Рішення № 30539971, 01.04.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2013 р.Справа № 916/368/13-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Лєонов В.В.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства „Сьогодні Мультімедіа" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 16 393,36 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство „Сьогодні Мультімедіа" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором № 06-406-70 від 15.12.2011 р. в сумі 16 406,91 грн., посилаючись на наступне.

На підставі договору № 06-406-70 від 15.12.2011 р. щодо передачі у власність тиражів газети „Сегодня" позивач (продавець) відвантажив та передав ФОП ОСОБА_2 (покупець) товар (газети).

При цьому позивач зазначає, що відповідно до п. 3.2 вказаного договору покупець проводить оплату шляхом попередньої оплати в розмірі повної вартості товару за місяць не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати поставки. В разі отримання від продавця попередньо оплаченого товару покупець оплачує його не пізніше трьох календарних днів з моменту отримання.

Як зазначає позивач, свої зобов'язання перед відповідачем за вказаним договором позивач виконав в повному обсязі.

Так, за ствердженнями позивача, 05.12.2012 р. ПрАТ „Сьогодні Мультімедіа" було направлено претензію відповідачу у зв'язку з невиконанням вимог договору, на яку позивач відповіді не отримав.

Наразі позивач вказує, що відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків від 10.07.2012 р., підписаного та скріпленого печатками обох сторін по спірним зобов'язанням по договору, відповідач підтвердив сальдо на суму збитків 16 651,00 грн., які він спричинив своєю бездіяльністю позивачу. Також відповідно до журналу-ордеру та бухгалтерської відомості за період з 15.12.2011 р. по 31.12.2012 р. відповідачем здійснено погашення 1 000,00 грн. - 19.09.2012 р., а також 1 000,00 грн. - 05.11.2012 р.

За таких обставин, позивач стверджує, що на момент подачі позову до суду борг за отриманий товар склав 14 651,00 грн.

До того ж позивач посилається на п. 4.2 договору, згідно якого при порушенні термінів оплати за реалізований товар сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що складає 1316,03 грн. Крім пені покупець зобов'язаний сплатити 5% річних від простроченої суми, яка становить 439,88 грн., тобто загальна сума збитків склала 16 406,91 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.02.2013 р. порушено провадження по справі № 916/368/13-г та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

28.02.2013 р. позивачем були подані до господарського суду Одеської області уточнення позовних вимог (а.с. 121-122), згідно яких позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в сумі 14651,00 грн. та суму нарахованих санкцій в розмірі 1742,36 грн., у т.ч. пені в розмірі 1306,76 грн. та 435,60 грн. - 5% річних.

Також позивачем були надані письмові пояснення до позовної заяви (а.с. 123-125, 128-132, 141-143), в яких позивач зазначає, що згідно п. 2.10 договору № 06-406-70 від 15.12.2011 р. покупець у термін до 20 числа, наступного за звітним місяцем, письмово підтверджує продавцю кількість отриманого у звітному місяці товару за формою, що додається до договору. При невиконанні цієї умови вся кількість товару, відправлена на адресу покупця вважається цілком отриманою покупцем, реалізованою і підлягає оплаті. Таким чином, представник позивача пояснив, що відповідач зобов'язаний оплатити даний товар в повному об'ємі.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, зазначеною в позовній заяві та договорі. Проте згідно поштових повідомлень, що містяться в матеріалах справи, надіслана судом поштова кореспонденція разом з ухвалами суду повернута у зв'язку з закінченням терміну зберігання (а.с. 118-120).

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

15 грудня 2011 року між ПАТ „Сьогодні Мультімедіа" (продавець) та ФОП ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір № 06-406-70 (а.с. 14-15), згідно п. 1.1 якого продавець зобов'язується, користуючись послугами доставщика-перевізника або самостійно, передати покупцю у власність тиражі газети „Сегодня", а покупець прийняти його та оплатити в термін та у порядку, визначеному даним договором.

Відповідно до п. 2.6 договору здача-прийомка товару здійснюється на підставі супровідних документів, відповідно до Правил поширення періодичних видань, затверджених наказом Держкомзв'язку, Мінінформу, Мінтрансу України № 169/81/492 від 10.12.98 р., при цьому покупець засвідчує одержання тиражу своїм підписом, завіреним відбитком печатки (штампа) з розшифровкою ПІ.Б. і вказівкою номера і дати видачі доручення на одержання, номери тиражу, кількості місць і загальної кількості примірників на відповідній накладній, що залишається у доставщика-перевізника.

Згідно п. 2.7 договору виявлені в процесі здачі-прийому розбіжності по кількості місць та примірників відзначаються в накладній за підписами постачальника і покупця. При виявленні надлишків, нестачі, або браку в газетних пачках покупець складає акт відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю (№ П-6) та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (№ П-7).

Право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент його одержання в порядку, зазначеному в п. 2.6 даного договору (п. 2.8 договору).

П. 2.10 договору визначено, що покупець у термін до 20 числа, наступного за звітним місяцем, письмово підтверджує продавцю кількість отриманого у звітному місяці товару за формою, що додається до договору. При невиконанні цієї умови вся кількість товару, відправлена на адресу покупця вважається цілком отриманою покупцем, реалізованою і підлягає оплаті.

Відповідно до п. 3.2 договору покупець здійснює розрахунки за товар шляхом перерахування попередньої оплати в розмірі повної вартості поставки товару за місяць не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати поставки. В разі отримання від продавця попередньо неоплаченого товару покупець оплачує його не пізніше трьох календарних днів з моменту отримання.

Термін дії договору визначено в розділі 5 договору. Так, вказаний договір діє з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. (п. 5.1 договору). При несплаті покупцем реалізованого в звітному місяці товару на протязі 20 днів після терміну, зазначеного в п. 3.2 договору, продавець має право в односторонньому порядку припинити його дію, письмово повідомивши про це покупця не пізніше 10 днів до припинення договору (п. 5.2 договору).

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, виходячи зі змісту укладеного по справі договору, суд доходить до висновку про фактичне укладення сторонами саме договору купівлі-продажу, який містить елементи договору поставки. В свою чергу вказаний договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного вище договору позивачем було поставлено відповідачу товар - газету „Сьогодні", про що свідчать наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних за період з 04.01.2012 р. по 06.07.2012 р. (а.с. 18-81).

Відтак, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Однак, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній не виконав у повному обсязі прийняті на себе зобов'язання по оплаті поставленого (проданого) позивачем товару (газети) згідно вказаного договору. Зокрема, відповідно до наявного в матеріалах справи акту звіряння взаємних розрахунків від 09.07.2012 р. за вих. № 06-2461 (а.с. 17), підписаного та скріпленого печатками обох сторін по спірним зобов'язанням по договору, відповідач підтвердив наявність заборгованості станом на 10.07.2012 р. в сумі 16 651,00 грн. Як передбачено п. 2.11 договору, щокварталу у термін до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, сторони проводять звірку взаєморозрахунків, для чого продавець направляє на адресу покупця проект акту звірки взаєморозрахунків.

Крім того судом було з'ясовано, що відповідачем було частково сплачено вказану вище заборгованість, а саме 19.09.2012 р. було сплачено 1000,00 грн., також 05.11.2012 р. сплачено 1000,00 грн., що вбачається з наданої позивачем до суду витягу-роздруківки з журналу-ордеру та бухгалтерської відомості за період з 15.12.2011 р. по 31.12.2012 р. (а.с. 91).

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість, сума якої на день розгляду справи становить 14 651,00 грн.

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вищевказаним договором № 06-406-70 відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 14651,00 грн. за переданий відповідачу товар згідно договору № 06-406-70.

Разом з тим невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як випливає з п. 3.2 договору, відповідач мав здійснити розрахунки за товар шляхом перерахування попередньої оплати в розмірі повної вартості поставки товару за місяць не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати поставки, а у разі отримання від позивача попередньо неоплаченого товару відповідач мав оплатити його не пізніше 3 календарних днів з моменту його отримання.

Отже, з огляду на дату останньої передачі позивачем відповідачу товару за видатковою накладною № 20411 від 06.07.2012 р., а строк для оплати товару становив 3 календарних днів з дня його отримання, відповідно вказаний строк сплинув 08.07.2012 р. Відтак, з 09.07.2012 р. має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати переданого позивачем і отриманого відповідачем товару.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Як передбачено п. 4.2 договору, покупець при порушенні термінів оплати за реалізований товар сплачує продавцю пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення платежу. Крім пені покупець зобов'язаний сплатити за вимогою продавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 5% річних від простроченої суми. Вимогою продавця в розумінні цього договору вважається належним чином направлений лист, попередження, вимога, телефонограма, факсограму та будь-яке інше повідомлення за адресою та реквізитами покупця.

У відповідності з положеннями частини 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за вказаним договором щодо здійснення оплати за переданий йому позивачем товар (газети), на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню. При цьому, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в уточненнях до позовної заяви (а.с. 121-122) суд вважає його правильним з огляду на те, що сума боргу змінювалась у зв'язку з частковою оплатою відповідачем вартості поставленого товару, а також виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідний період. Так, згідно здійсненого позивачем розрахунку сума нарахованої пені складає 1 306,76 грн., у т.ч.:

- за період з 09.07.2012 р. по 19.09.2012 р. (72 дн.) на суму боргу в розмірі 16 651,00 грн., що складає 492,69 грн. (16651,00 грн. /100%х 2х 7,5%/365 дн. х 72 дн);

- за період з 20.09.2012 р. по 05.11.2012 р. (47 дн.) на суму боргу в розмірі 15 651,00 грн., що складає 302,29 грн. (15651,00 грн. /100%х 2х 7,5%/365 дн. х 47 дн);

- за період з 06.11.2012 р. по 30.01.2013 р. (85 дн.) на суму боргу в розмірі 14 651,00 грн., що складає 511,78 грн. (14651,00 грн. /100%х 2х 7,5%/365 дн. х 85 дн).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 5% річних суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання в частині оплати переданого (поставленого) позивачем товару не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі від 15.12.2011 р. встановлено інший відсоток річних - 5%, відповідно сплаті підлягають саме 5% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 5% річних.

Щодо порядку здійснення розрахунку суми річних за договором № 06-406-70 від 15.12.2011 р., то з огляду на те, що сума боргу змінювалась у зв'язку з частковою оплатою відповідачем вартості переданого (поставленого) товару, суд вважає правомірним здійснений позивачем розрахунок річних на відповідну суму боргу:

- за період з 09.07.2012 р. по 19.09.2012 р. (72 дн.) на суму боргу в розмірі 16 651,00 грн., що склали 164,23 грн. (16651,00 грн. /100%х 5%/365 дн. х 72 дн);

- за період з 20.09.2012 р. по 05.11.2012 р. (47 дн.) на суму боргу в розмірі 15 651,00 грн., що складає 100,77 грн. (15651,00 грн. /100%х 5%/365 дн. х 47 дн);

- за період з 06.11.2012 р. по 30.01.2013 р. (85 дн.) на суму боргу в розмірі 14 651,00 грн., що складає 170,6 грн. (14651,00 грн. /100%х 5%/365 дн. х 85 дн).

Таким чином, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 5% річних від простроченої суми в розмірі 435,60 грн.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 16393,36 грн. (14 651,00 грн. основного боргу + 1306,76 грн. пені + 435,60 грн. - 5% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ПрАТ „Сьогодні Мультімедіа" повністю обґрунтовані, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Приватного акціонерного товариства „Сьогодні Мультімедіа" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 16393,36 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства „Сьогодні Мультімедіа" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 152-б; код ЄДРПОУ 24916531) суму основного боргу за договором № 06-406-70 від 15.12.2011 р. в сумі 14651/чотирнадцять тисяч шістсот п'ятдесят одна/грн. 00 коп., пеню в розмірі 1306/одна тисяча триста шість/грн. 76 коп., 5% річних в сумі 435/чотириста тридцять п'ять/грн. 60 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1720/одна тисяча сімсот двадцять/грн. 50 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 08.04.2013 р.

Суддя Петров В.С.