Постанова № 30517642, 04.04.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2013 р. Справа№ 910/307/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Іоннікової І.А.

Мартюк А.І.

секретар: Комок І.А.

за участю представників:

позивача: Холявінська І.В.;

відповідача-1: не з'явився;

відповідача-2: Клименко О.А.;

третьої особи-1: Меркулов А.М.;

третьої особи-2: не з'явився;

третьої особи-3: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Холдингова

компанія „Київміськбуд"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 11.02.2013р.

у справі №910/307/13 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Першого заступника прокурора Деснянського району

міста Києва

до 1) Київської міської ради

2) Публічного акціонерного товариства „Холдингова

компанія „Київміськбуд"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1) Кооперативу по експлуатації автостоянок „Дніпро"

2) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу

Київської міської ради (Київської міської державної

адміністрації)

3) Інспекції державного архітектурно-будівельного

контролю у м. Києві

про визнання недійсними та скасування рішень Київради,

визнання недійсною угоди про поновлення та про

внесення змін та доповнень до договору

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2013р. у справі №910/307/13 було вжито заходи до забезпечення позову, заборонено відповідачу-2 і будь-яким іншим особам вчиняти дії по підготовці до будівництва, будівництву будівель та споруд на земельній ділянці площею 1,2579 га, кадастровий номер 8000000000:62:033:0024, що розташована на вул. Кіото, 5-9 у Деснянському районі м. Києва.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.02.2013р. у справі №910/307/13.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального права, що призвело до безпідставного вжиття заходів до забезпечення позову. Відповідач-2 просить скасувати заходи забезпечення позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції було взято до уваги лише доводи позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.04.2013р.

В судовому засіданні 04.04.2013р. представник відповідача-2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд скаргу задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.02.2013р. у справі №910/307/13.

В судовому засіданні 04.04.2013р. представники позивача та третьої особи-1 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін, як таку, що була винесена з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права.

Представники відповідача-1, третьої особи-2 та третьої особи-3 не з'явились, про причини нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третіх осіб не була визнана судом обов'язковою, зважаючи на обмеженість строку розгляду апеляційної скарги на ухвали суду, а також приймаючи до уваги наявні у справі докази належного повідомлення представників сторін та третіх осіб про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників відповідача-1, третьої особи-2 та третьої особи-3 за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 04.04.2013р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2 та третьої особи-1, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Перший заступник прокурора Деснянського району міста Києва (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач-1), Публічного акціонерного товариства „Холдингова компанія „Київміськбуд" (далі - відповідач-2) про:

- визнання недійсним п.37 рішення відповідача-1 від 29.05.2003р. №486-2/646 „Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею";

- визнання недійсним рішення відповідача-1 від 15.03.2007р. №330/991 „Про поновлення договору оренди земельної ділянки акціонерного товариства холдингової компанії „Київміськбуд" для будівництва житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями для підприємств обслуговування та з підземною автостоянкою на вул. Кіото, 5-9 у Деснянському районі м. Києва";

- визнання недійсним та скасування рішення відповідача-1 від 14.07.2011р. №767/6154 „Про поновлення договору оренди земельної ділянки акціонерному товариству холдинговій компанії „Київміськбуд" для будівництва житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями для підприємств обслуговування та з підземною автостоянкою на вул. Кіото,5-9 у Деснянському районі м. Києва";

- визнання недійсною угоди про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки, укладеної 11.10.2011р. між відповідачами;

- визнання відсутнім у відповідача-2 права користування земельною ділянкою, розташованої на вул. Кіото, 5-9 у Деснянському районі м. Києва, площею 1,2579 га, кадастровий номер 8 000 000 000:62:033:0024, вартість якої згідно нормативної грошової оцінки становить 21 117 681,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.2013 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 24.01.2013р.

В судовому засіданні 24.01.2013р.позивачем подано клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу-2 та будь-яким іншим особам вчиняти дії по підготовці до будівництва, будівництву будівель та споруд на земельній ділянці площею 1,2579 га, розташованій на вул. Кіото, 5-9 у Деснянському районі м. Києва. Обґрунтовуючи своє клопотання, позивач наголошував на тому, що вжиття заходів до забезпечення позову сприятиме запобіганню обтяження зобов'язаннями спірної земельної ділянки та проведенню на ній будівельних робіт, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2013р., на підставі ст. ст. 27, 77 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Кооператив по експлуатації автостоянок "Дніпро" (далі - третя особа-1), Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа-2), Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві (далі - третя особа-3). Окрім того, розгляд справи було відкладено на 11.03.2013р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2013р. у справі №910/307/13 клопотання позивача було задоволено, вжито заходи до забезпечення позову, заборонено відповідачу-2 і будь-яким іншим особам вчиняти дії по підготовці до будівництва, будівництву будівель та споруд на земельній ділянці площею 1,2579 га, кадастровий номер 8000000000:62:033:0024, що розташована на вул. Кіото, 5-9 у Деснянському районі м. Києва.

