Рішення № 30526203, 09.04.2013, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 0603/4983/12 Провадження № 2/0603/2015/12

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2013 р.м. Бердичів

Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Корбут В.В., за участю секретаря судового засідання Жмурко В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовомОСОБА_1доОСОБА_2, представником якої є ОСОБА_3,провизнання права власності на 1/4 частину домоволодіння

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області з позовною заявою з вимогою до ОСОБА_2, у якій просить визнати за ним право власності на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1.

Представник ОСОБА_2 визнав, що 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1, але проти позову заперечив, зазначивши, що вирішення питання щодо власності на це домоволодіння має здійснюватись шляхом поділу майна.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1, представника ОСОБА_2, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 29.04.1995 р., було розірвано рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24.02.2012 р., яке набрало законної сили 05.03.2012 р. (а. с. 5).

Під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28.05.2004 р. № 3-926, посвідченого Бердичівською державною нотаріальною конторою Житомирської області, придбала 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 (а. с. 4.).

З показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 випливає, що вказане домоволодіння було придбано за грошові кошти ОСОБА_1, за грошові кошти останнього у ньому проводились ремонтні роботи, після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно там проживали.

Частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60, частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Таким чином, 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 як така, що була набута ОСОБА_2 за час шлюбу з ОСОБА_1, є їхньою спільною сумісною власністю, оскільки іншого договором законом або законом не встановлено. Це, як зазначалось вище, було визнано представником ОСОБА_2.

Частиною першою статті 69 Сімейного кодексу України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Як випливає зі змісту вказаних норм Сімейного кодексу України, частка у спільній сумісній власності подружжя, незалежно від розірвання шлюбу, визначається при поділі майна.

Між тим, ОСОБА_1 у позові не ставить питання про поділ майна - 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1, як це передбачено статтями 69 та 70 Сімейного кодексу України, а тому відсутні підстави для визнання за ним права власності на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1, а відтак у задоволенні його позову необхідно відмовити.

Разом з тим, суд вважає за необхідне роз'яснити, що ОСОБА_1 не позбавлений права звернутись з позовом про поділ майна - 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1.

Згідно з частиною шостою статті 154 Цивільного процесуального кодексу України якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Суд вважає, що скасування вжитих заходів забезпечення позову є передчасним, а відтак ці заходи мають бути застосовані до набрання даним рішенням законної сили.

Керуючись статтями 1- 4, 7, 8, 10, 11, 15, 18, 57 - 60, 63, 64, 79, 88, 154, 208, 209, 212 - 215Цивільного процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/4 частину домоволодіння відмовити.

Роз'яснити, що:

- дане рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано;

- у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом;

- апеляційна скарга на дане рішення може бути подана до Апеляційного суду Житомирської області через Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня його проголошення;

- особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Корбут