Ухвала суду № 30563941, 10.04.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: № 22-ц-/790/2100/13 Головуючий: 1 інстанції

Справа: № 2033/3239/2012 Гопринич О.В.

Категорія: спадкові Доповідач: Даниленко В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Піддубного Р.М.,

при секретарі: Каменській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини, частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на ? частину квартири, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2012 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в подальшому уточненим, у якому вказувала на те, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 20 травня 1994 року відділом приватизації житла підприємства «Харківські теплові мережі», їм з чоловіком - ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належала ізольована двокімнатна квартира АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_3 її чоловік ОСОБА_6 помер, у зв'язку з чим відкрилася спадщина на все належне йому майно, у тому числі й на 1\2 частину вказаної квартири.

Спадкоємцями по закону після смерті її чоловіка є сама позивачка та двоє їхніх синів: ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Вона, позивачка за правилами ст. 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року, що діяв на час відкриття спадщини, вважається такою, що прийняла спадщину після свого чоловіка, позаяк на день його смерті проживала разом із ним у належній їм квартирі та фактично вступила в управління й володіння цим спадковим майном, проживаючи в ній і до теперішнього часу та сплачуючи комунальні послуги на її утримання.

При цьому від спадщини вона не відмовлялась і в установлений ст. 553 ЦК УРСР шестимісячний строк з дня її відкриття будь-яких заяв до нотаріальної контори про відмову від спадщини не подавала.

Її старший син ОСОБА_4 спадщину після батька не прийняв, оскільки в установлений законом строк жодних дій, передбачених ст. 549 ЦК УРСР, які б свідчили про прийняття ним спадщини, не здійснив.

Інший її син - відповідач ОСОБА_2 прийняв спадщину після батька та подав до нотаріальної контори відповідну заяву про її прийняття.

Таким чином, частки позивачки та її сина ОСОБА_2 у спадщині після смерті спадкодавця ОСОБА_6 є рівними.

У вересні 1997 року, тобто після спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, відповідач ОСОБА_2 запросив її до нотаріальної контори для підпису документів, необхідних для оформлення їхніх спадкових прав, що нею й було зроблено, не вдаючись у їх зміст, у зв'язку з чим позивачка вважала, що вона є власницею 1\4 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після свого чоловіка ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3

У травні 2007 року належну їй в порядку приватизації 1\2 частку зазначеної квартири вона на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 23.05.2007 року (реєстровий № 2066) подарувала своєму синові ОСОБА_4, який 03.01.2008 року за нотаріально посвідченим договором дарування (реєстровий № 1) подарував її своїй доньці ОСОБА_5

При цьому позивачка продовжувала проживати в цій квартирі разом зі своїм сином ОСОБА_4, який надавав їй необхідну матеріальні допомогу та піклування, а також сплачувати відповідні комунальні послуги на утримання житла.

Проте, у 2011 році позивачка дізналася, що у вересні 1997 року при оформленні спадщини після свого чоловіка вона підписала заяву про відмову від цієї спадщини на користь іншого спадкоємця - свого сина ОСОБА_2, який на підставі цієї заяви отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на всю частину спадкового майна, а саме: 1\2 частину квартири АДРЕСА_1, в зв'язку з чим вона - позивачка, 1928 року народження, яка має численні захворювання, є інвалідом та фактично паралізована, залишилася без власного житла.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що заява про відмову від належної їй спадщини була підписана нею під впливом помилки, поза межами передбаченого ст. 553 ЦК УРСР строку, позивачка ОСОБА_3 просила суд:

- поновити пропущений нею строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав,;

- визнати недійсною її заяву від 08.09.1997 року про відмову від належної їй спадщини після свого чоловіка ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь іншого спадкоємця - відповідача по справі ОСОБА_2, а саме: 1\4 частини квартири АДРЕСА_1;

- визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 16 вересня 1997 року державним нотаріусом Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 (зареєстроване в реєстрі за реєстраційним № 4-1628) на ім'я ОСОБА_2, на 1\2 частину двокімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1 після ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3;

- визнати за нею право власності на 1\4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після свого чоловіка ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_3 підтримала заявлені нею вимоги й наполягала на їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, а також на те, що про порушення своїх спадкових прав позивачка дізналася лише в 2011 році, коли захотіла укласти договір дарування й належної їй 1\4 частини спірної квартири на користь свого старшого сина, який на відміну від молодшого сина, всі останні роки опікується нею, інвалідом та забезпечує її належний догляд.

Відповідач ОСОБА_2 заявлених до нього вимог не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні, вказуючи на те, що право на спадщину за законом після смерті свого батька він набув у відповідності до вимог чинного на той час законодавства.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 вересня 1997 року, видане Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2 на 1\2 частину двокімнатної, ізольованої квартири АДРЕСА_1 (спадкова справа № 659/97, зареєстроване в реєстрі за № 4-1628).

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1\4 частину вказаної квартири в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка - ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3.

У задоволенні решти заявлених позивачкою ОСОБА_3 вимог судом першої інстанції відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням районного суду, відповідач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

Зокрема, апелянт вказує на те, що після смерті його батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, спадщину після останнього прийняли дружина спадкодавця - позивачка ОСОБА_3, яка проживала разом із спадкодавцем у належній їм квартирі, та він, апелянт, успадкувавши в рівних частках квартиру АДРЕСА_1, тобто по 1\2 частині цієї квартири кожний, що відповідає вимогам ст. 529 ЦК УРСР.

Його, апелянта право на спадщину за законом після смерті свого батька підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, виданим 16 вересня 1997 року Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою.

При цьому позивачка ОСОБА_3 в період з 1997 року знала про всі обставини подій, неодноразово бачила свідоцтво про право на спадщину, видане на його ім'я.

Крім того, в сімейному колі вони неодноразово обговорювали цей факт і позивачка будь-яких претензій до нього щодо успадкованого майна не мала, звернувшись до суду з позовом на захист своїх спадкових прав лише в 2011 році, тобто через 14 років після вищевказаних подій, пропустивши загальний строк позовної давності, встановлений ст. 71 ЦК УРСР, але суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, на зазначену обставину належної уваги не звернув, правила позовної давності до виниклих між сторонами спірних правовідносин не застосував, у зв'язку з чим безпідставно задовольнив заявлені позивачкою вимоги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду відповідно до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК| України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу|, якщо| визнає, що| суд першої інстанції ухвалив|постановивши| рішення з додержанням| вимог| матеріального і процесуального| права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, об'єктом цивільно-правового спору є двокімнатна, ізольована квартира АДРЕСА_1, що належала подружжю: позивачці ОСОБА_3 та її чоловікові ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 20 травня 1994 року відділом приватизації житла підприємства «Харківські теплові мережі» (а.с. 17).

ІНФОРМАЦІЯ_3 чоловік позивачки ОСОБА_6 помер, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть, у зв'язку з чим відкрилася спадщина на все, належне йому майно, у тому числі й на належну йому 1\2 частину зазначеної квартири (а.с. 13).

За загальним правилом цивільного законодавства спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавець), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 524, 525 ЦК УРСР, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємство здійснювалось за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті (ст. 527 ЦК УРСР).

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (ст. 529 ЦК УРСР).

Статтею 548 ЦК УРСР передбачалось, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Перелік дій, що свідчили про прийняття спадщини, був визначений законодавцем у ст. 549 ЦК УРСР.

Відповідно до вказаної правової норми визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі був відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він міг заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускалось.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Статтею 554 ЦК УРСР передбачалось, що в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходила до спадкоємців за законом і розподілялась між ними в рівних частках.

