Рішення № 30562739, 10.04.2013, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 1805/5022/2012

Провадження № 2/591/35/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 квітня 2013 року

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Грищенко О.В.

при секретарі Біріній Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, стягнення моральної шкоди, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач свої вимоги мотивує тим, що відповідач в своїх письмових заявах до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування поширив неправдиву інформацію щодо неї та принизив її честь та гідність. Крім того, поширення такої недостовірної інформації, у тому числі, про її особисте життя, а також звинувачення її в злочинних діяннях, та чисельні перевірки, які проводилися за зверненнями ОСОБА_2, негативно впливають на її ділову репутацію, оскільки вона працює на посаді заступника головного лікаря Сумської міської клінічної лікарні № 5. Просить визнати поширену у зверненнях відповідача на імя голови та заступника голови Сумської ОДА, та на імя міського голови інформацію неправдивою, такою, що порушує конституційні права позивача, визнати незаконною діяльність відповідача щодо збирання інформації про приватне, сімейне, інтимне життя позивача та її персоніфіковані дані. Просить також, уточнивши свої вимоги, зобовязати відповідача спростувати письмово та усно, згідно із запропонованим позивачем текстом спростування, поширену інформацію, шляхом направлення ним листів із спростуванням до відповідних органів, до яких він направляв свої звернення, а також шляхом виступу на зборах трудового колективу. Крім того, просить стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 34 000 грн., а також судові витрати і витрати на правову допомогу.

В судовому засіданні представник позивача уточнені вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, звернувся до суду із зустрічним позовом про стягнення моральної шкоди. Вважав, що позивач не довів факту поширення ним інформації, яка є недостовірною, що він, звертаючись із заявами до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування, використовував своє законне конституційне право, діяв як громадянин та як пацієнт медичного закладу, де працює відповідач, оскільки ОСОБА_1 займає керівну посаду в цьому закладі, тобто є публічною особою, в той час, як його права на медичне обслуговування були порушені. Крім того, свої вислови, викладені у зверненнях стосовно особистості позивача, вважає оціночними судженнями, а не фактами, які підлягають спростуванню. Зазначив також, що виклав в своїх зверненнях обставини щодо близьких стосунків між позивачкою та головним лікарем СМКЛ № 5 ОСОБА_3, які є загальновідомими, пославшись на публікації в газеті „Ваш шанс за 2007 рік. Просив в задоволенні позову відмовити, а зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача за зустрічним позовом проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечував, вважав їх безпідставними.

Суд вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги первісного та зустрічного позовів не обґрунтовані і не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що 31.01.2011 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до начальника управління охорони здоровя, в якій вказує, що ОСОБА_1 як посадова особа допустила порушення вимог посадової інструкції, яке полягало в ненаданні медичного обслуговування пільговій категорії громадян, а також службовий підлог при заповненні його амбулаторної карти, у звязку з чим він звернувся до головного лікаря СМКЛ № 5 ОСОБА_4 та до правоохоронних органів. Вказує також, що ОСОБА_3 не надав йому відповіді, оскільки йому надали інформацію, „що ОСОБА_1 є коханкою ОСОБА_3 та перебуває під його особистою опікою, а також „про дитину, і як він уходив з сімї і багато іншого. (а.с.5-6).

16.03.2011 року ОСОБА_2 звернувся із заявою на імя заступника голови Сумської ОДА, в якій вказує, що „правовий нігілізм та безчинства в свої діяльності з боку головного лікаря ОСОБА_3 та його колеги ОСОБА_1 породили вседозволеність, „переписувати всі безчинства цієї незабвенної пари немає необхідності, „невже цій унікальній парі, яка перетворила комунальний заклад в особисту вотчину, не буде покладений кінець. (а.с.7).

У зверненні від 24.03.2011 р. на імя начальника управління охорони здоровя ОСОБА_2 вказує: „ОСОБА_1 призначена на посаду начмеда не чужим їй чоловіком, „ у мене є всі підстави припускати про відсутність у ОСОБА_1 як професійних, так і морально-етичних якостей, про надання їй відповідних категорій лікаря, виходячи із завідомо неправдивих фальсифікацій документів, невиконання своїх службових обовязків.(а.с.8).

05.04.2011 р. відповідач ОСОБА_2 знову звернувся до заступника голови Сумської ОДА із заявою, в якій зазначає про „припинення правового беззаконня в системі охорони здоровя, зокрема, в СМКЛ №5, де господарює незабвенна пара Петренко-Книш, „цікаво, чого коштувало присвоєння ОСОБА_1 другої категорії в 2006 році по раніше неправомірному її призначенню заступником головного лікаря в 2003 р.(а.с.9-10).

