Рішення № 30567007, 15.01.2013, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02099, м. Київ, вул. Севастопольська, 14

справа № 2602/2188/12

провадження № 2/753/1208/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2013 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі КРАВЦОВІЙ Н.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2;

представника відповідача Череднік І.А.;

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «По виробництву інсулінів «Індар» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, стягнення вихідної допомоги в зв'язку з виходом на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «По виробництву інсулінів «Індар» (далі по тексту - відповідач, ПРАТ «Індар») про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, стягнення вихідної допомоги в зв'язку з виходом на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що до 03.09.2012 року включно, вона працювала на ПРАТ «Індар» на посаді начальника планово-економічного відділу. 03.09.2012 року позивач подала заяву про звільнення з займаної посади у зв'язку з виходом на пенсію, в якій просила виплатити їй вихідну допомогу згідно колективного договору. В порушення діючого трудового законодавства України про працю та умов колективного договору, на думку позивача, їй не виплачено грошових коштів, що належать виплаті в день звільнення працівника, які вона і просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 01.10.2012 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду.

В судовому засіданні представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просила суд стягнути з відповідача вихідну допомогу у зв'язку з виходом на пенсію у розмірі 41 479,59 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 12 108,39 грн. та моральну шкоду у розмірі 22 000 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Дослідивши подану представником позивача заяву про зменшення позовних вимог та враховуючи, що дана заява подана до початку розгляду справи по суті та у відповідності до приписів ч. 2 ст. 31 ЦПК України, суд приймає її до розгляду та вважає за необхідне здійснити розгляд справи з урахуванням наданих позивачем уточнень.

В судовому засіданні представником відповідача подано заперечення на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав у ньому викладених.

Суд, вислухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що позивач 01.04.1998 року прийнята на роботу до ЗАТ по виробництву інсу лінів «Індар» на посаду головного економіста в порядку переведення з АТ «Київ ський м'ясокомбінат» згідно Наказу № 6-К від 01.04.1998 року.

01.09.1999 року позивач була переведена на посаду заступника директора з пи тань економіки та фінансів ЗАТ по виробництву інсулінів «Індар» згідно Наказу №85-К від 13.09.1999 року.

05.05.2003 року позивач була переведена на посаду начальника відділу економіки та фінансів ЗАТ по виробництву інсулінів «Індар» згідно Наказу № 62-К від 05.05.2003 року.

30.07.2010 року позивачем подано заяву про звільнення її з займаної посади з 02.08.2010 року у зв'язку з переходом на іншу роботу. Також у заяві зазначила про виплату їй вихідної допомоги у розмірі 3-х посадових окладів.

02.08.2010 року відповідно до Наказу № 127- К від 02.08.2010 року позивач на підставі п. 5. ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) була звільнена з займаної посади начальника відділу економіки та фінансів ЗАТ по виробництву інсулінів «Індар». Цим же Наказом встановлена виплата ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 2-х посадових окладів, яка була їй виплачена з вказівкою «нарахування вихідної допомоги при виході на пенсію», що підтверджується розрахунковим листком за серпень 2010 року.

22.06.2009 року загальними зборами акціонерів ЗАТ по виробництву інсулінів «Індар» прийнято статут підприємства в новій редакції, відповідно до якого змінено назву товариства з Закритого акціонерного товарист ва по виробництву інсулінів «Індар» на Приватне акціонерне товариство «По ви робництву інсулінів «Індар».

07.07.2011 року в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців було здійснено державну реєстрацію змін до відомостей відносно ЗАТ по виробництву інсулінів «Індар» - було зареєстровано зміни найменування товариства з Закритого акціонерного товариства по виробництву інсулінів «Ін дар» на Приватне акціонерне товариство «По виробництву інсулінів «Індар».

15.09.2011 року позивач була прийнята до ПрАТ «По виробництву інсулінів «Ін дар» на посаду головного фахівця з економічних питань планово-економічного відділу підприємства згідно наказу № 254 - К від 15.09.2011 року.

