комерційного використання. Одночасно було проінформовано, що згідно статистичної звітності площа лісів та інших лісо вкритих земель, які перебувають в землях запасу Сюртівської та Тайглашської сільської ради станом на 01.01.2012 становила 66.0 га, з яких 58.0 га ліси та 8.0 га під чагарниками.

Застосовуючи до спірних правовідносин приписи ст.ст. 3,4,5,6,9 Лісового кодексу України (надалі - ЛК України), ст.ст. 17,57,92,122,126 ЗК України апеляційний суд дійшов висновку, що спірна угода прямо суперечить вищевказаним нормам Земельного і Лісового кодексів. Також, апеляційним судом відзначено, що селянське фермерське господарство «Ведмідь» не є суб'єктом права тимчасового користування, визначеним ст. 9 ЛК України, тому, посадові особи комунального підприємства «Ужгородське районне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Агроліс» не мали права передавати йому у користування земельну ділянку лісового фонду площею 58 га у кварталі 27 на території урочища «Цеглівський ліс».

Щодо строків позовної давності, то апеляційним судом було зазначено наступне.

Рішенням Ужгородського районного місцевого суду було відмовлено в задоволенні скарги прокурора Закарпатської області на рішення Ужгородської райдержадміністрації від 19.07.2002 року за № 248 «Про закріплення окремих ділянок лісового фонду за сільськогосподарськими формуваннями». Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 16.10.2003 року дане рішення було скасовано, заяву в.о. прокурора Закарпатської області про визнання незаконним розпорядження голови Ужгородської райдержадміністрації від 19.07.2002 року за № 248 «Про закріплення окремих ділянок лісового фонду за сільськогосподарськими формуваннями» залишено без розгляду. Однак, після проведення перевірки, яка відбулась 10 квітня 2012 року, на підставі якої був складений акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, в якому було зазначено, що розпорядження Ужгородської райдержадміністрації від 19.07.2002 року за № 248 про тимчасове закріплення на зберігання лісового масиву, загальною площею 58.0 га за СФГ «Ведмідь» прийняте, всупереч ст. 57 Земельного кодексу в редакції від 01.01.2002 р.

Судом взято до уваги, що позивач звертався з позовними вимогами про оскарження спірного розпорядження від 19.07.2002 року № 248 в 2003 році, про що свідчать наявні в матеріалах справи процесуальні документи судів, а підставою звернення з даними позовними вимогами, слугував акт перевірки відповідача Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області від 10 квітня 2012 року. Відтак враховуючи вищенаведене, строки позовної давності зі сторони позивача пропущені не були.

Зазначені вище обставини були підставою для скасування рішення господарського суду Закарпатської області від 07.02.2013 та задоволення позовних вимог.

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини справи колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначено, що із позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи. При цьому інтерес такої особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа N 1-10/2004) (п. 2.4).

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; за статтями 167 та 170 цього Кодексу держава діє у цивільних правовідносинах на рівних правах з учасниками цих відносин, набуваючи і здійснюючи цивільні права та обов'язки через органи державної влади.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача (позивачів) у справі.

Між тим, задовольняючи позовні вимоги, апеляційним судом не встановлено, яким чином оскаржувані договір від 30.09.2012 та розпорядження голови РДА від 19.07.2002 №248 порушують цивільні права позивача у справі - Тийглашської сільської ради. Скаржником зазначено, що Тийглашська міська рада була створена на підставі рішення Закарпатської обласної ради від 27.12.2002 №112. Водночас, ст. 152 ЗК України встановлено, що лише власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Отже, апеляційний суд не дослідив, чи була Тийглашська міська рада власником спірної земельної ділянки лісового фонду на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, чи порушено її права спірними розпорядженням та угодою.

Зобов'язуючи відповідача повернути земельну ділянку лісового фонду площею 58 га, судом навіть не встановлено, чи передавалася ця спірна земельна ділянка лісового фонду відповідачу 1, чи перебуває вона зараз у його користуванні. Колегія суддів зауважує, що апеляційним судом встановлено, що Управління Держкомзему в Ужгородському районі (а.с.23) на адресу Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області повідомило, що згідно статистичної звітності площа лісів та інших лісо вкритих земель, які перебувають в землях запасу Сюртівської та Тайглашської сільської ради станом на 01.01.2012 становила 66.0 га, з яких 58.0 га ліси та 8.0 га під чагарниками. Судами не досліджено, чи не є ці дві земельні ділянки лісового фонду ідентичними.

Це ж стосується і розпорядження голови РДА від 22.01.2004 №27.

Апеляційний суд не встановив, що спірне розпорядження порушує цивільні права позивача у справі.

До того ж, зобов'язуючи відповідача 1 повернути земельну ділянку лісового фонду площею 65,9 га, суд достеменно не встановив, що ці землі передавалися і перебувають у користуванні СФГ "Ведмідь". Навпаки, ним зазначено, що на виконання даного розпорядження жодного договору укладено не було.

В силу ст.ст. 203,215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, щодо відповідності змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При вирішенні питання про відповідність спірної угоди нормам чинного на момент її укладення законодавства, у випадку встановлення, що ця угода дійсно порушує права позивача, доцільно з'ясувати:

чи мала РДА повноваження - передбачені ст. ст. 17,57,122 ЗК України чи делеговані органом, що має право розпоряджатися спірною земельною ділянкою лісового фонду - передавати СФГ "Ведмідь" земельну ділянку лісового фонду;

чи дотримано сторонами угоди від 30.09.2002 порядку набуття права тимчасового користування земельною ділянкою лісового фонду, визначеного Лісовим кодексом України (ст. 9) та Земельним кодексом України (ст.ст. 17,57,122).

Так, відповідно до ст. 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно зі ст. 56 ЗК України землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Приписами ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

До відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території, зокрема, належить: надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування та припинення права користування ними; надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт та припинення права користування ними (ст. 15 ЛК України, ст. 15 ЗК України).

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (ст. 17 ЗК України).

Статтею 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Районні, обласні ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Приписами ст. 9 ЛК України визначено, що користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.

У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п'яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою.

Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років.

Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором.

Форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі на умовах оренди, і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Водночас, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що Лісовим та Земельним кодексами України чітко встановлюються порядок та способи лісокористування, в тому числі і використання лісових ресурсів. І в переліку такого лісокористування, передбаченого законодавством, відсутній термін «тимчасове закріплення на зберігання лісових масивів», який було використано при укладанні Угоди№1.

Розглядаючи питання про застосування строків позовної давності, суди не дослідили чи міг Ужгородський міжрайонний прокурор знати про неправомірність винесення головою РДА оскаржуваних розпоряджень, з врахуванням того, що у 2003 році старший помічник прокурора Закарпатської області вже оскаржував розпорядження голови РДА від 19.07.2002 №248; чи повідомляла облпрокуратура нижчестоящу прокуратуру про оскарження нею розпорядження голови РДА від 19.07.2002 №248. Адже, відповідно до ст. 6 ЗУ "Про прокуратуру" органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим. При цьому, колегія суддів зауважує, що при вирішенні питання про застосування строків позовної давності, необхідним є встановлення факту чи знала особа (прокурор) про наявні порушення законодавства в певний проміжок часу (тобто з 2003 року), чи могла про них знати. Без встановлення вказаних фактів, посилання апеляційного суду на акт перевірки від 10.04.2012 як на беззаперечний доказ того, що про винесення оскаржуваних розпоряджень та укладення спірної угоди прокурору стало відомо у 2012 році, є передчасними.

Таким чином, колегія суддів констатує, що висновки апеляційного суду про задоволення позовних вимог є передчасними.

Водночас, колегія суддів не може погодитися і з висновками місцевого суду про відмову у задоволенні позову, оскільки при винесенні рішення суд керувався нормативно-правовими актами, що регулюють питання оренди земельної ділянки, а саме: ЗУ "Про оренду землі", що не регулює спірні правовідносини. Відтак, висновки суду про відповідність оскаржуваних угоди та розпоряджень нормам чинного на момент їх укладення законодавства є такими, що не відповідають дійсним обставинами справи.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання застосування розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України" встановлено, що відповідно до частини першої статті 47 ГПК судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Порушення судами норм процесуального права, зокрема ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи є підставою для скасування прийнятих у справі рішення господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2013. Касаційний суд на підставі ст.1119 ГПК України направляє справу на новий розгляд до місцевого суду, оскільки вказаних порушень припустилися як суд першої, так і апеляційної інстанцій.

Під час нового розгляду справи необхідно усунути зазначені вище порушення.

З'ясувати, чи порушують та яким чином оскаржувані договір від 30.09.2012, розпорядження голови РДА від 19.07.2002 №248 та розпорядження голови РДА від 22.01.2004 №27 порушують права позивача у справі - Тийглашської сільської ради. Якщо порушують, то встановити факт передачі земельних ділянок лісового фонду площею 58 га та 65,9 га СФГ "Ведмідь" та перебування цих ділянок у його користуванні на момент розгляду справи. При вирішенні питання про відповідність спірної угоди нормам чинного на момент її укладення законодавства, у випадку встановлення, що ця угода дійсно порушує права позивача, дослідити: чи мала РДА повноваження - передбачені ст. ст. 17,57,122 ЗК України чи делеговані органом, що має право розпоряджатися спірною земельною ділянкою лісового фонду - передавати СФГ "Ведмідь" земельну ділянку лісового фонду; чи дотримано сторонами угоди від 30.09.2002 порядку набуття права тимчасового користування земельною ділянкою лісового фонду.

До встановлених обставин справи правильно застосувати норми процесуального та матеріального права, винести законне, обґрунтоване рішення суду.

Керуючись ст.ст. 1115 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарство "Ведмідь" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2013 у справі №5008/617/2012 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

Головуючий, суддяВ. Овечкін Судді:Є. Чернов В. Цвігун