У зверненні від 04.05.2011 р. на імя заступника голови Сумської ОДА ОСОБА_2 вказує: „на даний момент, припускаю, вже організовано злочинне угрупування..., яке знайшло своє відображення в слідуючи особах це Павлюк, ОСОБА_3 і ОСОБА_1, в подальшому, припускаю, Павлюк передав мою особову справу любовній парі Петренко-Книш..., „ці селянські істоти чи то в агонії, чи то в безпамятстві, вже не відають, що діють..., „вважаю, що наявність грошових знаків затьмарила їх розум, якщо, звичайно, він у них є.(а.с.11-12).

10.05.2011 р. в зверненні на імя заступника голови Сумської ОДА ОСОБА_2 вказав: „що це за незабвенна пара ОСОБА_3 ОСОБА_1 в місті не знає тільки лінивий, „ОСОБА_3 призначив ОСОБА_1, виходячи з особистих корисних мотивів, з використанням службового становища. (а.с.13-14).

У зверненні на імя голови Сумської ОДА від 10.10.2011 р. ОСОБА_2 зазначає: „утворення злочинної організації, яка полягає в наступному: ОСОБА_3 - ОСОБА_1, використовуючи службове становище з корисливою метою для особистого збагачення..., „відмивання незаконно одержаних грошових коштів..., „інші злочинні діяння....(а.с.19).

Звертаючись до Сумського міського голови із заявою від 12.07.2011 р., ОСОБА_2 повідомляє: „виявляється, „бойова подруга ОСОБА_3 ОСОБА_1 взагалі не числиться в СМКЛ № 5.(а.с.18).

У зверненні від 20.06.2011 р. на імя голови Сумської ОДА ОСОБА_2 зазначає: „ОСОБА_1 дуже близька подруга ОСОБА_3Ю., „ОСОБА_3 і ОСОБА_1 перетворили комунальний лікувальний заклад в приватну вотчину по незаконному зароблянню грошей, „ОСОБА_3 і ОСОБА_1 треба негайно гнати з СМКЛ № 5, це буде полегшенням не тільки для медиків, а й для значної частини мешканців міста.(15-17).

Встановлено, що за результатами розгляду цих звернень заявнику надавалися письмові відповіді, які містяться в матеріалах справи.

Той факт, що ОСОБА_1 працює на посаді заступника головного лікаря СМКЛ № 5, а ОСОБА_2 є пацієнтом вказаного лікувального закладу, є встановленим та не заперечується сторонами у справі.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач ОСОБА_2 надав суду публікації в газеті „Ваш шанс за 2007 р. та 2012 р., з яких вбачається наступне. В грудні 2012 року в цій газеті було опубліковано лист за підписами 200 працівників СМКЛ № 5, в якому вказується, що ОСОБА_3 призначив на посаду заступника головного лікаря свою „наближену співробітницю, яка не лише „не відповідала необхідним кваліфікаційним вимогам, а й не вважала за необхідне скривати свої близькі стосунки з головним лікарем. (а.с.54). З статті в цій же газеті за 10.10.207 р. вбачається, що приводом до серії публікацій став лист співробітниці СМКЛ № 5 про методи керівництва головного лікаря пятої лікарні. Вказується також, що з листа в редакцію вбачається, що заступник головного лікаря ОСОБА_1 „перебуває на привілейованому рахунку у ОСОБА_3 та їй необґрунтовано нараховувалася зарплата. (а.с.55).

Відповідачем за первісним позовом в якості доказу в обґрунтування своїх заперечень надано суду копію рішення Апеляційного суду Сумської області від 28.02.2013 р., згідно з яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до нього про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст.34 Конституції кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запо бігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоровя населення, для захисту репутації або прав інших людей.

Відповідно до Конституції всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобовязані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст.40).

Згідно з ч.5 ст.55 Конституції кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а ст.4 закону «Про звернення громадян» передбачено підстави, які дають громадянам право оскаржувати рішення, дії (бездіяльність) у сфері управлінської діяльності.

Згідно з ст.. 47-1 Закону України „Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до ст.. 30 цього Закону інформацію з обмеженим доступом може бути поширено без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист, що відповідає практиці застосування Європейським судом з прав людини статті 8 Конвенції.

Згідно зі ст.10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду від 10.04.2003 №8-рп/2003, звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення не можуть уважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 р. „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей).

Пунктом 4 зазначеної Постанови Пленуму визначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

При цьому вслід враховувати рішення Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Ляшко проти України», «Салов проти України», «Лінгенс проти Австрії», „Сірик проти України. В цих рішеннях Європейський суд зазначив, що особа має право на можливість висловлювання власного судження, оцінки, думки, що і було зроблено ОСОБА_2 в його зверненнях, які є предметом вивчення у даній справі. Як вбачається із змісту самих звернень, ОСОБА_2 висловив свою незгоду із діями посадових осіб керівництва комунальної лікувальної установи, навівши при цьому свої мотиви такої незгоди. Обґрунтовуючи свою суспільну позицію, ОСОБА_2 послався на відомі йому обставини, про які він дізнався із ЗМІ, а також від мешканців міста, оскільки тема діяльності керівництва СМКЛ № 5, у тому числі, заступника головного лікаря ОСОБА_1, була предметом суспільного обговорення в пресі. Таким чином, на думку суду, відповідач, будучи пацієнтом даного лікувального закладу та вважаючи, що його право на медичне обслуговування порушено, правомірно звертався із зазначеними зверненнями до посадових осіб органів місцевої влади та місцевого самоврядування, вказував у своїх зверненнях на порушення своїх прав та висловлював свою думку про причини такого порушення незаконні, на його думку, дії посадових осіб 5-ї міської лікарні головного лікаря та його заступника ОСОБА_1

Натомість, позивачем ОСОБА_1 не доведено, що саме ці звернення ОСОБА_2, які були написані ним вже після тривалого обговорення даної теми громадськістю міста, завдали шкоди її охоронюваним законом правам та інтересам. Як пояснив представник позивача в судовому засіданні, в ході чисельних перевірок за результатами звернень відповідача не було встановлено порушень закону з боку заступника головного лікаря ОСОБА_1 В той же час, представник позивача в судовому засіданні стверджував, що ці дії ОСОБА_2 негативно вплинули на ділову репутацію позивача за первісним позовом. Доказів про те, що ділова репутація позивача постраждала саме від неправомірних дій відповідача, суду не надано.

Суд вважає, що висловлена у зверненнях ОСОБА_2 критика професійних, морально-етичних якостей та діяльності позивача на займаній нею посаді є оціночними судженнями.

В зазначених вище рішеннях Європейського суду вказано, що примушення до доказування оціночного судження порушило б Конституційне право на свободу думки; вимогу доведення правдивості оціночних суджень неможливо виконати і така вимога є порушенням свободи поглядів, гарантованої статтею 10 Європейської конвенції з прав людини. Право на оприлюднення поглядів, оцінок, думок, суджень має будь-яка особа.

Таким чином, оціночні судження, які містяться в цих зверненнях, не підлягають доказуванню або спростуванню.

Таким чином, аналізуючи наведені докази, суд вважає, що позивач за первісним позовом не довів про порушення свого немайнового права, а саме: факту приниження честі та гідності, його ділової репутації, та завдання позивачеві такими діями відповідача моральної шкоди. В матеріалах справи відсутні докази, як б свідчили про умисел відповідача на поширення недостовірної інформації, натомість його дії свідчать про намагання поновити своє право на медичне обслуговування та виконати свій громадський обовязок.

Суд вважає також за необхідне відмовити в задоволенні зустрічного позову, оскільки відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 1 віл 27.02.2009 р., інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, може бути підставою для захисту честі, гідності чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою цього позову і стосувалася його предмета. Позивач за зустрічним позовом вважав, що поданням такого позову ОСОБА_1 до нього йому завдана моральна шкода, але не довів факту завдання такої шкоди, та наявності негативних наслідків, які б перебували у причинному звязку між неправомірними діями відповідача за зустрічним позовом та завданою шкодою. Крім того, сам факт подання позовної заяви не може бути підставою для задоволення вимог про захист честі і гідності і стягнення моральної шкоди.

На підставі викладеного, керуючись ст. 34 ч.1, ст. 40, ст.55 ч.5 Конституції України, ст. 277 ЦК України, ст.4 закону «Про звернення громадян», ст.. ст.. 30, 47-1 Закону України «Про інформацію», п. 4, п.16, 17 Постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 року, Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей)ст. ст. 10, 11, 57-60, 212-215,224-226 ЦПК України , суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації, стягнення моральної шкоди відмовити у звязку з необґрунтованістю.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди відмовити за необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана особою яка була присутня при оголошенні рішення суду протягом 10 днів з дня його оголошення а особою яка не брала участі в розгляді справи протягом 10 днів з дня отримання копії рішення до судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо скаргу не було подано.

Суддя О.В.Грищенко