Ухвала суду № 30535979, 09.10.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2012 р.

справа № 2а-0470/5123/11

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Проценко О.А. Шлай А.В.

при секретарі судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Новомосковської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2011 року по справі № 2а/0470/5123/11 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Придніпровська торгова компанія” до Новомосковської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Придніпровська торгова компанія” (далі за текстом - ТОВ „Придніпровська торгова компанія”) звернулось до суду з адміністративним позовом до Новомосковської об’єднаної державної податкової інспекції (далі за текстом – Новомосковська ОДПІ), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0000612320 від 22 квітня 2011 року по нарахуванню податку на додану вартість в сумі 81 867,00 грн., штрафні санкції на суму 40 934,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000602320 від 22 квітня 2011 року по нарахуванню податку на прибуток підприємств в сумі 102 336,00 грн., штрафні санкції на суму 76 752,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2011 року позовні вимоги ТОВ „Придніпровська торгова компанія” задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000612320 від 22.04.2011 року по нарахуванню податку на додану вартість в сумі 81 867,00 грн. та штрафних санкцій на суму 40 934,00 грн., податкове повідомлення-рішення №0000602320 від 22 квітня 2011 року по нарахуванню податку на прибуток підприємств в сумі 102 336,00 грн. та штрафних санкцій на суму 76 752,00 грн., які були видані Новомосковською об’єднаною державною податковою інспекцією.

В апеляційній скарзі Новомосковська ОДПІ просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову, посилаючись на прийняття оскаржуваної постанови судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 08.04.2011 року посадовими особами Новомосковської ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ „Придніпровська торгова компанія” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період: з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт №107/231/36399359 від 08.04.2011 року, в якому встановлено порушення ТОВ „Придніпровська торгова компанія” п.4.1 статті 4, пункту 5.1., підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 і підпункту 11.2.1 пункту 11.2 і підпункту 11.3.1 пункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України „Про податок на додану вартість” від 28.12.1994 року №334/94-ВР (надалі Закон №334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, всього у сумі 347897 грн., у тому числі за IV квартал 2010 року в сумі 347897 грн.; пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1, підпункту 3.2.4 пункту 3.2 статті З, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1 і 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 03.07.1997 року №168/97-ВР (надалі Закон №168/97-ВР), в результаті чого занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, всього на суму 278 316 грн., в тому числі за вересень в сумі 52 167,00 грн., жовтень,- 88 935,00 грн. і 55 347,0.0 грн. - листопад 2010 року , 39943 грн. за грудень 2010 року та 41924 за січень 2011 року.

Так, в акті перевірки зафіксовано, що укладений між позивачем та його контрагентом ПП „Менеджментбудпром” договір за №ДГ-0000080 від 01.11.2010 року на поставку насіння соняшника вчинений без мети настання реальних наслідків і відповідно до ч.1, 2 ст.215, ч. 5 ст.203 ЦК України є нікчемним, згідно ст.216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, оскільки посадові особи ПП „Менеджментбудпром” згідно даних проведеної зустрічної перевірки на цьому підприємстві не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням відсутності основних засобів, трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, транспортного та торгівельного обладнання для здійснення господарської діяльності, які економічно необхідні для здійснення такого виду діяльності; не встановлено факту передачі товарів, робіт (послуг), довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів, в наслідок чого зроблено висновок, що ПП „Менеджментбудпром” велась діяльність спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

На підставі акта перевірки податковим органом 22.04.2011року винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0000612320, яким згідно з п.п. 54.3.2 п.п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, п. 1.4 ст. 1, п.п.3.1.1 п. 3.1, пп 3.2.4 п. 3.2 ст. 3, п. 4.1. ст.. 4, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1, пп 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 122 801 грн., з яких 81 867 грн. - основний платіж, 40 934 грн. – штрафні (фінансові) санкції;

- №0000602320, яким згідно з .п. 54.3.2 п.п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, п. 4.1 ст.4, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 пп. 11.2.1 п. 11.2 пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону №334/94-ВР позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем: податок на прибуток підприємств на суму 179 088 грн., з яких 102 336 грн. - основний платіж, 76 752 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону №334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до п.5.3.9 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що між позивачем (покупець) та ПП „Менеджментбудпром” (продавець) укладено договори купівлі-продажу насіння соняшника №ДГ-0000080 від 01.11.2010 року та макухи №ДГ-0000081 від 01.12.2010 року, згідно умов яких продавець зобов’язаний передати у власність покупцю товар, в кількості згідно рахунка-фактури та накладних, а покупець зобов’язаний прийняти цей товар та оплатити за нього суму згідно накладних.

Судом встановлено, що на виконання умов зазначених вище договорів ПП „Менеджментбудпром” виписало позивачу: видаткову накладну РН-001744 (соняшник 31.070 т.) від 03.11.2010 року на суму 128 643, 56 грн., в тому числі ПДВ 21 440, 59 грн.; податкову накладну №1744 від 03.11.2010 року на суму ПДВ - 21 440, 59 грн. ; видаткову накладну РН-0001908 (соняшник 95.000 т.) від 01.12.2010 року на суму 365 750, 00 грн., в тому числі ПДВ 60 958, 33 грн.; податкову накладну №1908 від 01.12.2010 року на суму ПДВ – 60 958, 33 грн.; видаткову накладну РН-0001965 (жмих соняшника 53.500 т.) від 10.12.2010 року на суму 96 300, 00 грн., в тому числі ПДВ 16 050, 00 грн.; податкову накладну №1965 від 10.12.2010 року на суму ПДВ – 16 050, 00 грн.; видаткову накладну РН-0002037 (жмих соняшника 0.680 т.) від 23.12.2010 року на суму 1207, 68 грн., в тому числі ПДВ 201, 28 грн.; податкову накладну №2037 від 23.12.2010 року на суму ПДВ – 201, 28 грн.; видаткову накладну РН-0002074 (жмих соняшника 14.440 т.) від 29.12.2010 року на суму 24 779, 04 грн., в тому числі ПДВ 4129, 84 грн.; податкову накладну №2074 від 29.12.2010 року на суму ПДВ – 4 129, 84 грн.

Розрахунки між сторонами за договорами здійснювались шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок продавця, що підтверджується платіжним дорученням №320 від 23.12.2010 року в сумі 128 643, 56 грн., платіжним дорученням №2 від 12.01.2011 року в сумі 27 714,00 грн., платіжним дорученням №1 від 12.01.2011 року у сумі 122 286,72 грн., платіжним дорученням №27 від 17.02.2011 року у сумі 188 036, 00 грн., платіжне доручення №62 від 20.01.2011 року у сумі 150 000, 00 грн. (знаходяться у справі).

Усі витрати, понесенні позивачем за договорами купівлі-продажу, віднесені ним до валових витрат, а суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій ПДВ.

Відповідно п.7.4.5 Закону №168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР вказано, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168-ВР).

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зареєстрованою як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (пункти 2 та 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997року за №233/2037).

Відповідно до приписів пп.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.п.198.2 ст.198 вказаного Кодексу).

Згідно ч.2 п.п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

Контрагент позивача ПП „Менеджментбудпром” на момент виписування ним позивачу податкових накладних було зареєстроване як платник податку на додану вартість, що відповідачем заперечується.

Статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом першої інстанції на підставі досліджених первинних документів зроблено обґрунтований висновок, що надані позивачем первинні документи, підтверджують виконання господарських операцій та мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов'язковість яких встановлена ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та звітність в Україні”, ст. 44 Податкового кодексу України та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995р.

Задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних по господарським операціям, як на одну з підстав нікчемності договорів укладених позивачем з даним контрагентом, виходячи з того що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність здійснення господарських операцій за вказаними договорами і факт використання придбаного товару у господарській діяльності позивача.

Так, пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Отже, товарно-транспортна накладна відноситься лише до основної первинної транспортної документації.

Таким чином, у разі відсутності первинної транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, платник податку не має підстав відносити витрати по отриманню послуг з перевезення вантажів до складу валових витрат.

Отже, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути підставою для не включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів та включення до податкового кредиту сум ПДВ сплачених постачальнику відповідних товарів. Крім того, правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем товарів.

Відповідно до Закону України „Про автомобільний транспорт” та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363 „Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні”, обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Позивач до зазначеної категорії суб'єктів господарювання не відноситься.

Таким чином, відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.

Крім того, висновки акта перевірки ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем та його контрагентами вимог статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, проте такі висновки працівниками податкового органу зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України „Про державну податкову службу в Україні” не визначають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України „Про державну податкову службу в Україні” та Податковим кодексом України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011р.) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч.1 та ч.2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентами, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту, а також валових витрат у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

Зазначена правова позиція висловлена у рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Булвес” АД проти Болгарії від 22.01.2009р.

Враховуючи наведене, оцінивши всі докази у справі в їх сукупності, судом першої інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит та формування валових витрат та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень – рішень.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, є законною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Новомосковської об’єднаної державної податкової інспекції – залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2011 року по справі № 2а/0470/5123/11 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Придніпровська торгова компанія” до Новомосковської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.А. Проценко

Суддя: А.В. Шлай