Ухвала суду № 30545504, 03.04.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-924/12/2770

03.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лядової Т.Р.,

суддів Ілюхіної Г.П. ,

Кобаля М.І.

секретар судового засідання Антонова М.О.

за участю сторін:

представника позивача, Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт"- Жих Тетяна Юріївна, довіреність № ДВ-02 від 02.01.13;

представника відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя- Василенко Надія Олексіївна, довіреність № ДВ-08 від 25.01.13;

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя- Головашкіна Олена Андріївна, довіреність № 115/9/10.039 від 18.01.13;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Севастополя Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Водяхін С.А.) від 17.07.12 у справі № 2а-924/12/2770

за позовом Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" (пл. Нахімова, 5, м.Севастополь, 99011)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (вул.Кулакова, 37, м.Севастополь, 99011)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя, уточнивши позовні вимоги просило визнати протиправними та скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення від 06 січня 2012 року № 0000010231 з податку на додану вартість у сумі 71472,50 грн., від 15 березня 2012 року №00003300231 з податку на прибуток у сумі 40411,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 17 липня 2012 року позовні вимоги Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя від 06 січня 2011 року № 0000010231 про донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 68063 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3409грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя від 15 березня 2011 року № 0000330231 про донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 34211 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 6200 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт» судовий збір у розмірі 1118,84 грн.

На зазначене судове рішення від відповідача надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники відповідача у судовому засіданні на задоволенні апеляційної скарги наполягали, просили рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби в період з 11 листопада 2011 року по 08 грудня 2011 року на підставі направлень на перевірку від 11 листопада 2011 року № 1027/01-057, № 1026/01-057, № 1031/01-057, від 14 листопада 2011 року № 1035/01-057, від 06 грудня 2011 року № 1120/01-057, від 23 листопада 2011 року № 1068/01-057, 1067/01-057 проведено документальну планову виїзну перевірку Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 30 вересня 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 22 грудня 2011 року № 146/23-1/01125548/10508/10, у якому зафіксовані порушення: пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що виразилися у завищенні валових витрат на 50 000 грн. за третій квартал 2010 року у зв'язку з не підтвердженням валових витрат щодо рекламних послуг, придбаних у Приватного підприємства "Шансон у моря" та у зв'язку із завищенням валових витрат на 49200грн. за четвертий квартал 2010 року у зв'язку з не підтвердженням валових витрат щодо консалтингових послуг, придбаних у Приватного підприємства "Проф-Консалтинг"; підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а саме: завищення суми витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування податком на прибуток по операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю „ТПК „Укрспецтехніка" за другий квартал 2011 року на суму 40917грн., а також завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість по зазначених операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю „ТПК „Укрспецтехніка" за лютий 2011 року на суму 8183грн., за березень 2011 року - на 16500грн., всього - на суму 24833 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що виразилося у ненаданні до перевірки документів, що підтверджують обґрунтованість віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми у розмірі 13 634 грн. при придбанні послуг від Товариства з обмеженою відповідальністю "Скальса"; пунктів 201.1, 201.4, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, а саме: не підтвердження податкового кредиту з податку на додану вартість податковою накладною, отриманою від Товариства з обмеженою відповідальністю "Форніт".

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Севастополя були прийняті податкові повідомлення-рішення від 06 січня 2011 року №0000010231 про донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 71472,50 грн., та № 0000020231 про донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 42764 грн.

Позивач, не погодившись із зазначеними рішеннями податкового органу, оскаржив їх до Державної податкової служби у м. Севастополі.

Рішенням Державної податкової служби у м. Севастополі від 13 березня 2012 року №442/10/10-225 податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя від 06 січня 2012 року № 0000020231 скасовано у частині застосування штрафних санкцій у розмірі 2353,75 грн., в інший частині - залишено без змін.

За результатами розгляду скарги позивача Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя 15 березня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000330231 про донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 40411грн.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Севастополя приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення діяла у порушення норм чинного законодавства та без дотримання положень ст. 19 Конституції України.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши доказами, судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ч.1,2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судом першої інстанції вірно визначено, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що діяв на момент виникнення спірних відносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункт 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Судом першої інстанції безперечно визначено, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 лютого 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Укрспецтехніка"та Державним підприємством "Севастопольський морської торговельний порт"було укладено договори купівлі-продажу № 1102/74 та № 1102/73, відповідно до яких Продавець (ТОВ "ТВП "Укрспецтехніка") зобов'язується продати та передати у власність Покупця (ДП "Севастопольський морський торговельний порт") заготовку ковану до портальних кранів "Альбатрос", "Ганс"для ПК-2 порту у кількості 6 штук за ціною 8183,33 грн. з врахуванням податку на додану вартість, та комплект вузлів грейфера моделі 5038М траверса нижня з челюстями для ПК-2 порту загальною вартістю 99000 грн. з врахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до підпунктів 2.2.2 пункту 2.2 розділу 2 Договорів купівлі-продажу від 10 лютого 2011 року № 1102/73 та № 1102/74 Покупець зобов'язаний здійснити вивіз Товару зі складу Продавця своїм транспортом за свій рахунок.

