Постанова № 30526390, 04.03.2013, Луганський окружний адміністративний суд

8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2013 року Справа № 2а/1270/9181/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Кравцової Н.В.,

при секретарі: Бойко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автовінд» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001022310 від 08.11.2012, № 0001012310 від 08.11.2012, №0001032310 від 08.11.2012,-

ВСТАНОВИВ:

21 листопада 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автовінд» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001022310 від 08.11.2012, № 0001012310 від 08.11.2012, №0001032310 від 08.11.2012.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Автовінд», код ЄДРПОУ 34579470 з питань дотримання вимог податкового, законодавства за період з 01.07.09 по 30.06.12, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.09 по 30.06.12. За результатами перевірки складено акт №639/22-108/34579740 від 23.10.2012. На підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення №0001022310 від 08.11.2012, №0001012310 від 08.11.2012 та №0001032310 від 08.11.2012, якими позивачу нараховано грошові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств.

Позивач вважає висновки акту безпідставними, такими, що не відповідають фактичним обставинам, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення незаконними.

Просить визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001022310 від 08.11.2012, №0001012310 від 08.11.2012 та №0001032310 від 08.11.2012 Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічно викладеним у позовній заяві, просив задовольнити позов у повному обсязі та стягнути судові витрати з відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні проти позову, просив відмовити у задоволенні позову повністю, наполягав на тому, що висновки акту є обґрунтованими, встановленими під час перевірки, а тому, прийняті податкові повідомлення - рішення є законними.

Вислухавши пояснення представників сторін, свідка, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Проте, у зв'язку з тим, що правовідносини між сторонами щодо правомірності формування податкового кредиту та віднесення валових витрат виникли до набрання чинності Податковим Кодексом України, тому у даному випадку слід застосовувати норми Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закон № 168) та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (далі - Закон № 334).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автовінд» зареєстровано виконавчим комітетом Луганської міської ради 23.08.2006 за № 1 382 107 0008 009447, перебуває на податковому обліку в Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції у м. Луганську з 23.08.2006 за №1308 та є платником податків.

На підставі направлень від 19.09.2012 №423, №421, №422, від 24.09.2012 №440, від 26.09.2012 №452, №449, виданих Ленінською МДПІ у м. Луганську Луганської області ДПС, згідно п.п.20.1.4 п.20 ст.20 та ст.77 Податкового кодексу України, наказів Ленінської МДПІ у м. Луганську Луганської області ДПС від 29.08.2012 №666, від 17.09.2012 №719, від 20.09.2012 №732, від 26.09.2012 №755, від 26.09.2012 №756 та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання відповідачем проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Автовінд», код ЄДРПОУ 34579470 з питань дотримання вимог податкового, законодавства за період з 01.07.09 по 30.06.12, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.09 по 30.06.12. На підставі вказаної перевірки складено акт №639/22-108/34579470 від 23.10.2012 (Т. 1 а.с. 59-145).

Висновками акту перевірки встановлено порушення:

- п.п.1.32, 1.43 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлено заниження податку на прибуток у сумі 759 248 грн., у тому числі за 2010 рік 759 248 грн., у т.ч.: за 3 квартали 2010 року 682 760 грн., у т.ч. з-й квартал 2010 року 682 760 грн.; за 2010 рік 759 248 грн., у т.ч. 4 кв. 2010 року 76 488 грн.;

- п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 абз. «б» п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 707 865 грн., у тому числі за грудень 2009 року у сумі 26327 грн., за лютий 2010 року у сумі 7374 грн., за березень 2010 року у сумі 69787 грн., за вересень 2010 року у сумі 363577 грн., за жовтень 2010 року у сумі 65200 грн., за грудень 2010 року у сумі 64000 грн., за січень 2011 року у сумі 111600 грн. та завищено від'ємне значення за січень 2010 року на суму 9702 грн.;

- п.п.3.1.1 п.3.1, п.п.3.2.1 п.3.2 ст.3, п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4, п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8, п.п.17.2 ст.17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п.п.164.1.2 п.164.1 ст.164, п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164, «е» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.п.170.7.3 п.170.7 ст.170, 171.2 «а» ст.171, «а» п.176.2 ст.176 розділу ІУ Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства щодо правильності утримання податку з доходів фізичних осіб в періоді, що перевірявся, на загальну суму 371,86 грн., у тому числі: за 2009 рік - 55,53 грн., 2010 рік - 86,33 грн., за 2011 рік - 153,41 грн., за 2012 рік - 76,59 грн.; вимог п.119.2 ст.119 розділу ІІ Податкового кодексу України, «б» п.176.2 ст.176 розділу ІУ Податкового кодексу України щодо подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями податкової звітності (ф. 1-ДФ) за ІУ кв.2011 року про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податку, і суми утриманого з них податку за місцем свого розташування.

На підставі акту перевірки відповідачем 08 листопада 2012 року винесено податкові повідомлення-рішення: №0001022310, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 707865,00 грн. грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 149067,25 грн.; №0001012310, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем - 759248,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 189812,00 грн. та №0001032310, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 9702,00 грн. (Т. 1 а.с. 32-36).

Як встановлено у судовому засіданні, позивачем були здійснені господарські операції з ПП «Тавайза», ПП «Укрторгпартнер», ПП «Кримспецтехнолоджи», ПП «Базис Торг», ПП «Комманд» у листопаді 2009 року, січні 2010 року, лютому 2010 року, вересні 2010 року, жовтні 2010 року, грудні 2010 року та січні 2011 року та сформовано за відповідні періоди податковий кредит (додаток № 5 до декларацій з ПДВ) (Т. 2 а.с. 113-259).

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягають реальність господарських операцій, укладених між позивачем та вказаними контрагентами, що є підставою для виникнення у позивача права на податковий кредит, визначення податкових зобов'язань та віднесення до валових витрат по операціям з придбання послуг (робіт, товарів).

Щодо податкового повідомлення - рішення від 08 листопада 2012 року №0001022310, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 707865,00 грн. грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 149067,25 грн., суд зазначає наступне.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету (бюджетне відшкодування) та строки проведення розрахунків визначено у п. 7.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 від 03.04.1997. Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 1.7 статті 1 Закону України № 168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.п 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні податкові періоди (у т.ч. розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.п 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як передбачено п.п.7.6.2 п.7.6 ст.7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5 статті 7 Закону № 168 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, оформлену із повним дотриманням правил щодо її складання згідно вимог п.п 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону № 168.

Згідно п.п 7.2.3 п. 7.2 статті 3 Закону № 168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п 7.2.4 п. 7.2 статті 3 Закону № 168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. 14.1.156 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно п. 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статей 198 ПК України 198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.п 54.3.2 п. 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно абз. 1 п. 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування

Представником позивача в ході судового розгляду справи було надано суду первинну документацію, на підставі якої здійснювалася господарська діяльність за період, протягом якого сформовано податковий кредит. Долучені до справи копії первинних документів були звірені з їх оригіналами перед їх долученням. Додаткових документів, окрім долучених до матеріалів справи, позивачем не надавалося та не повідомлялося про наявність інших додаткових первинних документів щодо господарської діяльності із зазначеними вище контрагентами.

Як встановлено у судовому засіданні, 01.07.2009 між позивачем (Замовник) та ПП «Тавайза» (Виконавець) було укладено договір щодо надання рекламних послуг (Т. 1 а.с. 174-175).

Згідно п. 1 договору (Предмет договору) Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати (із залученням третіх осіб) наступну роботу з реклами: розробити рекламні аудиоматеріали за концепцією Замовника та здійснити їх розміщення на радіоканалах м. Луганська.

Згідно п. 2.5 договору Виконавець розміщує рекламу на радіоканалах м. Луганська згідно з описом об'єкти реклами.

На виконання умов зазначеного договору позивачем надано:

- акт приймання-передачі векселів від 03.06.2010, довіреність на отримання векселів від ТОВ «Автовінд», реєстр виданих переказних векселів та простих векселів (Т. 1 а.с. 176-179);

- медіа-план рекламної компанії (Т.1 а.с. 180-188);

- податкові накладні №1253 від 30.10.2009, № 22 від 29.01.2010, № 1553 від 30.12.2009 ( Т. 1 а.с. 200-202);

- ролики реклами у паперовому варіанті (Т.1 а.с. 189-199).

На підставі отриманих податкових накладних позивач сформував податковий кредит та відобразив вказані операції у податковій звітності з ПДВ: у листопаді 2009 року у сумі 44058 грн., у січні 2010 року у сумі 9702,00 грн., лютому 2010 року у сумі 49728, 00 грн.

При цьому згідно умов договору (п. 4.2, 4.3) розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі, у відповідності до наданих розрахунків, які є невід'ємною частиною договору, а приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом виконаних робіт (наданих послуг).

Таких документів позивачем не було надано під час розгляду справи, не було і зазначено підстав, з яких позивач не може їх надати. Не є належним доказом і акт приймання-передачі векселів від 03.06.2010, який підтверджує виконання зобов'язань щодо здійснення розрахунків між сторонами, оскільки із змісту даного акту вбачається, що акт було укладено відповідно до Угоди № 1 від 03.06.2010. Але такої Угоди позивачем не було надано, що унеможливлює підтвердити дійсне виконання сторонам своїх зобов'язань щодо оплати роботи Виконавця.

Також позивачем не було надано Додатку № 1 до договору, який є невід'ємною його частиною та який містить в собі опис об'єкту реклами, не було також зазначено перешкод у наданні його суду.

Також згідно п. 2.3 договору передбачено, що Виконавець подає на затвердження Замовнику оригінал-макети та інші матеріали, необхідні для проведення робіт, запуск у виробництво або публікація незатверджених матеріалів не допускається. Таких матеріалів не було надано позивачем. Надані представником позивача ролики (Т. 1 а.с. 189-199), які містять зміст реклами, яка повинна розміщуватися на радіоканалах м. Луганська не можливо вважати матеріалами, які визначені у п. 2.3 договору, оскільки вони не містять відомостей про погодження та затвердження ТОВ «Автовінд» змісту даної реклами.

На підтвердження здійснення реальності господарських операцій, а саме, надання ПП «Тавайза» рекламних послуг на радіоканалах м. Луганська, представником позивача були надані ролики у паперовому вигляді та електронному варіанті з аудиотехнічним записом (Т. 1 а.с. 189-199, Т. 4 а.с. 99). Але суд не може їх прийняти як належні докази з наступних підстав.

Як було вищезазначено судом, дані ролики у паперовому варіанті не містять відомостей про погодження та затвердження ТОВ «Автовінд» змісту даної реклами. Наданий суду диск СД-R № 80 МІN містить рекламу у вигляді двох роликів, але не містить в собі змісту роликів, які надані позивачем у паперовому варіанті. Тобто, наданий позивачем диск не підтверджує змісту реклами у вигляді роликів, які долучені до матеріалів справи на паперовому носії.

Крім того, представником відповідача було надані суду листи радіокомпаній м. Луганська (Т. 4 а.с. 82-83), які свідчать, що у період часу з 01.10.2009 по 31.12.2010, послуги по розміщенню реклами на хвилях радіостанцій «Авторадіо», «Радіо Ретро ФМ», «Наше радіо», «Русское Радио- Україна» та ПП «Радіо Скайвей» підприємством ПП «Тавайза» по розміщенню реклами автомобілів марки Toyota не надавались. Послуги по розміщенню реклами на хвилях «Русское Радио- Україна» автомобілів марки Toyota у період з 01.10.2009 по 31.12.2010 ПП «Радіо Скайвей» надавало ТОВ «Автовінд» у серпні 2010 році на суму 2686, 23 грн.

Посилання представника позивача на те, що можливо ПП «Тавайза» надавало рекламні послуги через радіостанції інших міст, зокрема, м. Києва є безпідставним, оскільки умовами договору (п.1, п. 2.5) чітко передбачено, що реклама повинна бути розміщена лише на радіоканалах м. Луганська.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, вищезазначеними обставинами та доказами у справі судом достовірно встановлено відсутність реальності проведення господарських операцій щодо надання рекламних послуг за договором, укладеного між ТОВ «Автовінд» та ПП «Тавайза».

05.07.2010 між позивачем (Замовник) та ПП «Комманд» (Виконавець) було укладено договір № 05/07-10-1/142 щодо надання рекламних послуг (Т. 1 а.с. 239).

Згідно п. 1 договору (Предмет договору) Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати (із залученням третіх осіб) наступну роботу з реклами: розробити рекламні аудиоматеріали за концепцією Замовника та здійснити їх розміщення на радіоканалах м. Луганська в період з 12.07.2010 по 29.09.2010 включно .

Згідно п. 2.5 договору Виконавець розміщує рекламу на радіоканалах м. Луганська згідно з описом об'єкти реклами.

На виконання умов зазначеного договору позивачем надано:

- акт приймання-передачі робіт від 29.09.2010 (Т. 1 а.с. 240);

- податкова накладна №731 від 29.09.2010 ( Т. 1 а.с. 241);

- платіжні доручення (Т. 1 а.с. 242-244);

- медіа-план рекламної компанії (Т.1 а.с. 245-250, Т. 2 а.с. 1-12);

- ролики реклами у паперовому варіанті (Т. 2 а.с. 13-15).

01.10.2010 між позивачем (Замовник) та ПП «Комманд» (Виконавець) було укладено договір № 01/10-10-2 185 щодо надання рекламних послуг (Т. 2 а.с. 16-17).

Згідно п. 1 договору (Предмет договору) Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати (із залученням третіх осіб) наступну роботу з реклами: розробити рекламні аудиоматеріали за концепцією Замовника та здійснити їх розміщення на радіоканалах м. Луганська.

Згідно п. 2.5 договору Виконавець розміщує рекламу на радіоканалах м. Луганська згідно з описом об'єкти реклами.

На виконання умов зазначеного договору позивачем надано:

- акти приймання-передачі робіт від 29.09.2010, від 30.11.2010, від 30.12.2010 (Т. 2 а.с. 27, 29, 31);

- податкові накладні № 1371 від 29.10.2010, № 1821 від 30.11.2010, № 2044 від 30.12.2010 ( Т. 2 а.с. 28, 30, 32);

- медіа-план рекламної компанії (Т.2 а.с. 18-26);

- ролики реклами у паперовому варіанті (Т. 1 а.с. 229, Т.2 а.с. 13-15).

На підставі отриманих податкових накладних позивач сформував податковий кредит та відобразив вказані операції у податковій звітності з ПДВ: у вересні 2010 року на суму 177177,00 грн., у жовтні 2010 року на суму 25200, 00 грн., у грудні 2010 року на суму 37800,00 грн., у січні 2011 року на суму 55600,00 грн.

При цьому згідно умов зазначених договорів (п. 4.2.) розрахунки між сторонами здійснюються в безготівковій формі, у відповідності до наданих розрахунків, які є невід'ємною частиною договору. Таких документів позивачем не було надано під час розгляду справи, не було і зазначено підстав, з яких позивач не може їх надати.

Рахунок-фактура - в комерційній практиці є документ, що надається продавцем покупцеві і вміщує перелік товарів, їх кількість і ціну, по якій вони будуть поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага і т. д.), зведення про відправника і одержувача. Рахунок-фактура є основним документом, згідно з яким оплачуються отримані товари чи послуги відповідно до вказаних умов, та не є формою цивільно-правового договору.

Згідно наданих позивачем платіжних документів відсутній факт на підтвердження перерахування грошових коштів за рахунком - фактури, який є невід'ємною частиною договору. Таким чином, надані позивачем банківські виписки не є належними доказами сплати ТОВ «Автовінд» грошових коштів за рахунком № 701 від 29.09.2010.

Крім того, актом перевірки встановлено, що станом на 31.12.2011 існує кредиторська заборгованість у розмірі 1502568, 43 грн.

Також позивачем не було надано Додатку № 1 до договору, який є невід'ємною його частиною та який містить в собі опис об'єкту реклами, не було також зазначено перешкод у наданні його суду.

Також згідно п. 2.3 договорів передбачено, що Виконавець подає на затвердження Замовнику оригінал-макети та інші матеріали, необхідні для проведення робіт, запуск у виробництво або публікація незатверджених матеріалів не допускається. Таких матеріалів не було надано позивачем. Надані представником позивача ролики (Т. 1 а.с. 229, Т. 2 а.с. 13-15), які містять зміст реклами, яка повинна розміщуватися на радіоканалах м. Луганська не можливо вважати матеріалами, які визначені у п. 2.3 договору, оскільки вони не містять відомостей про погодження та затвердження ТОВ «Автовінд» змісту даної реклами та те, що вони надані саме ПП «Комманд» позивачу для затвердження.

На підтвердження здійснення реальності господарських операцій, а саме, надання ПП «Комманд» рекламних послуг на радіоканалах м. Луганська, представником позивача були надані ролики у паперовому вигляді та електронному варіанті з аудиотехнічним записом (Т. 1 а.с. 229, Т. 2 а.с. 13-15, Т. 4 а.с. 89-90). Але суд не може їх прийняти як належні докази з наступних підстав.

Як було вищезазначено судом, дані ролики у паперовому варіанті не містять відомостей про погодження та затвердження ТОВ «Автовінд» змісту даної реклами та те, що вони надані саме ПП «Комманд» позивачу для затвердження. Наданий суду диск СД-R № 11234RD23103 (Т. 4 а.с. 90) містить рекламу у вигляді двох роликів, але зі змісту першого ролика не можливо встановити, який саме автосалон рекламує автомобіль марки Toyota, оскільки він не містить назву автосалону, місто його розташування, засоби зв'язку та інші реквізити. Тобто, наданий позивачем диск, який містить зокрема, ролик № 1 не підтверджує, що реклама стосується саме Тойота Центр Луганськ Автовінд.

Крім того, представником відповідача було надані суду листи радіокомпаній м. Луганська (Т. 4 а.с. 82-83), які свідчать, що у період часу з 01.10.2009 по 31.12.2010, послуги по розміщенню реклами на хвилях радіостанцій «Авторадіо», «Радіо Ретро ФМ», «Наше радіо», «Русское Радио- Україна» та ПП «Радіо Скайвей» підприємством ПП «Комманд» по розміщенню реклами автомобілів марки Toyota не надавались. Послуги по розміщенню реклами на хвилях «Русское Радио- Україна» автомобілів марки Toyota у період з 01.10.2009 по 31.12.2010 ПП «Радіо Скайвей» надавало ТОВ «Автовінд» у серпні 2010 році на суму 2686, 23 грн.

Посилання представника позивача на те, що можливо ПП «Комманд» надавало рекламні послуги через радіостанції інших міст, зокрема, м. Києва є безпідставним, оскільки умовами договору (п.1, п. 2.5) чітко передбачено, що реклама повинна бути розміщена лише на радіоканалах м. Луганська та те, що дані твердження суперечать вимогам ст.. 626-629 ЦК України.

Таким чином, вищезазначеними обставинами та доказами у справі судом достовірно встановлено відсутність реальності проведення господарських операцій щодо надання рекламних послуг за договором, укладеного між ТОВ «Автовінд» та ПП «Комманд».

30.06.2010 між позивачем (Замовник) та ПП «Укрторгпартнер» (Виконавець) було укладено договір № 6/161 про надання послуг по підготовці та розміщенню реклами на телебаченні (Т. 2 а.с. 44-47).

Згідно п. 1.1 договору (Предмет договору) Виконавець зобов'язується надати рекламні послуги по підготовці та розміщенню реклами Замовника у період з 01.07.2010 по 27.09.2010 на Луганському телебаченні (зокрема, на каналі «ЛКТ») згідно графіку розміщення рекламного відеоматеріалу у телевізійному ефірі (Додаток № 1 до договору).

На виконання умов зазначеного договору позивачем надано:

- акт приймання-передачі робіт від 27.09.2010 (Т. 2 а.с. 50, );

- податкову накладну № 1483 від 27.09.2010 ( Т. 2 а.с. 51);

- платіжні доручення (Т. 2 а.с. 52-53).

На підставі отриманої податкової накладної позивач сформував податковий кредит та відобразив вказані операції у податковій звітності з ПДВ у вересні 2010 року на суму 63000,00 грн.

При цьому згідно умов зазначеного договору (п. 3.2) розрахунки між сторонами здійснюються на підставі рахунків-фактур, які надаються Замовнику протягом 180 днів з моменту підписання акту-виконаних робіт. Таких документів позивачем не було надано під час розгляду справи, не було зазначено і підстав, з яких позивач не може їх надати.

Рахунок-фактура - в комерційній практиці є документ, що надається продавцем покупцеві і вміщує перелік товарів, їх кількість і ціну, по якій вони будуть поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага і т. д.), зведення про відправника і одержувача. Рахунок-фактура є основним документом, згідно з яким оплачуються отримані товари чи послуги відповідно до вказаних умов, та не є формою цивільно-правового договору.

Згідно наданих позивачем платіжних документів відсутній факт на підтвердження перерахування грошових коштів за рахунком № 1222 від 27.09.2010.

Таким чином, надані позивачем банківські виписки не є належними доказами сплати ТОВ «Автовінд» грошових коштів за вказаним рахунком.

Також п. 2.1.1 договору передбачено, що на протязі 5 днів з дня надання Замовником тексту рекламного оголошення Виконавець зобов'язується підготувати рекламний відеоматеріал (відеоролик, заставку, баннер, текст оголошення тощо) згідно з текстом Замовника, з урахуванням його побажання та надати запис Замовнику для розгляду та затвердження. Зразки таких матеріалів не було надано позивачем.

На підтвердження здійснення реальності господарських операцій, а саме, надання ПП «Укрторгпартнер» рекламних послуг по розміщенню рекламного відеоматеріал в телевізійному ефірі, представником позивача було надано диск DVD + R №9078514+RЕА5642, який містить в собі рекламний ролик (Т. 4 а.с. 91). Але суд не може його прийняти як належний доказ на підтвердження реальності господарської операції з наступних підстав.

Згідно умов договору (п. 2.1.1) рекламний відеоматеріал повинен надаватися Виконавцем Замовнику для його розгляду та затвердження. Наданий представником позивача відеоматеріал, який містить зміст реклами не можливо вважати відеоматеріалом, який визначений у п. 2.1.1 договору, оскільки вони не містять відомостей про погодження та затвердження ТОВ «Автовінд» змісту даної реклами та те, що він наданий саме ПП «Укрторгпартнер» позивачу для затвердження.

Крім того, представником відповідача було надано суду лист Обласного об'єднання «Луганське кабельне телебачення» від 21.12.2012 за вих.. № 2045, з якого вбачається, що підприємству ПП «Укрторгпартнер» та іншим суб'єктам підприємницької діяльності послуги по розміщенню реклами марки Toyota за період з 01.07.2010 по 26.09.2010 ОО «Луганське кабельне телебачення» не надавалися (Т. 4 а.с. 2). Тобто, даний лист підтверджує той факт, що ПП «Укрторгпартнер» взагалі не надавався рекламні послуги позивачу по розміщенню рекламного матеріалу на Луганському телебаченні (на каналі «ЛКТ»).

Таким чином, вищезазначеними обставинами та доказами у справі судом достовірно встановлено відсутність реальності проведення господарських операцій щодо надання рекламних послуг за договором, укладеного між ТОВ «Автовінд» та ПП «Укрторгпартнер».

01.07.2010 між позивачем (Замовник) та ПП «Базис Торг» (Виконавець) було укладено договір № 01/07-10-1/192 (Т. 2 а.с. 33-38).

Предметом договору є надання рекламних послуг по розміщенню рекламних зображень Замовника (рекламних плакатів) на спеціальних конструкціях (щіти 3*6 м), розташованих згідно адресної програми, яка оформлюється Додатком у період з 01.07.2010 по 30.09.2010.

На виконання умов зазначеного договору позивачем надано:

- акт приймання-передачі робіт від 30.09.2010 (Т. 2 а.с. 39);

- податкову накладну № 1486 від 30.09.2010 ( Т. 2 а.с. 40);

- платіжні доручення (Т. 2 а.с. 41-43).

На підставі отриманої податкової накладної позивач сформував податковий кредит та відобразив вказані операції у податковій звітності з ПДВ у вересні 2010 року на суму 53000,00 грн.

При цьому згідно умов зазначеного договору (п. 7.1) розрахунки між сторонами здійснюються на підставі рахунків, які надаються Замовнику до кінця 2011 року. Таких документів позивачем не було надано під час розгляду справи, не було і зазначено підстав, з яких позивач не може їх надати.

Рахунок-фактура - в комерційній практиці є документ, що надається продавцем покупцеві і вміщує перелік товарів, їх кількість і ціну, по якій вони будуть поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага і т. д.), зведення про відправника і одержувача. Рахунок-фактура є основним документом, згідно з яким оплачуються отримані товари чи послуги відповідно до вказаних умов, та не є формою цивільно-правового договору.

Згідно наданих позивачем платіжних документів відсутній факт на підтвердження перерахування грошових коштів за рахунком № 1223 від 30.09.2010.

Таким чином, надані позивачем банківські виписки не є належними доказами сплати ТОВ «Автовінд» грошових коштів за вказаним рахунком.

Також п. 3.1.1 договору передбачено, що не менше ніж за 7 днів до початку рекламної компанії Замовник зобов'язаний надати Виконавцю рекламні плакати в кількості, достатньому для проведення компанії та підтримки рекламних зображень в задовільному стані. Зразки таких матеріалів не було надано позивачем.

На підтвердження здійснення реальності господарських операцій, а саме, надання ПП «Базис Торг» рекламних послуг по розміщенню рекламних зображень на спеціальних конструкціях, представником позивача було надано фотокопії на паперовому носії та диск DVD - R MANA20RG29183011, який містить в собі рекламні зображення на спеціальних конструкціях (Т. 4 а.с. 53-81, 100). Але суд не може їх прийняти як належні докази з наступних підстав.

Згідно умов договору (п. 3.1.1) рекламні зображення повинні надаватися Замовником для проведення рекламної компанії. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не надано суду зразки такого текстового матеріалу (рекламні плакати), не зазначено підстави з яких він не може його надати.

Крім того, із змісту фотокопій та диска не можливо встановити, у який саме період часу та місці були розташовані спеціальні конструкції (рекламні щіти) з рекламними зображеннями, яким суб'єктом підприємницької діяльності розташовані дані зображення. Тобто, надані позивачем фотокопії та диск, які містять рекламні зображення компанії не підтверджують, що дана реклама була виконана ПП «Базис Торг», у період дії договору та визначений термін з 01.07.2010 по 30.09.2010. Крім того, з наданих фотокопій та змісту диска взагалі на деяких рекламних плакатах не зазначено реквізити позивача, а вказані реквізити іншого автосалону, зокрема, м. Києва.

Представником відповідача було надано суду лист Управління архітектури та містобудування від 17.10.2012 за вих.. № 01-19/3755/43-12, з якого вбачається, що виконавчим комітетом Луганської міської ради дозволи на розміщення зовнішньої реклами, або інші документи на розміщення реклами ПП «Базис Торг» у період з 01.07.2009 по 30.06.2012 не надавалися (Т. 2 а.с. 93-94).

Листом від 10.12.2012 Управлінням архітектури та містобудування надано інформацію про суб'єктів підприємницької діяльності, яким були видані дозволи на розміщення зовнішньої реклами у м. Луганську з 01.07.2010 по 31.12.2010 (Т. 3 а.с. 38-40).

Як вбачається із списку, доданого до листа від 10.12.2012 дозвіл на розміщення зовнішньої реклами на рекламних щітах було надано: ЗАО «Медаком» за адресою: м. Луганськ вул. 50 летия Обороны (біля будинку № 14) та ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно Додатку до договору № 01/07-10-1/192 від 01.07.2010 сторонами договору були визначені адреси розташування рекламних щітів. Але як вбачається із переліку адрес місця розташування рекламних щітів, визначених у списку, адреси, визначені Додатком до договору відсутні. Крім того, вказані у Додатку до договору адреси розташування рекламних щітів: м. Луганськ, вул.. 50 летия Обороны та вул. Советская не можливо вважати одними і тими ж адресами розташування рекламних щітів, зазначених у списку, оскільки адреси, вказані у Додатку не конкретизовані місцем розташування рекламних щітів, а саме, не вказано будинок або іншу будівлю поблизу розташовану.

Також не вказано у списку суб'єктів підприємницької діяльності, яким надано дозвіл на розміщення зовнішньої реклами - ПП «Базис Торг», що як наслідок є підставою вважати, що даним підприємством взагалі не надавалися рекламні послуги позивачу по розміщенню рекламних плакатів на рекламних щітах.

Таким чином, вищезазначеними обставинами та доказами у справі судом достовірно встановлено відсутність реальності проведення господарських операцій щодо надання рекламних послуг за договором, укладеного між ТОВ «Автовінд» та ПП «Базис Торг».

01.10.2010 між позивачем (Замовник) та ПП «Кримспецтехнолоджи» (Виконавець) було укладено договір № 01/10-10-1 213 (Т. 1 а.с. 224-228).

Предметом договору є надання рекламних послуг по розміщенню рекламних зображень Замовника (рекламних плакатів) на спеціальних конструкціях (щіти 3*6 м), розташованих згідно адресної програми, яка оформлюється Додатком.

На виконання умов зазначеного договору позивачем надано:

- акт приймання-передачі робіт від 28.10.2010 (Т. 1 а.с. 230,);

- податкову накладну № 1720 від 28.10.2010 ( Т. 1 а.с. 231);

- платіжні доручення (Т. 1 а.с. 232-238).

01.07.2010 між позивачем (Замовник) та ПП «Кримспецтехнолоджи» (Виконавець) було укладено договір № 7/189 (Т. 1 а.с. 207-212).

Предметом договору є надання рекламних послуг по розміщенню у період з 01.07.2010 по 30.09.2010 рекламних зображень Замовника (рекламних плакатів) на спеціальних конструкціях (сітілайтах), розташованих згідно адресної програми, яка оформлюється Додатком.

На виконання умов зазначеного договору позивачем надано:

- акт приймання-передачі робіт від 30.09.2010, від 30.11.2010, від 30.12.2010 (Т. 1 а.с. 213,215, 217);

- податкову накладну № 1356 від 30.09.20010, № 1702 від 30.11.2010, № 2109 від 30.12.2010 ( Т. 1 а.с. 214, 216, 218);

- платіжні доручення (Т. 1 а.с. 232-238).

На підставі отриманих податкових накладних позивач сформував податковий кредит та відобразив вказані операції у податковій звітності з ПДВ: у вересні 2010 року на суму 70400, 00 грн., у жовтні 2010 року на суму 40000,00 грн., у грудні 2010 року 26200,00 грн., у січні 2011 року на суму 56000,00 грн.

Згідно акту перевірки кредиторська заборгованість складає 356167, 00 грн.

При цьому згідно умов зазначених договорів розрахунки між сторонами здійснюються на підставі рахунків, які надаються Замовнику Виконавцем. Таких документів позивачем не було надано під час розгляду справи, не було і зазначено підстав, з яких позивач не може їх надати.

Рахунок-фактура - в комерційній практиці є документ, що надається продавцем покупцеві і вміщує перелік товарів, їх кількість і ціну, по якій вони будуть поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага і т. д.), зведення про відправника і одержувача. Рахунок-фактура є основним документом, згідно з яким оплачуються отримані товари чи послуги відповідно до вказаних умов, та не є формою цивільно-правового договору.

Згідно наданих позивачем платіжних документів відсутній факт на підтвердження перерахування грошових коштів за рахунком № 1295 від 30.09.2010.

Таким чином, надані позивачем банківські виписки не є належними доказами часткової сплати ТОВ «Автовінд» грошових коштів за вказаним рахунком.

Також умовами договорів передбачено, що до початку рекламної компанії Замовник зобов'язаний надати Виконавцю рекламні плакати в кількості, достатньому для проведення компанії та підтримки рекламних зображень в задовільному стані. Зразки таких матеріалів не було надано позивачем.

На підтвердження здійснення реальності господарських операцій, а саме, надання ПП «Кримспецтехнолоджи» рекламних послуг по розміщенню рекламних зображень на спеціальних конструкціях (сітілайтах), представником позивача було надано фотокопії на паперовому носії та диск DVD - R MANA20RG29183011, який містить в собі рекламні зображення на спеціальних конструкціях (Т. 4 а.с. 53-81, 100). Але суд не може їх прийняти як належні докази з наступних підстав.

Згідно умов договорів рекламні зображення повинні надаватися Замовником для проведення рекламної компанії. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не надано суду зразки таких текстових матеріалів (рекламні плакати), не зазначив підстави з яких він не може його надати.

Крім того, із змісту фотокопій та диска не можливо встановити, у який саме період часу та місці були розташовані спеціальні конструкції (сітілайти та рекламні щіти) з рекламними зображеннями, та яким суб'єктом підприємницької діяльності розташовані дані зображення. Тобто, надані позивачем фотокопії та диск, який містить рекламні зображення компанії не підтверджує, що дана реклама була виконана саме ПП «Кримспецтехнолоджи», у період дії договору. Крім того, з наданих фотокопій та змісту диска взагалі на деяких рекламних плакатах не зазначено реквізитів позивача, а вказані реквізити іншого автосалону, зокрема, м. Києва.

Представником відповідача було надано суду лист Управління архітектури та містобудування від 17.10.2012 за вих.. № 01-19/3755/43-12, з якого вбачається, що виконавчим комітетом Луганської міської ради дозволи на розміщення зовнішньої реклами, або інші документи на розміщення реклами ПП «Кримспецтехнолоджи» у період з 01.07.2009 по 30.06.2012 не надавалися (Т. 2 а.с. 93-94).

Листом від 10.12.2012 Управлінням архітектури та містобудування надано інформацію про суб'єктів підприємницької діяльності, яким були видані дозволи на розміщення зовнішньої реклами у м. Луганську з 01.07.2010 по 31.12.2010 (Т. 3 а.с. 38-40).

Як вбачається із списку, доданого до листа від 10.12.2012 дозвіл на розміщення зовнішньої реклами на сітілайтах було надано: ООО «Бекас» за адресою: м. Луганськ вул.. Лутугинськая (8-й Лутугинський проїзд, заїзд до міста) та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1). Також дозвіл на розміщення реклами на рекламних щітах було надано: ЗАО «Медаком» за адресою: м. Луганськ вул.. 50 летия Обороны (біля будинку № 14) та ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно додатку до договорів № 01/10-10-1 213 від 01.10.2010 та № 7/189 сторонами договору були визначені адреси розташування рекламних щітів та сітілайтів. Але як вбачається із переліку адрес місця розташування рекламних щітів та сітілайтів, зазначених у списку, адреси, визначені Додатком до договорів відсутні. Крім того, вказані у Додатках до договорів адреси розташування рекламних щітів: м. Луганськ, вул. 50 летия Обороны та вул. Советская та сітілайтів: м. Луганськ вул.. Лутугинськая та вул. Буденного не можливо вважати одними і тими ж адресами, зазначених у списку, доданого до листа, оскільки адреси, вказані у Додатку не конкретизовані місцем розташування, а саме, не вказано будинок або іншу будівлю поблизу розташовану.

Також не вказано у списку суб'єктів підприємницької діяльності, яким надано дозвіл на розміщення зовнішньої реклами - ПП «Кримспецтехнолоджи », що як наслідок є підставою вважати, що даним підприємством взагалі не надавалися рекламні послуги позивачу по розміщенню плакатів на рекламних щітах та сітілайтах.

Таким чином, вищезазначеними обставинами та доказами у справі судом достовірно встановлено відсутність реальності проведення господарських операцій щодо надання рекламних послуг за договором, укладеного між ТОВ «Автовінд» та ПП «Кримспецтехнолоджи».

У судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що у 2009-2010 роках підприємство мало взаємовідносини з контрагентами, які знаходилися у АР Крим та повинні були надати рекламні послуги у м. Луганську по розміщенню реклами на радіохвилях, бігбордах та сітілайтах. Даних контрагентів рекомендував дилерський центр «Дельта», який знаходиться в АР Крим. Спілкування з підприємствами відбувалося у телефонному режимі. Всі документи, що стосувалися виконання договорів по наданню рекламних послуг складалися в електронному варіанті та передавалися по електронній пошті. Зміст тексту реклами проговорювався свідком або директором підприємства та передавався по електронній пошті Виконавцю. Узгоджений зміст реклами, яка повинна була озвучуватися на радіохвилях та відеоформат рекламних плакатів передавався в телефонному та електронному режимі. Крім того, свідок зазначила, що ТОВ «Автовінд» звернулося до підприємств, які знаходилися в АР Крим, оскільки їх зарекомендував їх дилерський центр, на підприємстві у той час не було працівника, який відповідає за рекламу та було мало часу для пошуку інших підприємств. Також пояснила, що їй не відомо хто фактично надавав рекламні послуги.

Але суд критично відноситься до показань свідка щодо здійснення господарських операцій між ТОВ «Автовінд» та контрагентами, які знаходяться в АР Крим у 2009-2010 роках, оскільки вони спростовані матеріалами справи та встановленими обставинами під час розгляду справи, які підтверджені належними доказами.

Суд також враховує висновки актів про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Тавайза», ПП «Укрторгпартнер», ПП «Кримспецтехнолоджи», ПП «Базис Торг», ПП «Комманд» (Т. 3 а.с. 43-77), якими встановлено, що дані підприємства за юридичною адресою не знаходяться, відсутній кваліфікований персонал для здійснення певного виду діяльності, відсутні в наявності трудові ресурси, виробничо-складські приміщення та інше майно, які економічно необхідні для виконання певного виду підприємницької діяльності. Тобто, висновки зазначених актів також свідчать про неможливість надання рекламних послуг ПП «Тавайза», ПП «Укрторгпартнер», ПП «Кримспецтехнолоджи», ПП «Базис Торг», ПП «Комманд» позивачу та як наслідок підтверджують відсутність фактичного виконання господарських операцій з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вказані вище обставини свідчать про те, що всі документи, які надані позивачем в підтвердження реального виконання умов договору між ТОВ «Автовінд» та ПП «Тавайза», ПП «Укрторгпартнер», ПП «Кримспецтехнолоджи», ПП «Базис Торг», ПП «Комманд» у січні 2010 року, лютому 2010 року, вересні 2010 року, жовтні 2010 року, грудні 2010 року та січні 2011 року містять лише відомості щодо виду рекламних послуг, часу виконання та форми оплати. При цьому зовсім не надані докази відносно дотримання умов укладених договорів, які б достовірно підтверджували фактичне надання рекламних послуг по розміщенню її на радіоканалах, спеціальних конструкціях (рекламних щітах та сітілайтах) м. Луганська, . Зазначені порушення призвели до визнання судом певних документів, наданих позивачем, неналежними доказами по справі, про що зазначено вище за текстом.

