Постанова № 30526313, 25.03.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40 ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2013 року Справа № 811/683/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., за участю секретаря судового засідання Бондар Я.Г. та представників:

позивача: не з'явився;

відповідача: Лапи А.О.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_2 доКіровоградського обласного військового комісаріатупростягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кіровоградського обласного військового комісаріату, в якому просить стягнути заборгованості у розмірі 2102,94 грн., з урахуванням індексу інфляційного збільшення суми боргу - 689,76грн., процентів - 273,61грн., загальною сумою - 3066,31грн.

Позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що працював у Кіровоградському обласному військовому комісаріаті на посаді начальника третього відділення. За період з 20.10.2008 року по 08.12.2010 року Відповідач не розрахувався за службові відрядження в наслідок чого виникла заборгованість в розмірі 2102, 94 грн. Позивач зазначав, що надав рапорти з вимогою розрахунку, але Відповідач витрати не відшкодував посилавшись на відсутність коштів.

Відповідачем подано до суду письмові заперечення, позов не визнається, вказується, що відповідно до журналу вхідної кореспонденції позивач 16.07.2010 року здав рапорт по авансовій звітності, при цьому не зазначив їх кількість. Тобто, авансові звіти за 2008 рік про відрядження позивачем були здані з пропущенням терміну їх подачі.

Дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судове засідання 25 березня 2013 року позивач або його представник не прибули; в матеріалах справи міститься клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Кіровоградському обласному військовому комісаріаті на посаді начальника третього відділення. Позивач в жовтні-грудні 2008 року відбував у службові відрядження, що підтверджується посвідченнями про відрядження, витягами з наказів та не заперечується представником відповідача. (а.с.6-22).

З 2012 року позивач у встановленому порядку переведений та проходить подальшу службу в у м. Сімферополі.

Таким чином, всі правовідносини, що виникають між сторонами у справі, з приводу проходження військової служби, виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту військовослужбовців, відносяться до публічної служби.

Відповідно до ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Статтею 40 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до положень статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці мають право на безоплатний проїзд: залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом: а) у відрядження; б) у відпустку в межах України; в) при переведенні на нове місце проходження військової служби або у зв'язку з передислокацією військової частини; г) до місця проживання, обраного при звільненні з військової служби в межах України.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 та 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Для підтвердження витрат позивача на проїзд у відрядження таким доказом є копії витягів з наказів про відрядження, посвідчення про службові відрядження, проїзні квитки.(а.с.6-22).

В судовому засіданні представник відповідача зазначила, що фінансовий відділ не нараховував кошти для відшкодування витрат на відрядження, оскільки позивачем ніякі документи не подавались.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в 181 ТЦК (Територіальний центр комплектування) підрозділі Кіровоградського обласного військового комісаріату.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 13.07.2010 року був поданий рапорт начальнику 181 ТЦК (Територіальний центр комплектування), в якому він просив взяти до обліку та виплатити йому витрати по відрядженням за 2008 рік та зазначав, що авансові звіти не здавались в зв'язку з відсутністю коштів.

Рапорт містить резолюцію безпосереднього керівника позивача (начальника 181 ТЦК), з якої суд вбачає, що останній клопоче перед керівництвом відповідача про взяття на облік та здійснення виплати по витратам з відряджень.

Крім того, рапорт містить другу резолюцію про спрямування даного рапорту для опрацювання начальнику відділу фінансового забезпечення.

Представник відповідача в судовому засіданні не надала пояснень та доказів, щодо прийнятого рішення по зазначеному рапорту позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Кіровоградського обласного військового комісаріату заборгованості у розмірі 2102,94 грн. підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача, щодо стягнення заборгованості у розмірі 2102,94 грн., з урахуванням індексу інфляційного збільшення суми боргу - 689,76грн., процентів - 273,61грн., загальною сумою - 3066,31грн. суд зазначає наступне.

Дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» поширюється на грошові доходи громадян які не мають разового характеру. За таких підстав, в задоволені позовних вимог в даній частині слід відмовити.

З урахуванням положень ст. 100 КАС України, ст. 55 Конституції України, ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виняткового характеру судового захисту порушеного права суд визнає причини пропуску строку звернення позивача до суду поважними та поновлює позивачу строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості з речового забезпечення та витрат на відрядження.

Враховуючи викладене, Кіровоградський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано належних доказів правомірності нездійснення виплат ОСОБА_2 витрат на відрядження.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

2.Стягнути з Кіровоградського обласного військового комісаріату (код 07827576) на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 2102, 94 грн.

3.В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови складений 27.03.2013р.

Суддя Р.В. Жук