Ухвала суду № 30530216, 09.04.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/778/1847/13 Головуючий у 1 інстанції: Скляр С.Ю.

Суддя-доповідач: Маловічко С.В. УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2013 року м . Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Гончара О.С., суддів Маловічко С.В., Воробйової І.А.,

при секретарі: Свинаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Куйбишевського районного суду Запорізької області від 22 січня 2013 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про розстрочку виконання заочного рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 17 травня 2012 року у справ за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Заочним рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 17 травня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики в розмірі 137 586 грн. 60 коп., а також суму понесених судових витрат в розмірі 1375 грн. 87 коп.

Ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області від 06 листопада 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а заочне рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 17 травня 2012 року по цій справі залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції набуло законної сили 06 листопада 2012 року. Постановою від 29 листопада 2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції Запорізької області Суворовою C.B. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 0813/435/2012, виданого 27 листопада 2012 року Куйбишевським районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в розмірі 138 962 грн. 47 коп.

17 грудня 2012 року боржник ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про розстрочку виконання вказаного судового рішення. В заяві просив стягувати з нього на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 300 грн. щомісяця до повного погашення суми боргу, посилаючись на свій важкий матеріальний стан. Боржник вказував, що він є фізичною особою - підприємцем та офіційно не працевлаштований, а тому постійного заробітку не має. У його родині склалися тяжкі матеріальні умови: в нього на утриманні знаходяться двоє неповнолітніх дітей, при цьому одна із дочок є інвалідом третьої групи, а також мати - пенсіонерка. Розмір отримуваних доходів не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого державою на 2012 рік. За таких обставин, він не може погасити борг на користь ОСОБА_3 у розмірі 138 962,47 грн. однією сумою, тому просив розстрочити його сплату, визначивши щомісячні платежі в розмірі 300 грн. до повного погашення боргу.

Ухвалою Куйбишевського районного суду Запорізької області від 22 січня 2013 року заяву боржника ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з цієї ухвалою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити його заяву про розстрочення виконання судового рішення.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не наведено обставин, які мають характер особливих або виняткових, як це передбачено ст. 373 ЦПК України, тому суд не знайшов підстав для встановлення розстрочки виконання рішення.

Колегія погоджується з такими висновками суду, оскільки вони грунтуються на матеріалах справи та вимогах цивільно-процесуального закону.

Відповідно до ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно із ст. 33 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час вирішення питання про розстрочку рішення суду) за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.

Ст. 373 ЦПК України визначено, що за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення ( хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Таким чином, системне тлумачення положень ст.ст. 217, 373 ЦПК України, ст.. 33 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час вирішення питання про розстрочку рішення суду) дає підстави дійти висновку, що розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.

Про вказані обставини надано також роз»яснення в абз. 1 п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003р.«Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», згідно якого при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 373 ЦПК України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визнає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо) .

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи і дійшов до правильного висновку про відмову в задоволені заяви ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення суду про стягнення боргу, оскільки заявником не надано суду переконливих доказів, що підтверджують наявність виняткових обставин та таких, що утруднюють виконання рішення суду, доцільність і необхідність розстрочення його виконання.

На думку колегії, є правильними висновки суду про те, що жодних доказів тому, що з часу отримання коштів у борг та до часу виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики у ОСОБА_2 суттєво змінилися обставини, які унеможливлюють виконання рішення, до заяви про розстрочку виконання рішення суду заявником не надано. А всі вказані ОСОБА_2 обставини вже існували як на час отримання боргу, так і продовжують існувати на теперішній час.

Отже, суд вірно вказував, що вказані боржником обставини не носять характеру винятковості, як цього вимагають вимоги ст.ст. 217, 373 ЦПК України.

Колегія вважає обґрунтованими заперечення кредитора ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, що розстрочка у тому вигляді, який просить встановити боржник - сплата боргу щомісячними платежами у розмірі 300 грн., віддалить виконання рішення на 38 років.

Отже, застосування розстрочки у вказаний заявником спосіб порушить принцип обов»язковості виконання судового рішення у розумні строки та права стягувача. В той час як вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних прав для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити, залишивши без змін ухвалу суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 307, 312, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Куйбишевського районного суду Запорізької області від 22 січня 2013 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: