Ухвала суду № 30521137, 21.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 378/18-06 Головуючий у 1-й інстанції: Кошик А.Ю. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області на постанову господарського суду Київської областi від 14 червня 2007 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Старий Сад» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2006 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Старий Сад» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000052303/1 та №0000042303/1 від 13.04.2006 року

Постановою господарського суду Київської області від 14 червня 2007 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні вимог позивача відмовити.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області проведена позапланова документальна перевірка з питань дотриманні вимог податкового законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю «Старий Сад» за період з 27.03.2003 року по 30.09.2005 року за результатами якої складено акт перевірки №142/23-7/32446153 від 10.02.2006 року.

На підставі зазначеного акта перевірки податковим органом прийнятті податкові повідомлення-рішення №0000052303/0, №0000042303/0 від 13.04.2006 року.

За результатами адміністративного оскарження ОДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області скасувала податкове повідомлення-рішення №0000052303/0 від 13.04.3006 року в частині податку на додану вартість в сумі 122759,00 грн. та 122759,00 грн. штрафних санкцій, та податкове повідомлення-рішення №0000042303/0 від 13.04.2006 року в частині податку на прибуток в сумі 184140,00 та 184140,00 грн. штрафних санкцій.

Висновок податкового органу обґрунтовано тим, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23.07.2004 року, яке в подальшому було скасоване за нововиявленими обставинами, визнані недійсними установчі документи та Свідоцтво платника податку на додану вартість №37621888 Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехснаб», а тому податкові накладні, видані цим підприємством, є недійсними, у зв'язку з чим відсутні підстави для формування податкового кредиту за період з 27.03.2003 року по 30.09.2005 року.

Крім того, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва № 2-2038/3 від 28.03.2005 року, яке в подальшому було скасоване за нововиявленими обставинами, визнані недійсними установчі документи та Свідоцтво платника податку на додану вартість №37061526 Товариства з обмеженою відповідальністю «Діпрон плюс», а тому податкові накладні, видані цим підприємством, є недійсними, у зв'язку з чим відсутні підстави для формування податкового кредиту за період з 27.03.2003 року по 30.09.2005 року.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва № 2-1483/3 від 01.04.2005 року, яке в подальшому скасоване за нововиявленими обставинами, визнані недійсними установчі документи та Свідоцтво платника податку на додану вартість № 37060488 Товариства з обмеженою відповідальністю «Атронік Графіка», а тому податкові накладні, видані цим підприємством, є недійсними, у зв'язку з чим відсутні підстави для формування податкового кредиту за період з 27.03.2003 року по 30.09.2005 року.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва 22.10.2004 року, яке в подальшому скасоване за нововиявленими обставинами, визнані недійсними установчі документи та Свідоцтво платника податку на додану вартість № 37059331 Товариства з обмеженою відповідальністю «Колден», а тому податкові накладні, видані цим підприємством, є недійсними, у зв'язку з чим відсутні підстави для формування податкового кредиту за період з 27.03.2003 року по 30.09.2005 року.

Зазначенні доводи апелянта не приймаються до уваги колегією суддів виходячи з наступних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що податковим повідомленням-рішенням № 0000052303/0 від 13.04.2006 року визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1349954,00 грн., за основним платежем з податку на додану вартість в сумі 674977 грн., за штрафними санкціями 674977 грн., щодо встановлених порушень п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач здійснював господарську діяльність на підставі укладених договорів з контрагентами.

Згідно п. 1.7 та п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» - податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; а бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок па додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники цього податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

На час здійснення господарських операцій контрагенти мали статус платника податку на додану вартість, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що застосовування до позивача фінансової відповідальності через порушення його контрагентами порядку оформлення та подання податкової звітності суперечить вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно з абз.2 п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності, оскільки згідно вимог чинного законодавства обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами.

Виходячи із приписів пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тільки відсутність податкової накладної (митної декларації чи іншого подібного документа згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) безспірно позбавляла платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

В матеріалах справи містяться первинні фінансово-господарські документи - податкові накладні, видані контрагентами позивача, у зв'язку з чим позивач правомірно визначив суму податкового кредиту.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

На підтвердження правомірності віднесення витрат до складу валових, позивачем надано відповідні видаткові накладні, податкові накладні та платіжні доручення про перерахування коштів, копії яких наявні в матеріалах справи

З урахуванням вище викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Твердження апелянта не ґрунтуються на належній доказовій базі та правильному трактуванні норм права.

Суд першої інстанції вірно застосував норми Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області - залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Київської області від 14 червня 2007 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 27.03.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Усенко В.Г.