Постанова № 30548610, 21.01.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2013 р. Справа №2а/0570/15629/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12:20

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Абдукадирової К.Е.

при секретарі судового засідання Пономаренко В.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства «ЛАНА ОЙЛ», с. Добропілля

до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна податкова інспекція у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 22.10.2012р. № 0000262200 та № 0000272200,-

за участю представників сторін:

від позивача: Бурс Л.В. - за дов. від 17 грудня 2012 року

Здоренко Ю.О. - за дов. від 17 грудня 2012 року

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: Пальцун С.О. - за дов. від 29 серпня 2012 року

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ЛАНА ОЙЛ» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 22.10.2012р. № 0000262200 та № 0000272200.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.12.2012р. залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби та викликано в якості свідка громадянина ОСОБА_4, який був директором ТОВ «Донтрансторг».

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що на думку відповідача він порушив п.п. 5.2.1 п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про податок на прибуток», до складу валових витрат віднесено витрати в сумі 92 593,00 грн., п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР, до складу податкового кредиту в 3 кварталі 2010 року було віднесено суму 18 519,00 грн., порушив ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ «Донтрансторг».

Посилається на безпідставність нарахування податковим органом податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток спірними податковими повідомленнями-рішеннями. Вважає, що відповідачем безпідставно зроблено висновок про завищення податкового кредиту, валових витрат по операціям з ТОВ «Донтрансторг» внаслідок укладення нікчемного правочину. Вказує, що договір поставки № 1/21-07 від 21.07.2010р. був укладений ним з метою виконання зобов'язань у письмовій формі.

Наголошує, що між сторонами було проведено взаєморозрахунки, а наявність або відсутність матеріально-технічної бази і обов'язковість її наявності не передбачена актами законодавства.

Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позов.

Відповідач проти позовних вимог заперечує. Зазначає, що за наслідками документальної позапланової виїзної перевірки за період з 01.07.2010р. по 30.09.2010р., було встановлено порушення податкового законодавства: заниження податку на прибуток та податку на додану вартість.

Вказує, що згідно даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено, що у ТОВ «Лана Ойл» по взаємовідносинам з підприємством ТОВ «Донтрансторг», яке знаходиться на обліку в ДПІ у Київському районі м. Донецька Донецької області ДПС, встановлено розбіжності в частині завищення податкового кредиту у липні 2010 року в сумі 18 518,63 грн.

Зазначає, що донарахування податків здійснено з урахуванням акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби, яким встановлено, що згідно службової записки ВПМ ДПІ у Київському районі м. Донецька Донецької області ДПС від 19.04.2012р. № 223/64 СУ ПМ ДПС у Донецькій області порушена кримінальна справа № 75-11-05-115/2 від 03.06.2011р. за фактом створення (придбання) невстановленими особами фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі, ТОВ «Донтрансторг», за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Додає до матеріалів справи протокол допиту свідка від 03.06.2011р., в якому свідок ОСОБА_4 вказує, що він за грошову винагороду оформив на себе підприємство ТОВ «Донтрансторг» приблизно за 52 000 грн. Підприємство придбавалось не за особисті кошти, чиї грошові кошти використовувались для купівлі йому невідомо. В «Автокразбанку» ним було відкрито банківські рахунки підприємства. Правовстановлюючі документи по підприємству він не отримував, кошти з рахунків не знімав, фінансово-господарську діяльність підприємства не вів.

Звертає увагу, що відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Вважає, що згідно з ч. 1,5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу, укладена спірна угода з контрагентом ТОВ «Донтрансторг» має ознаки нікчемності.

Враховуючи наведене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, надав клопотання, в якому просить розглянути справу без його участі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна податкова інспекція у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби проти задоволення позовних вимог заперечувала, надала суду документи, які на її думку свідчать про правомірність дій відповідача під час проведення перевірки та винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Приватне підприємство «ЛАНА ОЙЛ» зареєстроване як юридична особа Добропільською районною державною адміністрацією Донецької області 12.12.2008р., включене до ЄДРПОУ за номером 34766795 (арк. справи 9).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Як вбачається з матеріалів справи (арк. справи 10 - 19) Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби проведено позапланову документальну виїзну перевірку Приватного підприємства «ЛАНА ОЙЛ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам ТОВ «Донтрансторг» за період з з 01.07.2010р. по 30.09.2010р.

Серед прав, наданих податковим органам, п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, передбачено здійснення документальної позапланової перевірки платника податків. Про проведення документальної позапланової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В матеріалах справи наявний наказ Добропільської ОДПІ Донецької області ДПС від 26.09.2012р. № 411 та направлення на перевірку від 27.09.2012р. № 479, 480, які вручено під підпис представнику ПП «ЛАНА ОЙЛ» Бурс Л.В. (арк. справи 76 - 78).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що перевірка проведена з дотриманням вимог чинного законодавства щодо підстав проведення перевірки.

З 27.09.2012р. по 03.10.2012р. Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Донтрансторг» за період з 01.07.2010р. по 30.09.2010р. та складено акт про результати перевірки від 10.10.2012р. № 567/22-2/34766795 (арк. справи 10 - 19).

За результатами перевірки податковим органом 22.10.2012р. згідно із п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, за порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000262200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 23 148,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 5 787,00 грн. та порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, прийняте податкове повідомлення-рішення № 000272200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 18 519,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 4 630,00 грн. (арк. справи 21).

В акті перевірки зазначено, що висновки зроблено з урахуванням отриманого від ДПІ у Київському районі м. Донецька Донецької області ДПС акту «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Донтрансторг» з питань дотримання податкового законодавства, правильності визначення, повноти нарахування, своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2009р. п 31.07.2012р.

Так, вказаним актом зазначено, що господарські операції ТОВ «Донтрансторг» за період з 01.07.2009р. по 31.07.2012р. щодо придбання товарів (робіт, послуг) у контрагентів - постачальників та продажу товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів - покупців не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів та виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, відсутністю ділової мети та необхідним обсягом цивільної дієздатності та правочини, які укладені між ТОВ «Донтрансторг» та його контрагентами відповідно до п. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу, є нікчемними.

Як вбачається з акту перевірки, крім викладеного, відносно контрагента ТОВ «Донтрансторг» встановлено відсутність його за юридичною та податковою адресою. Згідно службової записки ВПМ ДПІ у Київському районі м. Донецька Донецької області ДПС, порушена кримінальна справа № 75-11-05-115/2 від 03.06.2011р. за фактом створення (придбання) невстановленими особами фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності за ознаками злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. У ході досудового слідства допитаний в якості свідка директор ТОВ «Донтрансторг» ОСОБА_4 пояснив, що не має жодного відношення до заснування та ведення фінансово-господарської діяльності підприємства. Також, згідно з постановою старшого слідчого з ОВС управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ДПС України підполковника податкової міліції Мойсеєнко В.В. від 12.04.2012р. порушено кримінальну справу № 69-150 за фактами вчинення групою осіб злочинів у сфері господарської діяльності. Для функціонування злочинної схеми ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 створили суб'єкти підприємницької діяльності, в тому числі ТОВ «Донтрансторг». Використовуючи реквізити, печатки та банківські реквізити вказані особи документально оформлювали безтоварні операції, які свідчать про нібито купівлю-продаж товарів, матеріальних цінностей (робіт, послуг), після чого виготовлені документи передавались діючим платникам податків для їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, з метою незаконного формування податкового кредиту з ПДВ і валових витрат. Крім того, відповідач підтверджує вказане постановою про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 12.04.2012р.службовою запискою від 19.04.2012р., протоколом допиту свідка від 03.06.2011р. (арк. справи 81 - 87).

За результатами проведення перевірки встановлено порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - неправомірно включено до складу валових витрат в 3 кварталі 2010 року витрати з придбання паливно-мастильних матеріалів, які не пов'язані з веденням господарської діяльності за нікчемними правочинами у розмірі 92 593,00 грн. та порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР - завищено суму податкового кредиту в 3 кварталі 2010р. у розмірі 18 519,00 грн., у результаті включення сум ПДВ по нікчемним правочинам, укладеним ПП «ЛАНА ОЙЛ» з ТОВ «Донтрансторг», що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 18 519,00 грн., в тому числі за липень 2010р. у сумі 18 519,00 грн.

Судом встановлено, що позивачем було укладено договір № 1/21-07 від 21.07.2010р. згідно з яким ТОВ «Донтрансторг» (Продавець) зобов'язується поставити товар - паливно-мастильні матеріали, а ПП «ЛАНА ОЙЛ» (Покупець) - прийняти та оплатити вказаний товар (арк. справи 44 - 46). На підставі отриманих від ТОВ «Донтрансторг» рахунків, накладних, податкових накладних на суму 111 111,76 грн., в т.ч. ПДВ - 18 518,63 грн. (арк. справи 47 - 50, 53 - 54) позивач сформував валові витрати з податку на прибуток та податковий кредит з податку на додану вартість.

Податковий кредит по вказаним операціям було відображено в податковій звітності з податку на прибуток та ПДВ та реєстрах отриманих та виданих податкових накладних (арк. справи 51 - 52).

Предметом доказування в цій справі щодо правомірності прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, якими донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ та застосовані штрафні санкції на загальну суму 52 084,00 грн. є доведення обставини виконання позивачем договору, укладеного з ТОВ «Донтрансторг», а також доведення порушення позивачем приписів п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено валові витрати та занижено податок на прибуток та п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит та занижено податок на додану вартість.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічні норми містяться у ст. 180 Господарського кодексу України, згідно із якою господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається з договору, укладеного ПП «ЛАНА ОЙЛ» з ТОВ «Донтрансторг», сторони досягли істотних умов договору. Отже, сторони погодили спосіб визначення договірних зобов'язань та їх виконання та проводили розрахунки з урахуванням зазначених умов.

На момент здійснення спірних операцій порядок, підстави та терміни формування валових витрат визначались ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Господарською діяльністю у розумінні п. 1.32. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

На підставі отриманих накладних, рахунків від 22.07.2010р. № 220704 на суму 60 855,76 грн., від 23.07.2010р. № 230702 на суму 50 256,00 грн., рахунків від ТОВ «Донтрансторг» позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит. Розрахунки за придбані товари проводились на підставі отриманих накладних, рахунків, про що свідчать платіжні доручення № 453 від 27.07.2010р. на суму 7 000,00 грн., № 451 від 26.07.2010р. на суму 3 255,00 грн., № 477 від 04.08.2010р., № 473 від 03.08.2010р. № 37 710,00 грн. (арк. справи 153 - 155).

На момент здійснення спірних операцій порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту визначались ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Підпункт 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», норми якого, визначають, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, у тому числі у зв'язку з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Абзац 3 даного підпункту передбачає, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно із пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З наведених норм випливає, що право на включення ПДВ до податковою кредиту пов'язано із отриманням покупцем від постачальника податкової накладної.

Про факт реальності та товарності господарських операцій позивача з його контрагентом свідчать наявні в матеріалах справи отримані податкові накладні № 230702 від 23.07.2010р. та № 220704 від 22.07.2010р., які відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних (арк. справи 47 - 48, 51 - 52). Розрахунки за придбані товари проводились на підставі накладних, рахунків, товарно-транспортних накладних, про що свідчать платіжні доручення (арк. справи 49 - 56, 153 - 155).

Перевезення здійснювалось фізичною особою-підприємцем ОСОБА_14, про що свідчать товарно-транспортні накладні від 22.07.2010р. на перевезення бензину марки А-92 та від 23.07.2010р. на перевезення бензину марки А-76 за довіреностями, які відображені в журналі довіреностей (арк. справи 55 - 56, 139).

В бухгалтерському обліку вказані операції відображено позивачем по рахунку аналітичного обліку до рахунку № 63 (арк. справи 140 - 143).

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

Навпаки, позивачем надано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість серії НБ № 240236 від 27.01.2009р., з якого вбачається, що на час здійснення спірних операцій, контрагент позивача був діючим та мав право на виписку податкових накладних (арк. справи 107).

Зазначене спростовує твердження відповідача про завищення суми податкового кредиту, оскільки приписами ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» чітко передбачено випадки виникнення права податника податку на податковий кредит. Таке право підтверджено матеріалами справи.

Якість продукції підтверджується позивачем сертифікатами відповідності на продукцію: бензин марки А-76 та бензин марки А-92 (арк. справи 162 - 163).

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції та з метою формування штучного податкового кредиту та мінімізації податкових зобов'язань.

Відповідачем в ході перевірки не встановлено, та не доведено в суді, що відомості, які містяться в податкових накладних, а також в інших первинних документах, є недостовірними, або що зазначені документи визнані недійсними в судовому порядку.

Факт подальшої реалізації отриманих паливно-мастильних матеріалів, а саме, бензину марок А-76 та А-92, підтверджується позивачем випискою руху паливно-мастильних матеріалів ПП «ЛАНА ОЙЛ» за липень 2010 року, контрольними стрічками щодо відпуску товару в роздрібній торгівлі (арк. справи 104 - 106).

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Частиною 4 ст. 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. 4 ст. 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Під час розгляду справи судом досліджено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 18.12.2012р. (арк. справи 108 - 109), з якого вбачається, що станом на день здійснення господарських операцій ТОВ «Донтрансторг» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та на день розгляду справи є зареєстрованим.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, судом встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Донтрансторг» на час здійснення господарських операцій було діючим, і як наслідок мало право здійснювати господарську діяльність.

Під час розгляду справи судом було допитано в якості свідка директора ТОВ «Донтрансторг» ОСОБА_4, який надав пояснення, що всередині літа 2009 року громадянин ОСОБА_15 запропонував йому за грошову винагороду оформити на себе підприємство ТОВ «Донтрансторг», що було ним зроблено приблизно за 52 000 грн. Підприємство придбавалось не за особисті кошти, чиї грошові кошти використовувались для купівлі йому невідомо. В «Автокразбанку», в який він їздив разом з ОСОБА_16, (по-батькові він не пам'ятає), ним було відкрито банківські рахунки підприємства. У нотаріуса було засвідчено зразки підпису та печатки підприємства. Правовстановлюючі документи по підприємству він не отримував, кошти з рахунків не знімав, фінансово-господарську діяльність підприємства не вів.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Правила ведення податкового обліку, встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.1995р. № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 вищевказаного Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі ст. 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд бере до уваги, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Договірні правовідносини між позивачем та ТОВ «Донтрансторг» підтверджені первинними бухгалтерськими документами та іншими документами (накладними, податковими накладними, реєстрами отриманих податкових накладних, рахунками, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями).

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції та з метою формування штучного податкового кредиту та мінімізації податкових зобов'язань.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 ЦКУ встановлена презумпція правомірності правочину, зокрема дана норма визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок.

Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 ЦК України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Податковий орган формуючи такі, не притаманні йому висновки та приймаючи такі рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсними, що приводить до безпідставного прийняття рішень.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Обвинувального вироку в кримінальній справі відповідачем або третьою особою суду не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України, які є обов'язковими для суду, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставним та необґрунтованим. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Таким чином, суд дійшов до висновку щодо необґрунтованості встановлення відповідачем нікчемності правочину, укладеного позивачем з ТОВ «Донтрансторг».

За таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем норм п.п. 5.2.1 п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про податок на прибуток», п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є безпідставним.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання відповідача на формування позивачем валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість з метою мінімізації податкових зобов'язань, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства з податку на прибуток на суму 23 148,00 грн., застосування до нього штрафних санкцій в сумі 5 787,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням з податку на прибуток від 22.10.2012р. № 0000262200 та не було порушено вимог податкового законодавства з податку на додану вартість на суму 18 519,00 грн., застосування до нього штрафних санкцій в сумі 4 630,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням з податку на додану вартість від 22.10.2012р. № 0000272200, є безпідставним.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення було прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного підприємства «ЛАНА ОЙЛ» до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 22.10.2012р. № 0000262200 та № 0000272200 - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 22.10.2012р. № 0000262200 про донарахування податку на прибуток у розмірі 28 935,00 грн., в тому числі основний платіж - 23 148,00 грн., штрафні санкції - 5 787,00 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 22.10.2012р. № 0000272200 про донарахування податку на додану вартість у розмірі 23 149,00 грн., в тому числі основний платіж - 18 519,00 грн., штрафні санкції - 4 630,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «ЛАНА ОЙЛ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 520 (п'ятсот двадцять) грн. 84 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 21 січня 2013 року. Постанова у повному обсязі складена 25 січня 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.