Рішення № 30561164, 02.04.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2506/4473/2012 Провадження № 22-ц/795/711/2013 Головуючий у I інстанції: Лямзіна Н. Ю.Категорія: цивільна Доповідач: Харечко Л. К.

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я

02 квітня 2013 року м. Чернігів

Апеляційний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Харечко Л.К.,

суддів: Ішутко В.М., Зінченко С.П.,

при секретарі - Шкарупі Ю.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ПАТ КБ „Приватбанк" - Супрун Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" та ОСОБА_3 про визнання договору застави недійсним,

в с т а н о в и в:

У червні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ „ПриватБанк" та ОСОБА_3, в якому просила визнати недійсним кредитно-заставний договір, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до вказаного договору банку було передано в заставу без її згоди, як співвласника, автомобіль „DAEWOO NEXIA", 2007 року, д.н.з. НОМЕР_1, який є об'єктом спільної сумісної власності.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ „Приватбанк" та ОСОБА_3 про визнання договору застави недійсним - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не обгрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки заставне майно (в даному випадку автомобіль) у відповідності зі ст.ст. 60, 61 СК України, являється спільною сумісною власністю подружжя, так як право власності на нього було набуте в період перебування у шлюбі, а тому договір застави транспортного засобу належить визнати недійсним, оскільки згідно ст. 578 ЦК України та ст. 6 ЗУ „Про заставу" майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників.

Крім того, апелянт посилається на п. 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", відповідно до якого при оспоренні договору застави (іпотеки) суд має враховувати положення статті 578 ЦК, згідно з якими майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою іншого з подружжя.

Також ОСОБА_1 вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки почеркознавчій експертизі, що міститься в матеріалах справи, згідно якої вказано, що записи в графі „Згода" в договорах кредиту та застави виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору застави недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність згоди одного з подружжя при укладенні договору застави автомобіля не є безумовною підставою для визнання такого договору недійсним та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Проте, до такого висновку суд першої інстанції дійшов без достатнього з'ясування всіх обставин справи та вимог закону, а тому колегія суддів апеляційного суду з таким висновком погодитися не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 23 липня 2007 року між „ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № CNGLAN00000986, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 11 072,52 доларів США зі сплатою 10,08 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23 липня 2014 року.

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором „ПриватБанк" та ОСОБА_3 23 липня 2007 року уклали договір застави рухомого майна, відповідно до якого останній надав в заставу автомобіль „DAEWOO NEXIA", рік випуску 2007 року, тип транспортного засобу легковий седан-В, № кузова/шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_3

На час укладення договору застави рухомого майна від 23 липня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі (копія свідоцтва про шлюб а.с. 15), а тому відповідно до ст. 60 СК України придбаний автомобіль належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Статтею 578 ЦК України, ст. 6 Закону України „Про заставу" встановлено, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Частинами 2, 3 ст. 65 СК України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до положень п. 25 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити з такого. Положення статті 65 Сімейного кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів. При оспоренні договору застави (іпотеки) суд має враховувати положення статті 578 ЦК України, згідно з якими майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою іншого з подружжя.

У висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 752 від 15.01.2013 року вказано, що:

1. Досліджувані короткі рукописні записи у вигляді ПІБ в графі „Згода", а також досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1, в графі „Згода", на останній сторінці кредитного договору від 23.07.2007 року між „ПриватБанк" та ОСОБА_3, наданого на дослідження, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

2. Досліджувані короткі рукописні записи у вигляді ПІБ, а також досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1, в додатку № 1 до договору застави рухомого майна - „Згода співвласника" від 23.07.2007 року, наданого на дослідження, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с. 89-106).

З зазначеного вбачається, що позивач ОСОБА_1 не надавала згоди на передачу автомобіля в заставу згідно положень ст. 578 ЦК України.

Таким чином, рішенням суду першої інстанції порушено права співвласника ОСОБА_1 на спільну сумісну власність, а саме на автомобіль „DAEWOO NEXIA", 2007 року, д.н.з. НОМЕР_1, який було передано банку в заставу без її згоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог позивача.

Також, згідно ст. 88 ЦПК України, з Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені судові витрати в розмірі по 532 грн. 57 коп. з кожного, що становить ? частину від сплаченого ОСОБА_1 судового збору та витрат на проведення експертизи (107, 30 грн. + 53,65 грн. + 3,70 грн. + 900,48 коп. = 1065,13/2=532,57).

Керуючись ст.ст. 60, 61, 63 СК України, ст.ст. 202, 203, 215, 578 ЦК України, ст. 6 Закону України „Про заставу", ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

в и р і ш и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2013 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" та ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати договір застави рухомого майна автомобіля DAEWOO, модель NEXIA, 2007 року випуску, тип ТЗ: легковий седан-В, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_1, укладений 23 липня 2007 року № CNGLAN00000986 між „Приватбанк" та ОСОБА_3 недійсним.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" на користь ОСОБА_1 532 грн. 57 коп. у відшкодування понесених судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 532 грн. 57 коп. у відшкодування понесених судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Судді: