Рішення № 30528455, 02.04.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "02" квітня 2013 р. Справа № 906/89/13-г

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність від 23.11.11р.;

від відповідача: не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м.Київ, Солом'янський район)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (смт. Корнин, Попільнянський район, Житомирська область)

про стягнення 104746,32 грн.

У відповідності до ч.3 ст. 69 ГПК України, строк розгляду спору було продовжено на 15 днів.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 104746,32грн., з яких: 100650,00грн. основного боргу, 3995,67грн. 3% річних та 100,65грн. інфляційних.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 21.02.13р. прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог від 08.02.13р., згідно якої загальна суми основного боргу збільшена до 109650,00грн., 3% річних від простроченої суми - до 4677,40грн., інфляційне збільшення боргу - до 219,30грн.

Представник позивача в судовому засіданні надав усні пояснення по обставинах справи, позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Подав клопотання від 01.04.13р, що було задоволено судом, про долучення до матеріалів справи пояснення щодо підвідомчості справи господарському суду (а.с. 122-126).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Письмового відзиву на позовну заяву відповідачем не надано.

Враховуючи наявні у справі документи, а також закінчення 02.04.13р. продовженого у відповідності до ч.3 ст. 69 ГПК України строку розгляду спору, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

У відповідності до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши надані до справи документи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, 22 жовтня 2009 року між ФОП ОСОБА_2 (орендар, позивач) та ОСОБА_3 (суборендар, відповідач) було укладено Договір №22.10-2009/7 суборенди нежитлового приміщення (далі - Договір (а.с. 12-15)), згідно п. 1.1. якого орендар передає, а суборендар приймає в оперативну суборенду нежитлові приміщення для розміщення продовольчого магазину, площею 215,00 кв.м. (далі - "Приміщення) за адресою: АДРЕСА_1 в стані, що дозволяє його нормальну експлуатацію, що підтверджується Актом прийому-передачі приміщення, що є невід'ємною частиною даного Договору і сплачує суборендну плату на умовах, передбачених даним Договором. Орендар передає суборендарю у користування дане приміщення на строк з 01.12.09р. по 30.11.12р.

01.12.09р. сторонами було підписано Акт прийому-передачі приміщення (а.с. 24), згідно якого сторони підтвердили, що орендар передав, а суборендар прийняв нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 215,00 кв.м.

Згідно позовної заяви позивач повідомляє, що строк укладення Договору суборенди не перевищує строку Договору оренди № А22.10-2009/7 від 22.10.09р., укладеного між ТОВ "Вагра" та позивачем. Вказує, що 02.07.08р., згідно з рішенням Солом'янського районного суду м. Києва по справі №2-2518/08 орендодавцеві було виділено в натурі нежилі приміщення №№109,109а, 113 ( в літ. А) загальною площею 228,5 кв.м. та визнані за останнім окремим об'єктом права власності. В подальшому, як зазначає позивач, вищезазначені нежитлові приміщення були зареєстровані на праві приватної власності у відповідності до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету житлової політики України будівництва, архітектури від 09.06.98р. за №121.

Вказує, що протягом усього часу користування приміщенням відповідачем, позивач не проводив у ньому жодних капітальних ремонтів та не втручався у діяльність приміщення, яке використовувалось відповідачем на час дії Договору суборенди.

Зазначає, що в свою чергу відповідач весь час не поліпшував приміщення, яке є предметом Договору суборенди, не втручався у його окремі частини та загалом не проводив жодних капітальних ремонтів, ремонтів у суборендованому приміщенні з дозволу позивача.

Повідомляє, що 07.09.10р., в доповнення до Договору суборенди сторони уклали Додаткову угоду №1 (а.с. 25), яка є його невід'ємною частиною та якою внесли зміни до Договору суборенди, шляхом доповнення останнього пунктом 2.6. на предмет допуску третіх осіб до приміщення.

Також зазначає, що 31.12.10р. сторони змінили положення пунктів 3.1., 3.2. параграфу 3 "Суборендна плата та порядок розрахунків" Договору суборенди, шляхом викладення їх у новій редакції в Додатковій угоді №2 (а.с. 26).

Згідно п.4 та п.5 Додаткових угод №1 і №2 доповнення до Договору суборенди вступає в законну силу з моменту його укладення, діє постійно під час дії усього строку дії Договору суборенди та є його невід'ємною частиною.

Зокрема, вказує, що сторони домовились, що вартість приміщення визначається по його балансовій вартості, та зазначається власником приміщення - ТОВ "ВАГРА". Суборенда включає платежі, які передбачені Цивільним кодексом та розраховується за наступною формулою, а саме: площа приміщення помножена на суттєвий індекс зміни курсу долара США в порівнянні до гривні на день виставлення рахунку та помножена на суборендну ставку (п.п. 3.1., 3.2. Договору).

У відповідності до п. 3.2. Договору суборенди, суборендна ставка за договором визначається у розмірі 170грн. за один квадратний метр приміщення. Як вказує позивач, середній курс долара США до гривні суттєво не змінювався за весь період суборендної плати - становить 8,00грн. та приймається позивачем рівним до одиниці. Площа суборендованого приміщення, відповідно п.1.1. Договору, становить 215 кв.м. Індекс зміни суборендної плати на момент підписання Договору суборенди становив одиницю і не змінювався позивачем за весь час дії Договору. Зважаючи на викладене, позивач вказує, що вартість щомісячної суборендної плати за приміщення, починаючи з 31 грудня 2010 року, вираховується та становить: 215х1х1х170=36550,00грн.

Зазначає, що обов'язок сплати за передане позивачем відповідачу приміщення виник з моменту фактичної передачі приміщення по Акту прийому-передачі від 01.12.09р.

Посилаючись на норми п.2 ст.762 ЦК України, п. 3,4 статті 286 ГК України, вказує, що сторони у п. 3.3. Договору суборенди зокрема, визначили, що сплата відповідачем за суборендоване приміщення може відбуватися у безготівковій формі, або шляхом сплати готівкових коштів відповідачем до позивача в касу орендаря не пізніше 5 (п'ятого) числа календарного місяця.

Однак, як вказує позивач, в період з 01.07.11р. по 01.10.11р. відповідач в односторонньому порядку не виконав вимоги п. п. 3.1., 3.2., 3.3. Договору, внаслідок чого станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем за період липень-вересень 2011 рік склала 109650,00грн.

У зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків по орендній платі, позивач нарахував до стягнення з відповідача за період з 06.09.11р. по 31.12.12р. 219,30грн. інфляційних та 4677,40грн. 3% річних.

Представник відповідача, в процесі розгляду справи, щодо факту укладення договору та наявної заборгованості ОСОБА_3 не заперечував, однак позов, заявлений до ОСОБА_3, як фізичної особи -підприємця, вважає безпідставним. Згідно усних пояснень представника відповідача, на його думку, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки укладаючи договір, на підставі якого позивачем пред'явлено позов, відповідач діяв як фізична особа, а не як ФОП. На підтвердження вказаного надав витяг з ЄДР щодо ФОП ОСОБА_3 станом на 11.03.13р.

У письмових поясненнях на позовну заяву (а.с .123-126) позивач вважає, що даний спір підвідомчий господарському суду Житомирської області та поданий до н а л е ж н о г о в і д п о в і д а ч а зі статусом фізичної особи-підприємця, а саме до ФОП ОСОБА_3. Також зауважує, що у відповідності до п.п. 1.1,1.2.,2.2.1 Договору суборенди, приміщення надавалось для розміщення продовольчого магазину, тобто, для здійснення господарської діяльності.

Вказує, що згідно відомостей, які містяться в ЄДР, ОСОБА_3 був зареєстрований 11.09.1996р. та припинив свою підприємницьку діяльність 11.09.08р., а вдруге був зареєстрований 26.05.11р. При цьому, основним видом господарської діяльності у ФОП ОСОБА_3, зареєстрованого 26.05.11р., є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, КВЕД: 52.11.2, другорядний: 25.22.0 роздрібна торгівля м'ясом та м'ясними продуктами.

Посилаючись на спільний лист Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України від 20.07.95р. №01-8/518а "Щодо визначення підвідомчості цивільних справ та господарських спорів", позивач вважає, що при вирішенні спору в судовому порядку господарському суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, що визначені ГПК.

Також, обґрунтовуючи вказану позицію положеннями ч. 1 ст. 2, ч. 1-2 ст. 3, ч. 1 ст. 175, ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України, Постанови Пленуму ВГСУ №10 від 24.10.11р. "Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ господарським судам", ст. 626 ЦК України, вказує наступне:

- заявлений позов, його предмет відповідає встановленим законом та договором способам захисту права у господарському судочинстві, адже позивач звертається до господарського суду для захисту свого права, у зв'язку з порушенням майново-господарського зобов'язання відповідачем у період з 01.07.11р. по 30.09.11р., тобто у строк вже після набуття відповідачем статусу фізичної особи-підприємця; невиконання господарсько-майнового зобов'язання відбулось на момент коли відповідач був уже зареєстрований як фізична особа-підприємець, для виконання предмету договору, тобто, відповідач почав вести господарську діяльність шляхом виконання господарсько-майнових зобов'язань перед позивачем у вигляді сплати грошових коштів за предметом договору, сума яких передбачена договором та використовувати приміщення в цілях, які зазначені у п. 1.1 Договору суборенди;

- характер правовідносин, який виник між сторонами має ознаки господарського, оскільки об'єктом правовідносин між сторонами є нежитлове приміщення, а передається об'єкт в розпорядження відповідачу не для задоволення його власних потреб, а для досягнення відповідачем економічних і соціальних результатів, з метою одержання прибутку, що свідчить про те, що такий прибуток він буде отримувати після розміщення в нежитловому приміщенні свого продовольчого магазину, тобто, під час ведення господарської діяльності, як це зазначено у предметі договору суборенди;

- відповідач, згідно з відомостями ЄДР зареєструвався підприємцем 26.05.11р., перед тим, як у нього виникло господарсько-майнове зобов'язання у вигляді заборгованості перед позивачем, з наміром вести господарську діяльність за наступними видами: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту та роздрібна торгівля м'ясом та м'ясними продуктами, що і співпадає з намірами, яким керувався відповідач при укладенні договору суборенди, а саме з метою використання нежитлового приміщення за предметом договору суборенди.

З огляду на викладене, позивач вважає, що з відповідних відносин, які склалися між сторонами, виник спір про право, а саме - про виконання майнового господарського зобов'язання, яке виникло за час, коли відповідач вже набув статусу суб'єкта господарювання, за час господарської діяльності сторін і за договором, який містить в собі всі ознаки господарського, а саме характер правовідносин, об'єкт правовідносин, цілі та мету укладення договору, якими керувався відповідач при його укладанні, та які в подальшому підтвердилися вибором основного виду діяльності відповідачем при реєстрації останнього підприємцем, для використання предмету договору.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши приписи нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, підставою звернення позивача до суду стало неналежне виконання суборендарем зобов'язання по сплаті орендної плати за Договором суборенди нежитлового приміщення від 22.10.09р. (а.с. 12-15).

З п.п.1.1,1.2.,2.2.1 Договору суборенди дійсно вбачається, що приміщення надавалось для розміщення продовольчого магазину.

При цьому матеріалами справи підтверджено обґрунтованість тверджень позивача щодо визначених ним розмірів сум орендних платежів, які підлягали сплаті за період з липня по вересень 2011 року за Договором. Також належними доказами підтверджено і факт проведення в повному обсязі розрахунків суборендарем за вказаним Договором по червень 2011 року (включно).

Однак, як вбачається із вказаного Договору, сторонами останнього зазначено фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (орендар) та ОСОБА_3 (суборендар) і саме в такому статусі кожною із сторін було підписано Договір суборенди, тобто останній укладено між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендарем) та ОСОБА_3 (суборендарем), як фізичною особою.

З наданих до матеріалів справи квитанцій до прибуткових касових ордерів (а.с. 66-91) також вбачається, що орендні платежі за Договором з початку дії останнього та по червень 2011 року включно здійснювалися саме ОСОБА_3, як фізичною особою, а не суб'єктом підприємницької діяльності.

Враховуючи вказані обставини, а також наведені вище позиції сторін та їх обґрунтування, слід зазначити наступне.

Так, згідно спільного листа Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України від 20.07.95р. №01-8/518а "Щодо визначення підвідомчості цивільних справ та господарських спорів", за загальним правилом підвідомчість цивільних справ та господарських спорів визначається законодавчими актами України; однак у випадках, коли в законодавчих актах підвідомчість спорів визначена нечітко, слід виходити із суб'єктного складу учасників спору.

У п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року N 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", зазначено, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад у ч а с н и к і в с п о р у відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України (п. 3 Постанови №10).

Згідно п. 3.1 Постанови №10, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі с у б ' є к т а господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; - відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Так, у відповідності до ст.1 ГПК України, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації).

За ч.1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність с у б ' є к т і в г о с п о д а р ю в а н н я у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

За ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та з а р е є с т р о в а н і відповідно до закону як підприємці.

Частиною першою ст. 128 ГК України передбачено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за у м о в и д е р ж а в н о ї р е є с т р а ц і ї його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Частина 2 ст. 50 Цивільного кодексу України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за у м о в и її д е р ж а в н о ї р е є с т р а ц і ї в порядку, встановленому законом.

Тобто, з вищенаведених законодавчих актів вбачається, що основною і обов'язковою умовою віднесення даного спору до підвідомчих господарським судам України є його виникнення саме між фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, а доказами вказаного статусу останніх являється виключно їх державна реєстрація, як суб'єктів підприємницької діяльності.

Як вбачається з Довідки та Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (а.с. 101-104, 112), первинна реєстрація ОСОБА_3, як суб'єкта підприємницької діяльності, була проведена 11.09.1996 року, після чого діяльність фізичної особи-підприємця було припинено 11.09.08р. (Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (а.с. 112)), а 26.05.11р. ОСОБА_3 знову було зареєстровано як суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ч.3 статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.03р., фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Зазначена норма також кореспондується з приписами частини 5 статті 501 ЦК України, згідно якої підприємницька діяльність фізичної особи - підприємця є припиненою з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію припинення такої діяльності.

З огляду на викладене та виходячи з приписів ч.1 ст.3 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що на час укладення Договору суборенди від 22.10.09р. відповідач діяв не як суб'єкт підприємницької діяльності, а як фізична особа, оскільки, як зазначалося вище, останній у період з 11.09.08р. по 26.05.11р. не був зареєстрований як фізична особа - підприємець, тому будь-яка його діяльність, у тому числі і щодо укладення Договору суборенди, без набуття ним статусу суб'єкта підприємницької діяльності, не може розцінюватися як господарська.

При цьому повторна реєстрація ОСОБА_3, як фізичної особи-підприємця, проведена 26.05.11р., жодним чином не впливає на його статус, як сторони по Договору суборенди від 22.10.09р., оскільки сама реєстрація не має зворотньої дії у часі; жодних змін до Договору в частині його суб'єктного складу сторонами останнього, після вказаної реєстрації, також не вносилося.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що даний спір виник між сторонами Договору суборенди від 22.10.09р., позов мав бути заявлений до особи, яка укладала договір з позивачем, тобто до ОСОБА_3, а не до ФОП ОСОБА_3.

Тобто, позивачем дійсно у позовній заяві визначено суб'єктний склад учасників спору, який відповідає приписам ст. 1 ГПК України, однак ФОП ОСОБА_3 є неналежним відповідачем у цьому спорі.

За вказаного, решта тверджень позивача щодо обґрунтованості позовних вимог стосовно визначеного ним відповідача, теж спростовуються матеріалами справи.

Крім того, посилання позивача на те, що він звертається до господарського суду для захисту свого права, у зв'язку з невиконанням господарсько-майнового зобов'язання, яке відбулось на момент, коли відповідач уже був зареєстрований як фізична особа-підприємець, для виконання предмету договору, додатково спростовуються і тим, що згідно матеріалів справи передане в суборенду приміщення перебувало в користуванні ОСОБА_3, як до дня державної реєстрації 26.05.11р. ФОП ОСОБА_3, так і після реєстрації, за що орендні платежі згідно Договору сплачувалися саме ОСОБА_3 по червень 2011 року включно, як фізичною особою, незалежно від вказаного факту реєстрації.

Як зазначив Вищий господарський суд України у п. 1.3. Постанови Пленуму від 26.12.11р. №18, Господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона. Заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. Якщо ж такої згоди не надано, то господарський суд у залежності від конкретних обставин справи вчиняє одну з таких дій: 1) розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і в і д м о в л я є в п о з о в і, о с к і л ь к и в і д п о в і д а ч не є н а л е ж н и м; 2) залучає до участі у справі з власної ініціативи іншого відповідача згідно з частиною першою статті 24 ГПК України.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем не було заявлено про заміну первісного відповідача належним відповідачем, більш того, у письмових поясненнях від 01.04.13р. позивач додатково наголошує на обґрунтованості визначення відповідачем саме ФОП ОСОБА_3, що було підтверджено представником позивача в судовому засіданні, у задоволенні позову слід відмовити.

У відповідності до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до ФОП ОСОБА_3 є безпідставними, тому у задоволенні позову відмовляє.

Судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 69, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 08.04.2013 року.

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати:

1 - до справи;

2 - представнику позивача ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) - рек. з пов. про вруч.;

3 - відповідачу - рек. з пов. про вруч.