Правила цієї статті не застосовуються до випадків, коли спадкоємець відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця, держави чи державної, кооперативної або іншої громадської організації (стаття 553 цього Кодексу) або коли замість спадкоємця, який відпав, призначено іншого спадкоємця (підпризначення спадкоємця - стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 560 ЦК УРСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 67 Закону України «Про нотаріат», п.п. 109, 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.06.1994 року № 18/5, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. При цьому в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 ЦК УРСР).

Відповідно до п. 112 вищезазначеної Інструкції та п. 210 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, яка діє на теперішній час, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.

Таким чином, системний аналіз вказаних вище норм цивільного законодавства дозволяє стверджувати, що спадкоємець, який прийняв спадщину, набуває право на неї з дня її відкриття, тобто з дня смерті спадкодавця, а не з дня отримання ним свідоцтва про право на спадщину.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався зазначеними нормами матеріального права, а тому встановивши, що позивачка ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_6, позаяк на час відкриття цієї спадщини постійно проживала разом зі спадкодавцем у належній їм на праві спільної сумісної власності квартирі АДРЕСА_1 й до теперішнього часу продовжує мешкати в цьому житлі, здійснювала ремонт житлового приміщення та несла відповідні витрати на його утримання, оплачуючи необхідні комунальні послуги, що відповідачем ОСОБА_2 визнається й не заперечується, а також те, що в установленому законом порядку та строки від спадщини вона не відмовлялась, але свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_6 було видане державним нотаріусом Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори лише на ім'я його сина - відповідача по справі ОСОБА_2, при чому на всю частку спадкового майна (1/2 частину спірної квартири) без урахування частки позивачки, як спадкоємиці першої черги за законом після смерті свого чоловіка, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги останньої, визнавши частково недійсним вказане свідоцтво про право на спадщину та визнавши за позивачкою право власності на 1\4 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, поновивши таким чином права позивачки на спадкове майно, яких вона фактично була безпідставно позбавлена всупереч приписам чинного на той час законодавства.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що після смерті його батька ОСОБА_6 вони з позивачкою в рівних частках успадкували квартиру АДРЕСА_1, яка є предметом спору, тобто по 1\2 частині цієї квартири кожний, що відповідає вимогам ст. 529 ЦК УРСР, то ці доводи апелянта судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки як зазначалося вище, вказана квартира належала батькам відповідача на праві спільної сумісної власності, а тому після смерті одного із них відкрилася спадщина не на всю квартиру в цілому, як помилково вважає відповідач, а лише на 1\2 її частину, що належала спадкодавцеві, в зв'язку з чим у даному випадку частки спадкоємців, що прийняли спадщину, повинні складати по 1\4 частині кожному, що й враховано судом першої інстанції при вирішенні спору по суті.

Безпідставними є й посилання апелянта на пропуск позивачкою ОСОБА_3 - його пристарілою матір'ю строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, позаяк відповідно до ст. 76 ЦК УРСР, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, початок перебігу строку позовної давності (в даному випадку загальний трирічний строк, встановлений ст.71 цього ж Кодексу) починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

При цьому доводи позивачки ОСОБА_3, яка є хворою людиною похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що про наявність свідоцтва про право на спадщину (1\2 частину спірної квартири), виданого в цілому на ім'я її сина, вона дізналася лише в 2011 році, відповідачем ОСОБА_2 не спростовані, й будь-яких належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, доказів на підтвердження того, що його мати, яка свідоцтва про право на спадщину після смерті свого чоловіка взагалі не отримувала й весь час, як до смерті спадкодавця, так і до теперішнього часу, включно, продовжує мешкати в спірній квартирі, сплачуючи комунальні послуги та вважаючи себе її співвласницею, про порушення своїх спадкових прав дізналася або повинна була дізнатися набагато раніше, відповідачем до суду також представлено.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2, що наведені на її обґрунтування, є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті цивільно-правового спору, не спростовують і не дають| підстав для висновку| про неправильне| застосування| судом першої інстанції норм матеріального чи| процесуального| права, які призвели| або| могли призвести| до неправильного вирішення справи

Таким чином, приймаючи до уваги викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: