Постанова № 30528644, 05.04.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2013 р. Справа № 5021/1407/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Лакіза В.В.

при секретарі Ткаченко Н.І.

за участю представників сторін:

позивача - Станішевський І.С. - дов. № 14-386 від 23.04.2012р.

відповідача - Приходько Д.В. - дов. б/н від 11.11.2009р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача, Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ (вх. №789С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 29.01.2013р. у справі № 5021/1407/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", м. Суми

про стягнення 30666613,89 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ, у вересні 2012 року звернулося до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", м. Суми 27601713,98 грн. боргу, 246279,26 грн. інфляційних втрат, 2244888,70 грн. пені, 573731,95 грн. 3% річних. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 14/2279/11 про купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 29.01.2013р. (суддя Зражевський Ю.О.) в частині стягнення 27601713,98 грн. основного боргу провадження у справі припинено. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Сумитеплоенерго" на користь ПАТ НАК "Нафтогаз України" 64380,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Позивач, ПАТ НАК "Нафтогаз України", з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 29.01.2013р. скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 224488,70 грн. пені, 573731,95 грн. 3% річних та 246279,26 грн. інфляційних втрат та в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині, в іншій частині скаржник просить рішення залишити без змін.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, відсотків річних та пені порушені норми матеріального та процесуального права, не у повній мірі досліджені усі істотні обставини справи.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що укладений між сторонами договір про купівлю-продаж природного газу № 14/2279/11 від 30.09.2011р. не розповсюджується на бюджетні відносини, а вчасність надходження коштів відповідачу для погашення йому різниці в тарифах не впливає на порядок та строки проведення розрахунків, оскільки дана обставина не обумовлена умовами договору. На думку позивача, відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах не є підставою звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності.

Окрім того, позивач посилається на те, що умовами договору чітко визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа, наступного за місяцем поставки газу, а тому посилання відповідача на несвоєчасне отримання від позивача актів приймання-передачі газу, не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності. При цьому, позивач також посилається на те, що і відповідачем порушені строки передачі йому таких актів.

Відповідач, ТОВ "Сумитеплоенерго", у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення в повному обсязі досліджені усі фактичні обставини справи, висновки суду відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, такі висновки зроблені при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому рішення господарського суду Сумської області від 29.01.2013 року у справі №5021/1407/12 є законним та обґрунтованим, прийнятим згідно з нормами чинного законодавства та таким, що не підлягає скасуванню, натомість, апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Враховуючи викладене, відповідач просить залишити вказане рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

При цьому, відповідач, зокрема, посилається на те, що саме порушення позивачем умов договору щодо своєчасного надання актів приймання-передачі природного газу призвело до порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати, оскільки такі акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. Також, посилається на наявність інших підстав, достатніх для звільнення його від відповідальності. На підтвердження свої позиції також посилається на практику ВГСУ та надає копії відповідних постанов.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи позивача та у відзиві на апеляційну скаргу доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України на підставі наявних у справі та додатково поданих доказів, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, 30.09.2011 р. між сторонами по даній справі був укладений договір № 14/2279/11 про купівлю-продаж природного газу, відповідно до умов якого (п. 1.1 договору) позивач зобов'язується передати у власність відповідачу у 4 кварталі 2011 року та 2012 році імпортований природний газ, для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а відповідач зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах договору.

Порядок та умови передачі газу визначені розділом 3 договору. Зокрема, п. 3.3 цього розділу встановлено, що приймання-передачі газу оформлюється актом приймання-передачі, а п. 3.4 встановлено порядок підписання таких актів та зазначено, що акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що в період жовтень-грудень 2011 року, позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ обсягом 30870,279 тис. куб. метрів на загальну суму 43685096,24 грн. (акти приймання-передачі природного газу від 17.10.2011р., 31.10.2011р., 30.11.2011р., 31.12.2011р.). Даний факт не спростовується відповідачем.

Згідно з п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, станом на дату подання позову відповідач частково розрахувався за поставлений природний газ, а саме сплатив позивачу 16083382,26 грн. Залишок отриманого та неоплаченого природного газу складає за даними позивача 27601713,98 грн., та ця сума і була заявлена до стягнення у позовній заяві.