На виконання зазначених Договорів ТОВ "ТВП "Укрспецтехніка" передало, а ДП"Севастопольський морський торговельний порт" прийняло заготовку ковану до портальних кранів "Альбатрос", "Ганс" для ПК-2 порту у кількості 6 штук на суму 49 100 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 8183,33 грн. та комплект вузлів грейфера моделі 5038М траверса нижня з челюстями для ПК-2 порту загальною вартістю 99000 грн., у тому числі податок на додану вартість на суму 16500 грн., про що виписано видаткову накладну від 25 лютого 2011 року №РН-00036, рахунок-фактуру № СФ-8998 від 03 лютого 2011 року та податкові накладні від 23 лютого 2011 року № 44 та від 02 березня 2-011 року № 55.

Факт перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "ТВП "Укрспецтехніка" підтверджується платіжними дорученнями від 23 лютого 2011 року № 3175 на суму 49100грн. та від 02 березня 2011 року № 273 на суму 99000 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що товари вивозились зі складу продавця транспортом позивача, про що свідчить подорожній лист вантажного автомобілю від 04 травня 2011 року № 606526, наказ про відрядження у службове відрядження від 10 травня 2011 року № 32-к, посвідчення про відрядження від 04 травня 2011 року №№ 30, 31 та звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 10 травня 2011 року №№133, 134.

Оприбуткування позивачем вказаного товару за даними бухгалтерського та складського обліку підтверджується відповідними картками-рахунками, інвентаризаційними відомостями та картками. На грейфер моделі 5038М позивачем наданий паспорт № 050511.

Судом першої інстанції правомірно не взяти до уваги доводи представника відповідача щодо відсутності на час підписання акту перевірки ТОВ "ТВП "Укрспецтехніка"за податковою адресою судом до уваги не приймаються, так як на момент здійснення господарських операцій та складення податкових накладних ТОВ "ТВП "Укрспецтехніка" було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало свідоцтво платника податку на додану вартість, яке на момент виникнення спірних відносин не було анульовано.

Доводи відповідача щодо нікчемності правочину ґрунтуються на відомостях, отриманих від податкового органу, у якому на податковому обліку перебуває контрагент позивача, а саме: на інформації, що викладена у акті перевірки ТОВ "ТВП "Укрспецтехніка" від 30 вересня 2011 року № 3396/23-2/32391870. У даному акті зазначено, що вказаний суб'єкт господарювання не мав можливості фактичного здійснення господарських операцій, оскільки у нього відсутнє майно та інші необхідні матеріальні ресурси для досягнення економічних результатів.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги зазначені доводи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою зазначеної статті є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Судом першої інстанції вірно визначено, що відповідачем не наведено жодного доводу та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні доказі, які підтверджують безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладеного договору, непов'язаність витрат, понесених на придбання нафтопродуктів, із господарською діяльністю позивача, факту узгодженості дій позивача з таким постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Матеріалами справи підтверджено фактичне виконання господарської операції між позивачем та його контрагентом з відображенням у податковому обліку відповідних зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 148100 грн.

Щодо не підтвердження податковим органом суми податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 29745,75 грн. на підставі податкової накладної від 28 січня 2011 року № 8, виданої ТОВ "Форніт", суд першої інстанції вірно визначив наступне.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем під час проведення перевірки було надано податкову накладну від 28 січня 2011 року № 8, видану контрагентом позивача -ТОВ "Форніт" за фактом придбання дизельного палива у кількості 23330 л. на загальну суму 178474,50 грн., у тому числі податок на додану вартість - 29745,75 грн.

Зазначена податкова накладна відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України, а тому є підставою для нарахування суми податку на додану вартість, що відноситься до податкового кредиту.

Доказів надання позивачем під час проведення перевірки податкової накладної від 28 січня 2011 року № 8, яка оформлена з порушенням вимог податкового законодавства, відповідачем не надано.

Також судом першої інстанції було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до додаткової угоди від 05 квітня 2010 року № 3 до договору від 29 вересня 2005 року № 509/362 "Про інвестиційне фінансування будівництва", укладеного між ДП"Севастопольський морський торговельний порт" та ТОВ "Скальса", ДП"Севастопольський морський торговельний порт" придбаває (отримує) право власності на долю за договором, що розподіляється, у розмірі 9% або 142,695 кв.м. від загальною площі житлових квартир зданого об'єкту, що згідно з планом забудови 9-ті поверхового житлового будинку та першого поверху відповідає одній двокімнатній квартирі № 3, площею 60,8 кв.м. та одній трикімнатній квартирі № 1, площею 75,4 кв.м., загальна площа яких складає 136,2кв.м.