01.11.2011 року позивач була переведена на посаду начальника планово- економічного відділу ПрАТ «По виробництву інсулінів «Індар» згідно наказу № 322 - К від 01.11.2011 року.

03.09.2012 року позивачем подано відповідачу заяву про звільнення з займаної посади у зв'язку з виходом на пенсію, в якій просила виплатити їй вихідну допомогу згідно колективного договору, прийнятого на зборах трудового колективу 24.01.2006 року.

Наказом ПрАТ «По виробництву інсулінів «Індар» №159-К від 03.09.2012 року ОСОБА_1 на підставі ст. 38 КЗпП України звільнено з займаної посади начальника планово-економічного відділу за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію. Цим же Наказом встановлена виплата ОСОБА_1 компенсації за 5 днів невикористаної щорічної відпустки.

Позивач зазначає, що у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні та не виплатою їй вихідної допомоги, відповідачем порушено вимоги діючого трудового законодавства України про працю та умови колективного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разi невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працiвниковi сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмір підприємство, установа, органiзацiя повиннi виплатити працiвниковi його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Вирішуючи також позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд керується також Постановою Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року № 6-39 цс11, відповідно до якої, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Позивач вказує на те, що відповідач з нею розрахувався фактично 25 вересня 2012 року шляхом перерахування на її рахунок грошових коштів за останній робочий день та компенсації за 5 днів невикористаної щорічної відпустки, тому термін затримки розрахунку при звільненні становить 21 день, а саме з 04 вересня 2012 року по 24 вересня 2012 року. При розрахунку середнього заробітку за один день позивач послався на виданий відповідачем розрахунковий лист за вересень 2012 року, визначивши його у розмірі 576,59 грн., у зв'язку з чим сума виплати за весь час затримки, на її думку, становить 12 108,39 грн. (576,59 х 21).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, відомості №И-00000071 від 21.09.2012 року про нараховану заробітну плату та інші виплати працівникам ПрАТ «По виробництву інсулінів «Індар», відповідно до якої нараховані належні до виплати позивачу грошові кошти, вона прийнята банком 24 вересня 2012 року, що підтверджується вчиненим на ній відповідним штемпелем, а переведення грошових коштів на картковий рахунок позивача 25 вересня 2012 року сталося не з вини відповідача. Врахувавши наведене, суд дійшов висновку, що термін затримки розрахунку з позивачем при її звільненні становить 20 днів, а саме з 04 вересня 2012 року по 23 вересня 2012 року, у зв'язку з чим позовні вимоги відносно стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки підлягають частковому задоволенню в сумі 11 531,80 грн. (576,59 х 20).

Окрім того, відповідно до ст. 9-1 КЗпП України підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові пільги можуть бути передбачені і в колективному договорі, положення якого поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації (ст. ст. 13, 18 КЗпП України).

Статтею 10 КЗпП України визначено, що колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. А згідно зі ст. 13 цього Кодексу та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

24 січня 2006 року на зборах трудового колективу відповідача був прийнятий колективний договір ЗАТ по виробництву інсулінів «Індар» на 2006-2010 роки.

Відповідно до ст. 17 КЗпП України та ст. 9 Закону України «Про колективні договори та угоди» після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.

Розділом ХХІ «Термін дії колективного договору» встановлено, що даний договір діє 5 років з моменту прийняття загальними зборами. Після закінчення терміну дії колективний договір може бути продовжений на наступний період і діє до тих пір, поки одна із сторін не виявить бажання модифікувати або анулювати. Для цього сторона, що виявила подібні наміри, повинна звернутися до іншої сторони з письмовим повідомленням за 60 днів до закінчення стоку дії договору. Відсутність такого повідомлення є підставою для продовження дії існуючого договору.

Враховуючи те, що прийнятий на зборах трудового колективу 24 січня 2006 року колективний договір не переглядався, новий колективний договір на підприємстві не приймався, суд дійшов висновку про чинність станом на день розгляду справи зазначеного колективного договору.

Згідно розділу XI «Соціальні гарантії, пільги, компенсаційні виплати» колективного договору передбачено, що при звільненні працівників, що досягли пенсійного віку (жінки - 55 років) або тих пенсіонерів, які продовжують трудові відносини з ЗАТ «Індар» після досягнення пенсійного віку та при стажі їх роботи на підприємстві 5 і більше років, роботодавець (керівник) та профспілковий комітет зобов'язані нараховувати та здійснювати виплату вихідної допомоги у розмірі 300% середньомісячного заробітку за останній рік роботи перед звільненням.

Колективним договором не передбачено інших виплат працівникам, які стосувались вихідної допомоги.

Позивач вказує, що їй при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію не виплачено вихідної допомоги, чим порушено діюче трудове законодавство України про працю та умови колективного договору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Наказом ЗАТ по виробництву інсулінів «Індар» №127-к від 02.08.2010 року ОСОБА_1 на підставі п. 5. ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) звільнено з займаної посади начальника відділу економіки та фінансів ЗАТ по виробництву інсулінів «Індар». Цим же Наказом встановлена виплата ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 2-х посадових окладів, яка була їй виплачена з вказівкою «нарахування вихідної допомоги при виході на пенсію», що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунковим листком за серпень 2010 року.

Суд ставиться критично до тверджень позивача та її представника відносно того, що їй при першому звільненні з ЗАТ по виробництву інсулінів «Індар» не виплачувалась вихідна допомога у зв'язку з виходом на пенсію та взагалі здійснювались якісь виплати, оскільки на момент звільнення 02.08.2010 року ОСОБА_1 було 59 років і відповідно до трудового законодавства та колективного договору вихідна допомога їй була нарахована та виплачена саме за вказаним вище розділом ХІ колективного договору, як пенсіонеру, який продовжував трудові відносини з підприємством після досягнення пенсійного віку.

Також суд не бере до уваги посилання позивача на те, що розрахунковий лист за серпень 2010 року не є належним доказом нарахування та виплати грошових коштів, зокрема, вихідної допомоги при виході на пенсію, оскільки при доведенні правомірності розрахунку середнього заробітку за один день стосовно визначення середнього заробітку, позивач послався як на належний доказ саме виданий відповідачем розрахунковий лист тільки за вересень 2012 року.

Крім того, також не є підставними доводи позивача та її представника відносно того, що на момент звільнення 02.08.2010 року у відповідній заяві вона вказувала на виплату їй вихідної допомоги у розмірі 3 посадових окладів (300% середньомісячного заробітку), проте як зазначеним вище Наказом №127-к від 02.08.2010 року їй було встановлено до виплати вихідну допомогу у розмірі лише 2-х посадових окладів, оскільки даний Наказ не був оспорений позивачем, ніким не скасований та є чинним.

Враховуючи наведене та те, що вихідна допомога при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію була нарахована та виплачена відповідачем у серпні 2010 року, а колективним договором не обумовлено повторна виплати вихідної допомоги, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в цій частині, а тому відмовляє в їх задоволенні.

Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди, судом встановлено наступне.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

За загальним правилом, визначеним ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Виключення, що не потребують доведення вини, визначені у ч. 2 вказаної норми.

За змістом п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі по тексту - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушення нормальних життєвих зв'язків, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

А згідно з п. 13 зазначеної Постанови за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності

Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи те, що позивачем не доведено втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних їй незаконними діями відповідача, а відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог в частині стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 214,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись стст. 7, 9 Закону України «Про колективні договори та угоди»; стст. 9-1, 10, 17, ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117, ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, стст. 23, 1167 Цивільного кодексу України, стст. 10, 11, 60, 79, 131, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «По виробництву інсулінів «Індар» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Зрошувальна, 5; ЄДРПОУ 21680915) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 11 531 грн. 80 коп.

У задоволенні решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «По виробництву інсулінів «Індар» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Зрошувальна, 5; ЄДРПОУ 21680915) в дохід держави судовий збір у сумі 214 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ КАЛІУШКО Ф.А.