Відповідач-2 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.02.2013р. у справі №910/307/13 про вжиття заходів до забезпечення позову.

Колегія суддів не погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що надання відповідачем-1 в оренду відповідачу-2 спірної земельної ділянки було здійснено з порушенням норм чинного законодавства України. Оскаржуваними рішеннями відповідача-1 та договором оренди земельної ділянки порушено право власності територіальної громади міста Києва на землю, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель.

Позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову, посилаючись на те, що відповідач-2 вчиняє дії, які свідчать про його наміри розпочати будівництво житлових будинків на земельній ділянці, розташованій на вул. Кіото, 5-9 у Деснянському районі м. Києва, що в подальшому може позбавити можливості використання цієї земельної ділянки територіальною громадою міста Києва, як її власником.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Підстави забезпечення позову наведені в ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Перелік заходів до забезпечення позову вказаний в ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до абзаців 2, 3 частини 1 якої позов забезпечується забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (аналогічну правову позицію наведено в постанові пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").

Колегією суддів враховано, що господарські суди, вживаючи заходи до забезпечення позову, зобов'язані точно вказати, які саме дії забороняється вчиняти відповідачу та іншим особам. Заходами до забезпечення позову не повинна блокуватися господарська діяльність товариства, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своїй ухвалі, метою звернення з позовом є припинення незаконного використання відповідачем-2 спірної земельної ділянки.

Нормами діючого законодавства, зокрема, ст. ст. 386, 392 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, власнику або користувачу, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності чи користування іншою особою, надано право звернутися до суду з вимогою про визнання права, заборону вчинення дій, які можуть порушити його право, про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, тощо.

Згідно з поясненнями представників позивача та третіх осіб відповідачем-2 здійснюються наміри розпочати будівництво житлових будинків на земельній ділянці, про що неодноразово повідомлялось в засобах масової інформації та мережі інтернет, зокрема, в репортажах та статтях телевізійного каналу „5 канал" (http://5.ua/newsline/198/0/99604), „1+1" (http://tsn.ua/kyiv/kiyani-vzyali-v-zaruchniki-kran-i-buldozer-na-nezakonnomu-budivnictvi.html).

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що вищевказані обставини є загальновідомими, а тому відповідно до ч.1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України вони не потребують доказування. Окрім того, відповідачем-2 не надано належних та допустимих доказів на спростування того, що ним здійснюються наміри розпочати забудову спірної земельної ділянки.

Нормами Земельного кодексу України передбачено, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно.

Обставини, викладені в клопотанні про вжиття заходів до забезпечення позову, свідчать про намір відповідача-2 розпочати будівництво житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями для підприємств обслуговування і підземною автостоянкою на спірній земельній ділянці.

Однак, з урахуванням ст. 134 Земельного кодексу України, внаслідок здійснення забудови спірної земельної ділянки відповідач-2 зможе набути пріоритетного права на цю земельну ділянку з метою обслуговування побудованих ним будинків (будівель), що фактично позбавить можливості використання земельної ділянки її власником - територіальною громадою міста Києва.

Як уже зазначалось вище, підставою для звернення з позовом, який розглядається у дійній справі, є припинення незаконного використання відповідачем-2 спірної земельної ділянки, тому здійснення відповідачем-2 будівництва на земельній ділянці може ускладнити або взагалі унеможливити виконання судового рішення у даній справі в разі задоволення позовних вимог.

Твердження в апеляційній скарзі про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки згідно зі ст. 67 названого Кодексу суду надано право забезпечувати позов, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Заборона вчиняти дії відносно земельної ділянки, право користування якої оспорюється позивачем, безпосередньо стосується предмета спору.

Заходи забезпечення, вжиті місцевим господарським судом, не блокують господарську діяльність учасників процесу, не порушують права осіб, що не є учасниками судового процесу, а також не застосовують обмежень, не пов'язаних з предметом спору.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про співрозмірність та адекватність заходу забезпечення позову шляхом заборони відповідачу-2 і будь-яким іншим особам вчиняти дії по підготовці до будівництва, будівництву будівель та споруд на земельній ділянці із заявленими позивачем вимогами. До того ж, вжиття вказаного заходу до забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді, а в разі задоволення позову забезпечить можливість відновлення його порушених прав.

Доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності підстав для застосування заходів до забезпечення позову.

Підсумовуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заявлені позивачем вимоги є співмірними із застосованими заходами забезпечення.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм процесуального права, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за їх подання покладаються на відповідача-2 (апелянта).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32-34, 49, 66, 67, 77, 86, 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Холдингова компанія „Київміськбуд" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.02.2013р. у справі №910/307/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/307/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Зубець Л.П.

Судді Іоннікова І.А.

Мартюк А.І.