Ухвала суду № 30536493, 21.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" березня 2013 р. м. Київ К-38865/10

№ К-38865/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Обласного комунального підприємства «Центральна районна аптека № 27» Кролевецького району

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2010

у справі № 2а-2821/09/1870 Сумського окружного адміністративного суду

за позовом Обласного комунального підприємства «Центральна районна аптека № 27» Кролевецького району

до Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2009 позов задоволено: визнано протиправним та нечинним рішення Глухівської МДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 08.05.2009 № 0000302321. Висновок суду вмотивований тим, що комунальна власність прирівнюється до державної форми власності, а тому у силу норми пункту 1 частини 3 ст.1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» позивач в період з 20.06.2007 по 31.12.2008 (період, за який МДПІ здійснено перевірку) мав право здійснювати реалізацію лікарських препаратів та медичних виробів без придбання торгового патенту.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2010 постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що норми Закону № 98/96-ВР поширюються на позивача як аптеку комунальної форми власності, а тому позивач зобов`язаний був отримати торговий патент.

У касаційній скарзі ОКП «Центральна районна аптека № 27» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, з огляду на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом надати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій згідно з рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 12.05.2009 № 00617/23/01979434, про порушення позивачем норм частини1 ст.3 Закону № 98/96-ВР, а саме: відсутність торгових патентів при здійсненні торгівлі лікарськими засобами у 15 структурних підрозділах позивача (аптечні кіоски та аптеки) за періоди, а саме: у 3-х структурних підрозділах з 20.06.2007 по 31.10.2008; у 8-ми - з 20.06.2007 по 31.12.2008; у 4-х - з 20.06.2007 по 24.04.2008, з 20.06.2007 по 10.04.2008, з 20.06.2007 по 31.07.2007, з 25.02.2008 по 12.09.2008 відповідно.

За наслідками перевірки відповідач прийняв рішення від 08.05.2009 № 0000302321 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 43207,90 грн.

Відповідно до частини 1 ст.1 Закону № 98/96-ВР об'єктом правового регулювання згідно з цим Законом є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг.

Пунктом 1 частини 3 цієї статті у редакції Закону України від 23.02.2006 № 3476-IУ, яка діяла до 1 липня 2009 року, визначено, що дія цього Закону не поширюється на торговельну діяльність та діяльність з надання побутових послуг підприємств і організацій військової торгівлі, аптек, що перебувають у державній власності, а також розташованих у селах, селищах та містах районного значення підприємств та організацій споживчої кооперації та торгово-виробничих державних підприємств робітничого постачання.

Вказаною нормою законодавцем виключено аптеки, які перебувають у державній формі власності з переліку осіб, які зобов`язані отримати торгові патенти на здійснення торгівельної діяльності.

Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними у цьому Законі видами підприємницької діяльності. Торговий патент не засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність. (частина 1 ст.2 Закону № 98/96-ВР).

Патентуванню, згідно частини 1 ст.3 цього Закону, підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів.

Норми ст. ст. 324-327 Цивільного кодексу України виділяють 4 форми власності: право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності та право комунальної власності.

Апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, зробив правильний висновок, що чинне законодавство не ототожнює право державної та право комунальної власності, які є різними формами власності, а тому виняток зі сфери правового регулювання Закону № 98/96-ВР, передбачений пунктом 1 частини 3 ст.1 цього Закону в редакції, що діяла до 1 липня 2009 року, не поширюється на позивача як на комунальне підприємство. Отже, позивач зобов`язаний був придбати торгові патенти при здійсненні торгівельної діяльності.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не дав оцінку природі штрафних санкцій, застосованих до позивача за порушення норм частини 1 ст.3 Закону № 98/96-ВР на підставі абзацу 4 пункту 1 ст.8 цього Закону, які є адміністративно-господарськими санкціями, та не встановив обставини щодо строку їх застосування.

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про застосування штрафу за порушення норм Закону № 98/96-ВР.

Відповідно до частини 1 ст. 238 Господарського кодексу України (ГК) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Статтею 250 цього кодексу визначено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Визначення розміру штрафних санкцій у розрізі кожного структурного підрозділу позивача з залежності від періоду, протягом якого здійснювалась торгівельна діяльність без торгового патенту, та правомірність застосування штрафних санкцій з огляду на встановлений ст. 250 ГК України річний строк застосування адміністративно-господарських санкцій не може вважатися встановленим з огляду на те, що ні судом першої, ані судом апеляційної інстанції не встановлені обставини щодо розмірів застосованих штрафних санкцій у розрізі кожного з 15 структурних підрозділів в залежності від терміну, протягом якого торгівельна діяльність здійснювалась без торгового патенту, та, як наслідок, правомірність застосування таких санкцій з огляду на присічний річний строк їх застосування.

Відповідно до статті 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини другої ст. 227 цього Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги зазначене в цій ухвалі, правильно встановити обставини справи та дати їм належну юридичну оцінку.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Обласного комунального підприємства «Центральна районна аптека № 27» Кролевецького району задовольнити частково, скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2009 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2010, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя підписЄ.А. УсенкоСудді підписМ.І. Костенко підписН.Є. Маринчак