Матеріалами справи також підтверджено, що під час розгляду справи у суді першої інстанції спірна сума основного боргу була погашена відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, що підтверджується платіжними дорученнями № 18 від 07.12.2012р. на суму 27328042,06 грн., № 14 від 12.11.2012р. на суму 233289,66 грн., № 49 від 24.12. 2012р. на суму 40382,26 грн. та відповідними банківськими виписками. У зв'язку зі сплатою вказаних сум відповідач просив припинити провадження у справі в цій частині.

Факт оплати відповідачем суми основної заборгованості у розмірі 27601713,98 грн. підтверджувався представником позивача, а тому в цій частині позовних вимог судом першої інстанції провадження у справі було правомірно припинено за відсутності предмету спору (п. 1-1 ст. 80 ГПК України) з віднесенням судових витрат на відповідача.

В іншій частині позовних вимог (в частині стягнення інфляційних, відсотків річних та пені, що нараховані позивачем на суму основної заборгованості) у задоволенні позову було відмовлено за їх безпідставністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, суд першої інстанції посилався на те, що виходячи з аналізу положень ст. ст. 8, 20 Закону України "Про теплопостачання", якими передбачено, що державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених Законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік та що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими та що відповідні тарифи затверджуються органами місцевого самоврядування і повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання, а у разі, якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізм компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Суд першої інстанції також посилався на положення ст.11 Закону України "Про Державний бюджет" на 2012 рік, якою передбачено надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування та на положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2012 рік" щодо компенсації різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізації, доповнено п. 27 Закону, якими установлено, що компенсація Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізації суб'єктам господарювання для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням вищенаведених положень чинного законодавства суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заборгованість за спірним договором виникла як різниця в тарифах на теплову енергію, внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування і на сплату яких державою перераховуються субвенції і яка була повністю погашена бюджетними коштами як різниця в тарифах, а тому рішенням територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу комісії від 26.06.2012р. та 07.08.2012р. був встановлений факт збитковості затверджених для відповідача тарифів на теплову енергію та узгоджено обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію для населення. Окрім того, посилався на те, що 07.11.2012р. та 05.12.2012р. між учасниками взаєморозрахунків було укладено договір № 219/517 на погашення заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 233289,66 грн. та договір № 523/517з на погашення заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 27328042,06 грн.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що підставою для перерахування боргу за спірним договором є вищезазначені договори та наявність бюджетного фінансування, тобто бюджетного фінансування цих розрахунків, а оскільки позивачем не доведено факту користування відповідачем грошовими коштами виділеними з бюджету для погашення заборгованості, згідно вищезазначеного алгоритму проведення розрахунків на погашення заборгованості з різниці в тарифах (відповідач після отримання коштів з бюджету перерахував їх позивачу), тому, суд першої інстанції і дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення відповідних сум інфляційних втрат, відсотків річних та пені (при цьому суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні також посилався на те, що аналогічна правова позиція міститься в постановах Вищого господарського суду України від 26.04.2011 року у справі 3 42/231-7/825-41/488 та від 05.07.2011 року у справі № 42/226-7/110-37/589).

Окрім того, суд першої інстанції стверджував, що відповідач не є таким, що прострочив своє зобов'язання за договором, оскільки обов'язок відповідача з проведення остаточного розрахунку за надані послуги залежить від документального оформлення сторонами обсягів наданих послуг за договором, а саме від дати складання акту приймання-передачі природного газу, а зважаючи на те, що саме з вини позивача такі акти були підписані та направлені на адресу відповідача несвоєчасно, відповідач і не зміг здійснити розрахунки у передбачені договором строки.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 246279,26 грн. інфляційних втрат, 2244888,70 грн. пені, 573731,95 грн. 3% річних та зазначає, що такі суми заявлені позивачем до стягнення без належних правових підстав.

Так, як встановлено вище, п. 6.1 договору сторони визначили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу. Тобто, з вказаного слідує, що днем прострочення відповідачем розрахунку вважається 15 число місяця, наступного за місяцем поставки.

Разом з тим, вказані положення договору слід застосовувати разом з положеннями п. 3.4 цього ж договору, яким встановлено, що підставою для остаточного розрахунку за отриманий газ є акт приймання-передачі природного газу.

При цьому, п. 3.4 договору встановлено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта.

Системний аналіз вищенаведених положень договору дає підстави колегії суддів дійти висновку, що підставою для здійснення остаточного розрахунку (до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу) є акти приймання-передачі газу. За відсутності таких актів остаточні розрахунки не можуть бути здійснені, оскільки у вказаних актах зазначаються та погоджуються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість.

Виходячи з положень вищенаведених пунктів договору, у разі своєчасного направлення (надання) актів позивачу (до 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу), своєчасного підписання та повернення таких актів відповідачу (не пізніше 8-го числа), відповідач мав можливість та час для здійснення остаточного розрахунку (до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу) на підставі таких актів приймання-передачі газу.

Отже, суд першої інстанції вірно зазначає, що фактично сторони вказівкою на дату підписання відповідного акту приймання-передачі газу визначили дату, з якою сторони пов'язали настання права позивача на оплату коштів та обов'язок відповідача оплатити грошову суму. Тобто, обов'язок відповідача з проведення остаточного розрахунку за надані послуги залежить від документального оформлення сторонами обсягів наданих послуг за договором, а саме від дати підписання акту приймання-передачі природного газу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач направив позивачу акти приймання-передачі природного газу, а саме:

за жовтень 2011 р. листом № 6452 від 07.11.2011р., тобто, в строки, передбачені договором, оскільки 05.11.2011р. був вихідним днем (субота);

за листопад 2011 р. листом № 7035 від 09.12.2011р., тобто, з пропуском на 4 днів;

за грудень 2011 р. листом № 74 від 10.01.2012р., тобто, з пропуском фактично на 2 дні (6 та 10), оскільки 7,8,9 січня 2012 року були вихідними та святковими днями.

Кількість прострочених днів надавала позивачу право на таку ж кількість днів відстрочити дату підписання актів та їх повернення. Разом з тим, вказана прострочка у будь-якому разі надавала можливість позивачу підписати та передати відповідачу акти до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, позивач підписав та повернув вищевказані акти поза межами строку передбаченого п. 6.1 договору. На підтвердження відповідного відповідачем надано копії журналів реєстрації вхідної кореспонденції та копій самих актів з відміткою про реєстрацію з присвоєнням номеру вхідної кореспонденції.

Так, зокрема, акти приймання передачі природного газу за жовтень 2011 року зареєстровані на підприємстві відповідача 24.11.2011р., за листопад 2011 року - 3012.2011р., за грудень 2011 року - 26.01.2012р. (т. 2 а.с.52-56). Позивачем жодних доказів на спростування фактичних дат підписання актів не надано, інших обґрунтувань не наведено.

Таким чином надані докази свідчать про те, що дати, надруковані у бланках актів приймання-передачі природного газу, які подані позивачем на підтвердження його позовних вимог, не є датами їх підписання (не співпадають з такими датами).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що умови договору не містять обов'язку відповідача щодо проведення остаточного розрахунку за відсутності актів приймання-передачі газу. Умовами договору сторони також не передбачили іншого порядку та строку проведення розрахунків у разі підписання сторонами актів приймання-передачі пізніше 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Таким чином, колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що діями позивача, які виразилися у несвоєчасному підписанні та поверненні на адресу відповідача актів приймання-передачі природного газу, створені передумови, які унеможливили оплату отриманого газу у передбачені договором строки. При цьому, позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про поважність причин несвоєчасного повернення актів на адресу відповідача, а відтак, колегія суддів вважає, що такі дії слід вважати такими, що порушують умови договору та є неправомірними.

Зважаючи на усе вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що оскільки позивач не повернув відповідачеві акти приймання-передачі до дати (14 числа), визначеної договором як дата остаточної оплати, відповідач і не мав можливості здійснити оплати отриманого товару до вказаної дати, а, зважаючи, що іншого порядку та строків оплати сторонами не передбачено, колегія суддів вважає, що у даному разі строки оплати є невизначеними, а відповідач є таким, що не здійснив порушення строків оплати.

Отже, з урахуванням положень ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 29.01.2013р. у справі №5021/1407/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 05.04.2013р.

Головуючий суддя Шевель О.В.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Лакіза В.В.