Представником позивача надані докази лише стосовно оприбутковування послуг, щодо отримання яких надані відповідні документи. Однак з урахуванням того, що в судовому засіданні позивачем не надано належних доказів щодо розміщення реклами у м. Луганську за вказаними договорами про надання рекламних послуг, в наявності підстави визнати недостовірними податкові накладні, зазначені позивачем в якості підстави для формування податкового кредиту, оскільки вони складені на підставі первинних бухгалтерських документів, які не відображають реальних господарських операцій з вказаними постачальниками. У зв'язку з чим по вказаним договорам відсутні події, передбачені п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; та дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, що вказує на відсутність при даних обставинах права позивача як платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Згідно розрахунку сум, донарахованих за результатами перевірки позивачем по взаємовідносинам з ПП «Тавайза», ПП «Укрторгпартнер», ПП «Кримспецтехнолоджи», ПП «Базис Торг», ПП «Комманд» у січні 2010 року, лютому 2010 року, вересні 2010 року, жовтні 2010 року, грудні 2010 року та січні 2011 року був сформований податковий кредит на суму 707865,00 грн. Оскільки під час розгляду справи судом не було достовірно встановлено реальності надання рекламних послуг ТОВ «Автовінд» вказаними контрагентами, тому відповідачем правомірно було нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 707865,00 грн. та штрафними санкціями - 149067, 25 грн.

Щодо правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення - рішення, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств, суд виходив з наступного.

Як вбачається із акту перевірки, підставою для нарахування позивачу суми грошового зобов'язання за платежем по податку на прибуток приватних підприємств, стали обставини, які були встановлені під час перевірки, а саме, безпідставність формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ПП «Тавайза», ПП «Укрторгпартнер», ПП «Кримспецтехнолоджи», ПП «Базис Торг», ПП «Комманд» у січні 2010 року, лютому 2010 року, вересні 2010 року, жовтні 2010 року, грудні 2010 року та січні 2011 року та не підтвердження реальності господарських операцій позивача з вказаними контрагентами.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (далі - Закон № 334) в редакції, яка діяла на час існування спірних правовідносин, відповідно до якого до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. За абзацом 3 пункту 5.3.9 пункту 5.3 статті Закону про прибуток не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 1.32 статті 1 Закону № 334 господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 вказаного Закону суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно п.п 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України № 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо неможливо - безпосередньо після її завершення.

Враховуючи те, що під час розгляду справи судом було встановлено, що позивачем безпідставно було сформовано податковий кредит у загальній сумі 707 865 грн., у тому числі за листопад 2009 року у сумі 44058 грн., за січень 2010 року у сумі 9702 грн., за лютий 2010 року у сумі 49728 грн., за вересень 2010 року у сумі 363577 грн., за жовтень 2010 року у сумі 65200 грн., за грудень 2010 року у сумі 64000 грн., за січень 2011 року у сумі 111600 грн. та те, що під час розгляду справи не було встановлено та підтверджено реальності здійснення господарських операцій між ТОВ «Автовінд» та ПП «Тавайза», ПП «Укрторгпартнер», ПП «Кримспецтехнолоджи», ПП «Базис Торг», ПП «Комманд», суд приходить до висновку про правомірність нарахування податковим органом грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 759 248,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 189812,00 грн.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0001032310, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 9702,00 грн. по взаємовідносинам позивача з ПП «Тавайза» у січні 2010 року, то суд також вважає його правомірним, у зв'язку з вищевстановленими обставинами у справі щодо безпідставного формування ТОВ «Автовінд» податкового кредиту по господарським операціям з вказаним контрагентом у січні 2010 року на суму 9702, 00 грн.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів; докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Оскільки під час проведення перевірки податковим органом поставлено під сумнів товарність операцій між позивачем та ПП «Тавайза», ПП «Укрторгпартнер», ПП «Кримспецтехнолоджи», ПП «Базис Торг», ПП «Комманд», та надані позивачем первинні документи визнані судом такими, що не можуть бути належними доказами щодо фактичного отримання послуг від вказаних контрагентів, висновки податкового органу в акті перевірки знайшли своє підтвердження та під час розгляду справи, не спростовані позивачем, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог у повному обсязі за необґрунтованістю.

За змістом ст.94 КАС України розподіл судових витрат залежить від того, на чию користь ухвалене рішення. Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень в повному обсязі, то і присудження їй здійснених нею документально підтверджених витрат з Державного бюджету України не проводиться.

Керуючись ст. ст. 17, 18, 71, 94, 158-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Автовінд» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001022310 від 08.11.2012, № 0001012310 від 08.11.2012, №0001032310 від 08.11.2012 відмовити у повному обсязі за необґрунтованістю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11 березня 2013 року.

Суддя Н.В. Кравцова