Наказом ДП "Севастопольський морський торговельний порт" від 17 травня 2010 року № 144 квартири №№ 1, 3 будинку № 1 кварталу забудови житлових будинків по проспекту Г.Острякова, 242, прийняті на баланс порту.

15 квітня 2010 року між ДП "Севастопольський морський торговельний порт" та ТОВ "Скальса" було укладено договір підряду № 104/115-а. Вартість робіт за даним договором складає 81801,60 грн., у тому числі податок на додану вартість - 13633,60 грн.

На виконання умов договору від 15 квітня 2010 року № 104/115-а ТОВ "Скальса" було виконано обліцовочні роботи квартири № 3 корпусу № 1 будинку № 242 по проспекту Г.Острякова, м. Севастополя, а ДП "Севастопольський морський торговельний порт" сплачені кошті за виконані роботи у розмірі 81801 грн. 60 коп., що підтверджується актом приймання виконаних будівельний робіт за травень 2010 року та платіжними дорученнями від 21 травня 2010 року № 56 на суму 40900 грн. 00 коп. та від 01 липня 2010 року № 1180 на суму 40901 грн. 60 коп.

За фактом перерахування коштів ТОВ "Скальса" було видано податкові накладні від 21 травня 2010 року № 14 на суму 40900 грн., у тому числі ПДВ - 6816,67 грн. та від 01 липня 2010 року № 20 на загальну суму 40901,60 грн., у тому числі ПДВ - 6816,93 грн.

Відповідно до підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

У разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що платник податків має право на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, що нараховані (сплачені) у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що віднесення ДП "Севастопольський морський торговельний порт", як власника квартири № 3 корпусу № 1 будинку № 242 по проспекту Г.Острякова, м. Севастополя, до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у вартості робіт, здійснених ТОВ "Скальса", повністю узгоджується з вимогами законодавства.

Щодо виключення зі складу валових витрат, витрат, що були понесені позивачем у зв'язку з придбанням рекламних та консалтингових послуг у ПП "Шансон" та ПП "Проф-Консалтинг", судом першої інстанції також вірно встановлено наступне.

Згідно з підпунктом 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Пунктом 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлений виключений перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат. Зокрема, відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону до валових витрат не включаються витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, та згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 не відносяться до валових витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 вказаного Закону заборонено встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 13 серпня 2010 року між ПП "Шансон у моря" та ДП "Севастопольський морський торговельний порт" було укладено договір № 108/297, відповідно до якого виконавець (ПП "Шансон у моря") зобов'язується розмістити рекламу про замовника (ДП "Севастопольський морський торгівельний порт") у електронних засобах масової інформації, інтернет-газеті "Новий Севастополь", у сценарії фестивалю "Шансон у моря", а також розмістити логотип замовника на сітілайтах фестивалю (30 сітілайтів у всіх районах міста) та іншу інформаційну рекламу. Вартість послуг складає 50000 грн., у тому числі податок на рекламу - 250 грн.

Судом першої інстанції також було встановлено, що 11 жовтня 2010 року між ПП"Проф-консалтинг" та ДП "Севастопольський морський торговельний порт" було укладено договір надання консультативних послуг № 110/362, відповідно до якого замовник (ДП "Севастопольський морський торговельний порт") доручає консультанту (ПП "Проф-консалтинг"), а консультант зобов'язується виконати для замовника послуги, перелік яких зазначений у Додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього Договору, а Замовник зобов'язується прийняти виконання послуг та оплатити їх.

За результатом виконання договору про надання консалтингових послуг були складені акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000021, ОУ-0000022. Позивачем сплачені надані послуги, що підтверджується платіжними дорученнями від 19 жовтня 2010 року № 2568 на суму 14889,10 грн., від 12 листопада 2010 року № 34310 грн.

Судом першої інстанції було встановлено та знайшло підтвердження при апеляційному перегляді, що рекомендації, надані ПП "Проф-консалтинг", впроваджуються у господарську діяльністю підприємства. У первинних документах за результатами виконання договорів про надання консалтингових послуг та розміщення реклами, зазначено інформацію про конкретні послуги, які надані замовнику, їх вартість, одиниця виміру, що дає можливість для зробити висновок про фактичне надання цих послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), використанням у власній господарській діяльності.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції безперечно встановлені правові підстави для задоволення позовних у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми чинного законодавства.

Отже, судом першої інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі не вбачається.

Керуючись ст.195; ст.196; п.1 ч.1 ст.198; ст.200; п.1 ч.1 ст.205; ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Севастополя Державної податкової служби - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Водяхін С.А.) від 17.07.12 у справі № 2а-924/12/2770 за позовом Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 08 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.Р.Лядова

Судді підпис Г.П.Ілюхіна

підпис М.І. Кобаль

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.Р.Лядова